вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2025 р. Справа№ 911/134/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Турлуковський С.В.;
від відповідача: Клименко Г.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт»
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 року (повне рішення складено 17.04.2025 року)
у справі №911/134/25 (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія»
про стягнення 412 200,00 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія» (далі - відповідач) про стягнення 412 200,00 грн, у тому числі: 92 200,00 грн - заборгованості за поставку обладнання та 320 000,00 грн - заборгованості за монтажні, пусконалагоджувальні роботи за договором на поставку, монтажні, пусконалагоджувальні та будівельні роботи №41 від 17.06.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на поставку, монтажні, пусконалагоджувальні та будівельні роботи №41 від 17.06.2021 року в частині повної оплати поставленого товару та виконаних робіт.
Господарський суд Київської області ухвалою від 14.01.2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» передав за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ст. 692 Цивільного кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що саме відповідач уникає виконання та дотримання порядку дій сторін, що встановлені договором. Відповідні дії відповідача, унеможливили виставлення рахунків на оплату за виконання робіт.
При цьому, за твердженням скаржника, докази (лист від 18.01.2022 року та відповідь від 10.02.2022 року) спростовують висновок суду першої інстанції про те, що відсутність оплати за роботи (виставлення рахунків) свідчать, що позивач не міг приступити до виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
Водночас, скаржник зауважив, що він надав суду докази про те, що відповідач ухиляється від підписання Актів передачі будівельного майданчика, а вимагає, щоб роботи були виконані за процедурою, не передбаченою умовами договору.
Крім того, за твердженням скаржника судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не була врахована недобросовісна поведінка відповідача, зокрема відмова відповідача після поставки обладнання підписати та передати видаткові накладні та акт приймання-передачі (в подальшому були підписані), відмова передати акти передачі будівельного майданчика, відмова від виконання частини робіт, призвели до неможливості виставлення рахунку по 3 етапу розрахунків, де зазначено, що оплата після поставки обладнання. Відповідач не надає жодних доказів не виконання договору, повідомлень сторони про неможливість виконання чи його відтермінування, тобто діє недобросовісно.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 року у справі №911/134/25.
17.05.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» без задоволення.
При цьому, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що акт виконаних робіт, яким підтверджується факт виконання позивачем монтажу та пусконалагоджувальних робіт, між сторонами не укладався та не міг бути укладений з огляду на відсутність факту виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
Таким чином, з огляду на викладене вище, обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія» з оплати 5% від загальної вартості Обладнання не настав відповідно до п. 2.4.4. договору.
Господарським судом міста Києва у рішенні від 14.04.2025 року було правомірно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія» не виникло обов'язку з оплати 5% вартості обладнання у сумі 92 200,00 грн.
Крім того, за твердженням представника відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» на підтвердження встановлення ліфтового обладнання надає декларації про відповідність ліфтів вимогам Технічного регламенту ліфтів, що є частиною паспорту обладнання, проте відповідні декларації не можуть вважатися належним підтвердженням виконання позивачем монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
При цьому, представник відповідача зауважив, що на даний час об'єкт будівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Переяслав, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 95, заморожений, будь-які будівельні роботи призупинені через відсутність фінансування, об'єкт знаходиться під охороною.
Представник позивача в судовому засіданні 04.06.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Рішення господарського суду першої інстанції скасувати.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.06.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія» (замовник) було укладено договір на поставку, монтажні, пусконалагоджувальні та будівельні роботи №41 (далі - договір), відповідно до умов якого підрядник прийняв на себе зобов'язання здійснення поставки, монтажу, пусконалагоджувальних та будівельних робіт замовнику: ліфта електричного пасажирського 630 кг на 4 зупинки; кабіна непрохідна, без машинного приміщення, у кількості 1 (одна) одиниця, згідно Специфікації у додатку №1 в кількості 1 (один) комплект; ліфта електричного лікарняного 1 000 кг на 4 зупинки; кабіна непрохідна, без машинного приміщення, в кількості 1 (одна) одиниця, згідно Специфікації у додатку №1 в кількості 1 (один) комплект; ліфтова шахта на два ліфти з ліфтовим холом з металоконструкцій (4300х5180х13900мм), з обшивкою шахти з трьох сторін та даху сендвіч панелями на мінеральній ваті товщиною 100 мм, улаштування стяжки ліфтового хола на чотирьох поверхах та закладка газобетоном двох стін ліфтового хола по всій висоті та провести монтажні і пусконалагоджувальні роботи ліфта за ціною, визначеною цим договором, а замовник зобов'язався прийняти обладнання і роботи та оплатити їх.
Згідно п. 1.4. договору основні вимоги до обладнання визначені у додатку №1 до договору, який є невід'ємною його частиною.
Приміщення, в якому встановлюватиметься обладнання, знаходиться за адресою: Київська обл., м. Переяслав, вул. Б. Хмельницького, 95 (п. 2 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість договору визначена, виходячи з договірної ціни, яка погоджена із замовником та становить 2 470 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 411 666,67 грн.
За змістом п. 2.1.1. договору вартість обладнання складає - 1 844 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% 307 333,33 грн: у кількості 1 (один) комплект (ліфт г/п 630 на 4 зупинки без шахти) - 547 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 91 166,67 грн; у кількості 1 (один) комплект (ліфт г/п 1000 на 4 зупинки без шахти) складає - 747 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 124 500,00 грн; у кількості 1 (один) комплект шахта з металоконструкцій на два ліфта складає - 550 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 91 666,67 грн.
