вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"11" червня 2025 р. Cправа № 126/506/22
Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,
За участю:
прокурора Міняйло І.М.., посвідчення №072234 від 01.03.2023,
позивач не з'явився;
відповідач не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Волонтерів, 15а, м. Гайсин, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 23700) в інтересах держави в особі
Джулинської сільської ради (вул. Соборна, 1, с. Джулинка, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24450)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про: зобов'язання повернути нерухоме майно
У березні 2022 року Керівник окружної прокуратури в інтересах Джулинської сільської ради, звернувся в суд з позовом, в якому просить ухвалити рішення суду яким, зобов'язати відповідача повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,17 кв.м.
Бершадський районний суд Вінницької області рішенням від 17.11.2023 позов задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_1 повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме спірне приміщення побуткомбінату та вирішив питання щодо розподілу судового збору.
Вінницький апеляційний суд постановою від 20.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бершадського районного суду від 17.11.2023 - без змін.
Верховний Суд постановою від 19.03.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кот С.І., задовольнив. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17.11.2023 та постанову Вінницького апеляційного суду від 20.02.2024 скасував, провадження у справі закрив. Повідомив керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Роз'яснив керівнику Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про його право протягом 10 днів з дня отримання постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
27.03.2025 до Верховного Суду надійшла заява керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про направлення справи за встановленою юрисдикцією, у якій позивач просить справу направити до Господарського суду Вінницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2025 задоволено вказану заяву. Справу №126/506/22 передано для продовження розгляду до Господарського суду Вінницької області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 22.04.2025 справу передано для розгляду судді Маслію І.В.
Ухвалою суду від 25.04.2025 відкрито провадження у справі №126/506/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 19.05.2025.
На визначену судом дату в судове засідання 19.05.2025 з'явився прокурор.
За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.06.2025 об 11:00 год.
Враховуючи неявку у судове засідання позивача та відповідача, ухвалою суду від 20.05.2025 останніх повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.
На визначену судом дату в судове засідання з'явився прокурор.
У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
В судовому засіданні 11.06.2025 в зв'язку з неявкою учасників справи на проголошення вступної та резолютивної частини рішення остання долучена до матеріалів справи без проголошення.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
В обґрунтування поданого позову, що Гайсинською окружною прокуратурою у ході вивчення інформації, наданої Джулинською сільською радою установлено підстави для представництва інтересів держави.
Так, за територіальною громадою сільської округи сіл Джулинка та Берізки-Бершадські в особі Джулинської сільської ради на підставі свідоцтва про право власності САВ 839218, виданого виконавчим комітетом Джулинської сільської ради, комунальним підприємством «Бершадське районне бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 26534471 зареєстровано 24.02.2009 право комунальної власності на нежитлову будівлю побуткомбінату за адресою: пров. Аптечний, 1, с. Джулинка Бершадського району Вінницької області, про що зроблено запис № 318.
У подальшому 02.01.2015 між Джулинською сільською радою та ОСОБА_1 підписано договір оренди приміщення (далі - Договір від 02.01.2015), згідно якого останньому передано у тимчасове користування (оренду) приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,17 кв.м. (п.п. 1.1, 1.2 Договору від 02.01.2015).
Вказане приміщення передано для здійснення господарської діяльності (п. 1.1 Договору від 02.01.2015). Орендна плата встановлена із розрахунку 3 грн. за 1 кв. м., що в сумі становить 102,51 грн. в місяць.
Пунктом 7.1 Договору від 02.01.2015 визначено, що він набуває чинності з 01.01.2015 і діє 49 років.
Вказаний договір, який нотаріально не посвідчувався та у судовому порядку дійсним не визнавався, є нікчемним з огляду на таке.
Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції від 10.09.2014, яка діяла на момент підписання договору) визначено організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду, зокрема іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.
Статтею 3 вказаного закону встановлено, що відносини щодо оренди майна, яке перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 10 вказаного закону визначено істотні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Разом з тим, зі змісту Договору від 02.01.2015 не убачається, що сторонами дотримано зазначених вище вимог, а саме, не у повній мірі зазначено об'єкт оренди, зокрема, не визначено вартість майна з урахуванням її індексації, взагалі не передбачено забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо. Також не визначено такої істотної умови як страхування орендарем взятого ним в оренду майна. При цьому ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» імперативно передбачено, що орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
Також ОСОБА_1 на користь Джулинської сільської ради як власника майна, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження такого майна, договір його страхування не укладено, що суперечить наведеним вище нормам.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 6 вказаного закону орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.
Разом з тим, Цюпа В.М. як фізична особа-підприємець не зареєстрований.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Враховуючи, що орендні відносини виникли щодо окремого індивідуально визначеного комунального майна, які врегульовано окремим законодавчим актом, сторони не вправі відступити від таких положень та визначити істотні умови Договору від 02.01.2015 на власний розсуд.
