вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" червня 2025 р. Справа№ 910/4405/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Коротун О.М.
Майданевича А.Г.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року
у справі №910/4405/25 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії, визнання права наймача у договорі, визнання договору найму майнових прав та додаткових угод дійсним і укладеними,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю центру сімейного дозвілля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 745013980000 за ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» передати ОСОБА_1 об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю центру сімейного дозвілля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 745013980000, та визнати укладеним акт приймання-передачі у редакції наведеній у прохальній частині позовної заяви б/д від 08.04.2025;
- визнати права наймача, встановлені у договорі найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року та додатках до нього від 06.10.2016 року, 23.03.2017 року та 01.03.2022 року за ОСОБА_1 ;
- визнати договір (нікчемний договір) найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року та додаткові угоди до нього від 06.10.2016 року, 23.03.2017 року та 01.03.2022 року, які підписані між Товариством з обмеженою відповідальністю «Освітня корпорація інформаційних технологій» та Багатопрофільним підприємством «Солідарність» у формі товариства з обмеженою відповідальністю дійсними та укладеними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви до Акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» у справі № 910/4405/25 - відмовлено. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру суми судового збору до 10 000, 00 грн відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи повернуто.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України та не застосував до спірних правовідносин висновки відповідні висновки Верховного Суду.
Так, за твердженням скаржника, суд в оскаржуваній ухвалі протиправно тлумачить п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» без врахування практики Великої Палати Верховного Суду, зокрема за 2024 рік. Так, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 567/79/23, серед іншого зазначено: « застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI має відбуватися при зверненні осіб, які у ньому зазначені, до суду у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, не тільки тих, які безпосередньо пов'язані з відповідним їх статусом (учасник бойових дій, постраждалий учасник Революції Гідності, Герой України), незалежно від характеру, предмета та підстав їх позовів. При цьому в контексті правового висновку щодо звільнення споживачів від сплати судового збору, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, відповідне звільнення від сплати судового збору має відбуватись на всіх стадіях судового процесу».
При цьому, за твердженням скаржника, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16.10.2019 року у справі № 187/1094/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що п.13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій.
Таким чином, скаржник зауважив, що судом першої інстанції було протиправно проігноровано процесуальний статус позивача як учасника бойових дій, що прямо передбачає звільнення від сплати судового збору в усіх категоріях справ, а не лише в тих, які безпосередньо пов'язані із реалізацією прав, наданих у зв'язку з цим статусом.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
У зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/4405/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
06.06.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/4405/25 без змін.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що ухвала Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/4405/25 є обґрунтованою, законною та вмотивованою, повно і всебічно з'ясовані обставини, на яких гуртуються його висновки, повно і всебічно з'ясовані обставини, на які заявник посилався як на підставу своїх вимог про звільнення його від сплати судового збору за подання позову, дано неупереджену правову оцінку наведеним сторонами аргументам і наданим доказам та застосовано норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Водночас, представник відповідача зауважив, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряючи чи стосується така справа прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст. 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу».
При цьому, представник відповідача зазначив, що позов ОСОБА_1 у справі №910/4405/5 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії, визнання права наймача у договорі, визнання договору найму майнових прав та додаткових угод дійсним і укладеним не пов'язаний з порушенням його прав учасника бойових дій, не зачіпає порядку та обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту учасника бойових дій.
Відтак, вказаний позов не пов'язаний із захистом порушених прав заявника саме як учасника бойових дій, а тому у цьому випадку на нього не поширюється дія п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відповідно відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі №910/4405/25.
Разом з цим, представник відповідача зазначив, що до апеляційної скарги було подано документ (довідка від 09.07.2019 року №2029), який не подавався ним до суду першої інстанції у строки та порядку Господарського процесуального кодексу України, та про наявність якого скаржник не повідомляв суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Розглянувши долучення нових доказів до апеляційної скарги (довідка №2029 від 09.07.2019 року), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті або у строк, встановлений судом для їх подання.
Водночас, господарський процесуальний кодекс України надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку за умов, що особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, колегією суддів встановлено, що скаржник не обґрунтував неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції та не клопотав про поновлення строку для їх надання.
За таких обставин, колегія суддів залишає клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи копії довідки №2029 від 09.07.2019 року - без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії, визнання права наймача у договорі, визнання договору найму майнових прав та додаткових угод дійсним і укладеними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії, визнання права наймача у договорі, визнання договору найму майнових прав та додаткових угод дійсним і укладеними - залишено без руху. Встановлено позивачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зокрема, доплатити судовий збір у розмірі 1056772,00 грн за вимогу майнового характеру (про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна) та надати суду докази сплати - оригінал платіжного доручення про перерахування судового збору.
При цьому, попереджено позивача, що в разі неусунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
22.04.2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про усунення недоліків позовної заяви, в якій, зокрема зазначив, що він звільняється від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, оскільки він має статус учасника бойових дій, а позовні вимоги стосуються захисту його порушеного права. Також, за твердженням позивача, останній є інвалідом 3 групи та пенсіонером, як колишній працівник структури Міністерства внутрішніх справ України, що додатково дає йому право у відповідності до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» на зменшення розміру судового збору.