Частинами 1-2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, в силу того, що в оренду передається частина приміщення, яке є нерухомим майном до вказаного договору слід також застосовувати положення цивільного законодавства щодо найму (оренди) нерухомого майна.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 794 ЦК України визначено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відтак, оскільки строк дії Договору від 02.01.2015 визначено з 01.01.2015 на 49 років, то такий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а право користування - державній реєстрації відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Також відповідно до ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 1, ч. 4 ст. 203).
Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відтак, Договір від 02.01.2015 в силу наведених вище положень нормативно-правових актів є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 5 сказаної статті визначено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Таким чином, у даному спорі належним способом захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), тобто звернення до суду із позовною вимогою про зобов'язання відповідача повернути приміщення за адресою: провулок Аптечний, 1, с. Джулинка, Бершадського району Вінницькоїобласті, загальною площею 34,17 кв. м. власнику - Джулинській сільській раді.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив в задоволенні позову відмовити посилаючись на наступне.
Згідно з Договором оренди приміщення від 02.01.2015 Джулинська сільська рада та Цюпа В.М. як сторони в договорі визначили предмет договору приміщення, яке знаходиться у с. Джулинка, Бершадського району Вінницької області у пр. Аптечний,1 заг. площею 34,17 кв.м.
Іншими положеннями Договору оренди приміщення від 02.01.2015 між сторонами досягнуто згоди щодо порядку прийому-передачі, розміру орендної плати за згадане приміщення та встановлено строк дії договору.
Відповідно до п.2.1. Договору орендар сплачує орендодавцеві плату за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок зазначений орендодавцем.
До відзиву позивачем додано банківські квитанції про сплату ним орендної плати за період дії Договору, що на його думку свідчить про належне виконання ним договору та про факт прийняття орендодавцем, Джулинською сільською радою виконання цього договору.
Відповідно до змісту ст. 614 Цивільного кодексу України при розгляді питання про відповідальність за порушення зобов'язання необхідно врахувати наявність у сторони яка порушила зобов'язання вини як підстави до її застосування.
Так, відповідно до ч.1 вказаної статті, особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Тому з огляду на зміст вищенаведеної норми особливу увагу відповідач просив звернути на ту обставину, що незважаючи на його неодноразові звернення у порядку та на виконання п. 7.5 Договору орендодавець Джулинська сільська рада припинила виставлення йому рахунків за Договором оренди, ухилялася та перешкоджала у наданні йому актуальних на момент оплати платіжних реквізитів для сплати відповідачем Договору оренди та ухилялася від здійснення нотаріального посвідчення Договору.
На думку відповідача з незалежних від нього обставин, його було позбавлено можливості належного виконання Договору і в частині своєчасної оплати, і в частині здійснення нотаріального посвідчення Договору.
Також, відповідач у відзиві вказав, що ним протягом дії Договору здійснювалося належне утримання майна на яке він витрачав власні кошти.
Відтак, на думку відповідача, позивач не довів обставини на які він посилається як на підставу позову до суду про його зобов'язання повернути майно отримане за договором оренди від 02.01.2015.
Як стверджує відповідач з його сторони мало місце добросовісне виконання Договору та вжиття усіх можливих дій і щодо надання йому встановленої чинним законодавством форми, і щодо його фактичного належного виконання.
У відповіді на відзив прокурор позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити посилаючись на наступне.
У позовній заяві вимогу про зобов'язання Цюпи В.М. повернути нерухоме майно, а саме частину приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,17 кв.м., обґрунтовано як наслідок нікчемності договору оренди приміщення, підписаного 02.01.2015 Джулинською сільською радою та відповідачем, а не його недійсності у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення.
Так, оскільки спірне майно є комунальною власністю, окрім загальних положень, передбачених Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), до правовідносин обов'язковому застосуванню підлягають положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції від 10.09.2014, яка діяла на момент підписання договору).
Зокрема статтею 3 вказаного закону встановлено, що відносини щодо оренди майна, яке перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 10 вказаного закону визначено істотні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Разом з тим, зі змісту Договору від 02.01.2015 убачається, що сторонами не дотримано зазначених вище вимог, у тому числі взагалі не визначено такої істотної умови як страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
При цьому, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» імперативно передбачено, що орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
До відзиву не долучено будь-яких підтверджень щодо визначення сторонами у договорі усіх істотних умов, визначених спеціальним законодавством, у тому числі щодо страхування об'єкта оренди.
Також, про неукладення у розумінні ЦК України договору свідчить наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 794 ЦК України визначено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відтак, оскільки строк дії Договору від 02.01.2015 визначено з 01.01.2015 на 49 років, то такий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а право користування обов'язковій державній реєстрації відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Разом з тим, відповідач, наводячи у відзиві положення ст. 220 ЦК України щодо можливості визнання у судовому порядку нотаріально не посвідченого договору дійсним, не надає будь-яких доказів звернення до суду із такою позовною заявою чи будь-які докази, що свідчать про ухилення сторін від нотаріального посвідчення, які б давали підстави для визнання такого договору дійсним.
Також, згідно ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендарем комунального майна може бути фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.
Разом з тим, Цюпа В.М. як фізична особа-підприємець не зареєстрований, однак приміщення в оренду надавалось з метою ведення підприємницької діяльності.
Відповідачем до відзиву надано копії різного виду квитанцій, фіскальних чеків та касових ордерів.
Зокрема аналізом копій установлено, що в квитанціях від 07.04.2011, 04.05.2011, 03.06.2011, 07.07.2011, 03.08.2011 07.09.2011, 11.10.2011, 08.11.2011, 09.12.2011, 06.01.2012, 14.02.2012, 10.04.2012, 08.05.2012, 13.06.2012, 12.07.2012, 15.08.2012, 14.09.2012, 17.10.2012, 18.11.2012, 11.12.2012 16.01.2013, 14.02.2013, 14.03.2013, 16.04.2013, 15.05.2013, 14.06.2013, 15.07.2013, 15.08.2013, 12.09.2013 15.10.2013, 09.12.2013, 14.01.2014, 14.03.2014, 15.04.2014, 15.05.2014, 18.04.2017, 16.05.2017, 03.011.2017, 05.02.2017, 10.01.2018, 02.02.2018, 05.03.2018, 06.07.2018, 30.08.2018, 10.09.2018, 09.10.2018, 27.01.2019, 10.02.2019, 23.03.2019, 17.04.2019, 17.07.2019, 19.09.2019, 14.10.2019, 17.02.2020 в рядках «призначення» зазначено «орендна плата» без зазначення реквізитів договору, на підставі якого вона сплачена. Інших квитанції, які б стосувались сплати орендної плати до відзиву, який надійшов на адресу Гайсинської окружної прокуратури, відповідачем не додано.
Натомість відповідачем до відзиву долучено копії квитанцій 20.04.2011, 22.07.2011, 19.06.2012, 12.07.2012, 15.08.2012 14.09.2012, 17.10.2012, 11.12.2012, 14.02.2013, 16.01.2013, 16.04.2013, 15.05.2013, 14.06.2013, 15.07.2013, 12.09.2013, 15.10.2013, 18.11.2013, 09.12.2013, 14.01.2014, 13.02.2014, 14.03.2014, 15.04.2014, 15.05.2014, 13.03.2020 у рядках «призначення» яких, зазначено «єдиний податок з фізичних осіб». Також долучено квитанції про сплату боргу на рахунки Бершадського відділу ДВС (2018 рік), за послуги зв'язку (2011 рік), за електроенергію (2011-2012 роки), фіскальні чеки про направлення у 2008-2009 роках рекомендованих листів, чеки з назвою - «видача готівки», квитанції до прибуткового касового ордеру за 2002-2007 роки.
Вказані копії не свідчать про оплату за користування комунальним майном, та не підтверджують належне виконання Цюпою В.М. договору як указано у відзиві на позовну заяву.
Відповідачем зазначено у відзиві, що Джулинською сільською радою не надавались реквізити для оплати ним орендної плати. Однак до відзиву копій документів такого листування не долучено. Разом з тим, у матеріалах цивільної справи наявне листування Джулинської сільської ради з Цюпою В.М. з приводу розгляду його заяви про приватизацію приміщення, яке ним зайнято.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що за територіальною громадою сільської округи сіл Джулинка та Берізки-Бершадські в особі Джулинської сільської ради на підставі свідоцтва про право власності САВ 839218, виданого виконавчим комітетом Джулинської сільської ради, комунальним підприємством «Бершадське районне бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 26534471 зареєстровано 24.02.2009 право комунальної власності на нежитлову будівлю побуткомбінату за адресою: АДРЕСА_2 , про що зроблено запис № 318.
У подальшому 02.01.2015 між Джулинською сільською радою та Цюпою Віталієм Миколайовичем підписано договір оренди приміщення, згідно якого останньому передано у тимчасове користування (оренду) приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,17 кв.м. (п.п. 1.1, 1.2 Договору від 02.01.2015).
Вказане приміщення передано для здійснення господарської діяльності (п. 1.1 Договору від 02.01.2015). Орендна плата встановлена із розрахунку 3 грн. за 1 кв. м., що в сумі становить 102,51 грн. в місяць.
Пунктом 7.1 Договору від 02.01.2015 визначено, що він набуває чинності з 01.01.2015 і діє 49 років.