У зв'язку з цим, позивач просив суд першої інстанції: звільнити його від сплати судового збору за подачу позовної заяви до Акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» у справі № 910/4405/25; у випадку, якщо суд прийме рішення щодо до відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору у справі № 910/4405/25, зменшити розмір суми судового збору до 10 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Статтею 164 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно ст. 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Статтею 2 Закону України "Про судовий збір" визначено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
За приписами ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Так, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, до заяви про усунення недоліків позивачем було додано копію Посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 15.03.2016 року Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до вказаного посвідчення його пред'явник має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з положеннями ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать учасники бойових дій.
Перелік пільг, які надаються учасникам бойових дій, визначений у ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Проте, серед переліку пільг наведених у вказаній статті немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції.
Статтею 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що ветерани війни отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі № 9901/311/19, від 12.02.2020 року у справі № 545/1149/17.
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що судом першої інстанції було протиправно проігноровано процесуальний статус позивача як учасника бойових дій, що прямо передбачає звільнення від сплати судового збору в усіх категоріях справ, а не лише в тих, які безпосередньо пов'язані із реалізацією прав, наданих у зв'язку з цим статусом.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позов ОСОБА_1 про визнання права власності на об'єкт нерухомості, визнання прав наймача, визнання договору найму майнових прав дійсним тощо не пов'язаний з порушенням його прав учасника бойових дій, не зачіпає порядку та обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту учасника бойових дій.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що дана справа не пов'язана із захистом порушених прав заявника саме як учасника бойових дій, а тому у цьому випадку на нього не поширюється дія п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відповідно відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даної позовної заяви.
Крім того, колегія суддів відзначає, що при поданні заяви про усунення недоліків позовної заяви позивач вказує про те, що він звільнений від сплати судового збору, в той же час при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 12 112, 00 грн, як за 4 вимоги немайнового характеру. Проте, після того, як судом першої інстанції, в ухвалі було зазначено про те, що вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю центру сімейного дозвілля, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв полку "Азов" (колишня назва - вул. Малиновського Маршала), буд. 24/10 літера А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 745013980000 за позивачем є вимогою майнового характеру, а тому розмір судового збору повинен визначатися з урахуванням вартості такого майна позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Тлумачення названих положень Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №910/8482/18.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі названої доктрини міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №910/9397/20, від 04.08.2021 року у справі №185/446/18, від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц.
У свою чергу, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що поведінка позивача має ознаки суперечливої поведінки та його недобросовісність під час вирішення питання щодо стягнення судового збору та відкриття провадження у даній справі.
Щодо посилання скаржника на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 567/79/23, колегія суддів суду зазначає, що посилання на ухвали є належним правовим обґрунтуванням підстав апеляційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених в ухвалах, не визначено ст. 254 Господарського процесуального кодексу України як підстава апеляційного оскарження судових рішень. Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 року у справі № 920/653/18 та від 07.10.2021 року у справі № 922/3447/20.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на судову практику Верховного Суду зазначену в апеляційній скарзі, (зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16.10.2019 року у справі № 187/1094/17) оскільки під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція, на яку колегія суддів послалась вище.
Щодо клопотання позивача в частині зменшення розміру суми судового збору до 10 000 грн, колегія суддів відзначає наступне.
Так, заявляючи клопотання про зменшення суми судового збору до 10 000,00 грн. позивач вказува, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ (третьої) групи та пенсіонером як колишній працівник структури МВС України, що на думку ОСОБА_1 відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» є підставою на зменшення розміру судового збору.
До заяви про усунення недоліків було додано копію Посвідчення серії НОМЕР_3 , видане 23.10.2019 року Саксаганським УПСЗН Дніпропетровської області, відповідно до якого його пред'явник є інвалідом ІІІ (третьої) групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, а також копію посвідчення № НОМЕР_4 , видане 23.06.2003 року УМВС України в Дніпропетровській області, відповідно до якого ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років.
При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, то самі лише обставини, пов'язані з важким фінансовим становищем не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
З аналізу ст. 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених ст. 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
При цьому, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 8, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини 1 статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним та вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції , ОСОБА_1 в порушення приписів ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не подав суду доказів того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній 2024 календарний рік; він належить до категорії осіб, перелічених в пп.пп. а) - ґ) п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір»; предметом спірних правовідносин не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Так, враховуючи, що статус пенсіонера та інваліда ІІІ групи не надає права на зменшення суми судового збору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для зменшення позивачу судового збору до 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
З огляду на викладене, та враховуючи, що позивачем у визначений судом першої інстанції строк недоліки позовної заяви усунуті були не у повному обсязі, а саме в частині доплати судового збору у розмірі 1 056 772, 00 грн. за вимогу майнового характеру (про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна) та надання суду доказів сплати - оригіналу платіжного доручення про перерахування судового збору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо повернення позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Твердження позивача про позбавлення його доступу до правосуддя, колегія не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне.
Так, необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі ст. 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі №910/12682/15.
При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 140, 234, 235, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/4405/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/4405/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/4405/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Коротун
А.Г. Майданевич