Прокурор звертаючись до суду з даним позовом вказує, що вищевказаний договір є нікчемним, оскільки сторонами при його укладенні не дотримано усіх істотних умов при підписанні договору оренди приміщення комунальної власності, зокрема не у повній мірі зазначено об'єкт оренди, не визначено вартість майна з урахуванням її індексації, взагалі не передбачено забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо, а також не визначено такої істотної умови як страхування орендарем взятого ним в оренду майна. Крім того, прокурор зазначає про те, що ОСОБА_1 не укладено договір страхування майна, а також те, що відповідач як фізична особа-підприємець не є зареєстрованим. Також, договір нотаріально не посвідчувався.
Натомість, відповідач заперечує проти викладених у позові обставин та зазначає, що при укладені між ним та Джулинською сільською радою Договору оренди приміщення від 02.01.2015 було обумовлено всі його істотні умови та на підтвердження сплати орендної плати надав копії квитанцій, фіскальних чеків та касових ордерів.
Крім того, відповідачем надано звернення від 22.09.2021 та заяву від 22.01.2021, адресовані голові Джулинської територіальної громади, в яких йде мова про виселення відповідача з орендованої кімнати.
Вирішуючи справу у межах заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності, вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.
Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.
Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, від 23.10.2018 у справі № 914/2728/17, у яких зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Так, частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд зазначає, що укладений між ними правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму).
Відповідно до ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції від 10.09.2014, яка діяла на момент підписання договору) визначено організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду, зокрема іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.
Статтею 3 вказаного закону встановлено, що відносини щодо оренди майна, яке перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 10 вказаного закону визначено істотні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Статтею 628 ЦК України, якою унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Проте, зі змісту Договору від 02.01.2015 не вбачається, що сторонами дотримано зазначених вище вимог, а саме: не у повній мірі зазначено об'єкт оренди, зокрема, не визначено вартість майна з урахуванням її індексації, не передбачено забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо. Також, не визначено такої істотної умови як страхування орендарем взятого ним в оренду майна. При цьому ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» імперативно передбачено, що орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 6 вказаного закону орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач зареєстрований як фізична особа підприємець.
Приписами ст. 793 ЦК України встановлено вимоги щодо форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, відповідно до яких договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років.
Відповідно до ст. 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.
Частиною 1 ст. 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Враховуючи те, що спірний договір оренди між Джулинською сільською радою та відповідачем, укладений строком на 49 років, прокурор обґрунтовано вказує на необхідність здійснення його державної реєстрації та нотаріального посвідчення.
Крім того, про обов'язковість державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору оренди майна комунальної та державної власності вказує і Фонд державного майна України у своєму інформаційному листі вих. №10-16-23835 від 23.11.2020.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору в 2015 році Джулинська сільська рада та 1 Цюпа В.М. не здійснили нотаріальне посвідчення даного договору та його державну реєстрацію.
Отже, спірний договір оренди комунального майна є неукладеним з відповідними наслідками, оскільки істотними умовами його договору є обов'язкова державна реєстрація договору та його нотаріальне посвідчення, тобто, спірний договір оренди майна 2015 року не є вчиненим та не породжує наслідків для сторін, які його вчинили.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, встановивши, що спірний договір не є укладеним, суд приходить до висновку про відсутність належної правової підстави для користування відповідачем нежитловою будівлею побуткомбінату, за адресою: провулок Аптечний, 1, с. Джулинка Бершадського району Вінницької області, та наявністю у позивача, як володіючого спірним майном власника, правових підстав для звернення до відповідача, який протиправно за відсутності відповідної правової підстави користується вказаним майном, з вимогою про усунення перешкод у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування таким майном шляхом його повернення.
Як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Враховуючи встановлений судом факт неукладення договору оренди, безпідставність та незаконність користування відповідачем об'єктом комунальної власності, суд приходить до висновку про необхідність захисту права власності держави на спірне нерухоме майно та його поновлення шляхом зобов'язання відповідача повернути його Джулинській сільській раді.
Також, суд вважає безпідставним твердження представника відповідача про необхідність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується у зв'язку з тим, що правопорушення є триваючим, а відтак, негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.
Аналогічного висновку щодо вибору способу захисту порушеного права при заволодінні громадянами та юридичними особами об'єктами державної чи комунальної власності всупереч прямих заборон, визначених законодавством (перехід до них права володіння чи користування) дійшов Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 359/3162/16-ц.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені прокуратурою, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, -
Позов задовольнити повністю
Зобов'язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути Джулинській сільській раді (вул. Соборна, 1, с.Джулинка, Гайсинського району Вінницької області, 24450, код ЄДРПОУ 04329547) нерухоме майно, а саме приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,17 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909909, МФО 82172, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Примірник повного судового рішення надіслати прокурору та позивачу в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», відповідачу - рекомендованим листом.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 12 червня 2025 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1-до справи
2-відповідачу (вул. Гетьманська, 3, с. Джулинка Гайсинського району Вінницької області, 24450)