Згідно п. 2.1.2. договору вартість загально-будівельних робіт (монтаж, пусконалагоджування ліфтів, обшивка шахти та даху сендвіч панелями, закладка газобетоном ліфтового хола, улаштування стяжки на 4 поверхах ліфтового хола, монтаж вентиляції та кондиціонування шахти) складають - 626 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 104 333,33 грн.
Відповідно до п. 2.4. договору розрахунки по договору здійснюються таким чином:
1-й етап - замовник здійснює передплату у розмірі 55% від загальної вартості обладнання згідно пункту 2.1.1. договору, а саме в сумі 1 014 200,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% -169 033,33 грн, протягом 5-ти банківських днів після підписання договору на підставі отриманого рахунку-фактури (п. 2.4.1.договору).
2-й етап - замовник здійснює оплату в розмірі 40% вартості обладнання згідно п. 2.1.1. договору, а саме в сумі 737 600,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 122 934,00 грн, протягом 5-ти банківських днів з дати отримання замовником листа-повідомлення про готовність обладнання до відвантаження із заводу виробника на підставі рахунку-фактури від підрядника (п. 2.4.2. договору).
3-й етап - замовник здійснює передплату в розмірі 30% вартості робіт згідно п. 2.1.2. договору в сумі 187 800,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 31 300,00 грн, протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунку-фактури, але не раніше поставки ліфтової шахти на два ліфти з ліфтовим холом, попередню оплату робіт у розмірі 40% вартості робіт згідно п. 2.1.2. договору - 250 400,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 41 733,33 грн, протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунку-фактури, але не раніше поставки двох комплектів ліфтів (п. 2.4.3. договору).
4-й етап - замовник здійснює оплату у розмірі 30% вартості робіт згідно п. 2.1.2. договору в сумі - 187 800,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 31 300,00 грн та 5% від загальної вартості обладнання згідно п. 2.1.1. договору, а саме 92 200,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 15 367,00 грн, протягом 5-ти банківських днів після підписання уповноваженими представниками акту виконаних робіт, яким підтверджується факт виконання виконавцем монтажу та пусконалагоджувальних робіт обладнання (п. 2.4.4. договору).
Відповідно до п. 2.5. договору акти готує підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника. Уповноважений представник замовника протягом трьох днів (в присутності виконроба підрядника) перевіряє обґрунтування акту та підписує в частині фактично виконаних об'ємів робіт, або дає мотивовану відмову. В разі безпідставної відмови замовника від підписання акту виконаних робіт протягом 5-ти робочих днів з дня його отримання підрядником, акт вважається підписаним і фактичні роботи, вказані в ньому, надані. Разом з актом приймання-передачі виконаних робіт підрядник передає замовнику документи про виконання договору, виконавчу документацію на роботи, обов'язок щодо складання якої, чинними в Україні ДБН покладається на підрядника, усі сертифікати якості та гарантійні документи на матеріали та ресурси, що використовувалися для виконання робіт у випадку виконання робіт із матеріалів підрядника.
Згідно із п. 3.1. договору виконання робіт по договору здійснюється в два етапи:
1-й етап - поставка обладнання, що оформлюється видатковою накладною. Замовник надає підряднику оригінал доручення перед відвантаженням обладнання на об'єкт для монтажу;
2-й етап - виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт, що оформлюється актом виконаних робіт.
В п. 3.2. договору сторони погодили, що поставка обладнання, монтажні та пусконалагоджувальні роботи, які зазначені в договорі, здійснюються у терміни:
- поставка обладнання на об'єкт - за умови виконання п.п. 2.4.1, 2.4.2. договору - протягом 60 (шестидесяти) днів;
- монтажні та пусконалагоджувальні роботи - протягом 30 (тридцяти) днів за умови виконання п. 2.4.3. договору.
При невиконанні умов п.п. 2.4., 5.2. договору та додатку №2, термін постачання обладнання та виконання робіт продовжується на час затримки виконання відповідних пунктів договору (п. 3.3. договору).
Відповідно до п. 3.4. договору термін поставки обладнання починається з моменту отримання підрядником першого етапу розрахунків, зазначених в п. 2.4.1. договору у поновному обсязі.
Термін робіт починає діяти з моменту надходження обладнання на об'єкт замовника за адресою: Київська обл., м. Переяслав, вул. Б. Хмельницького, 95, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною, та готовності будівельної частини та підготовчих робіт, що підтверджується актом приймання-передачі будівельного майданчика, підписаним сторонами (п. 3.5. договору).
Відповідно до п. 5.1 договору підрядник зобов'язується:
- поставити обладнання згідно зі специфікацією у встановлені терміни;
- прийняти від замовника обладнання під монтаж (згідно акту-передачі, з тимчасового збереження обладнання на будівельному майданчику);
- якісно та вчасно провести монтажні та пусконалагуджувальні роботи;
- виправити своїми силами та без додаткової оплати виявлені у процесі прийомки обладнання дефекти монтажу.
Згідно п . 8.2 договору до моменту повної оплати вартості обладнання, обладнання належить підряднику. Разом з тим після передачі обладнання підрядником замовнику за актом приймання-передачі всі ризики втрати, пошкодження або загибелі обладнання або його частини переходять на замовника.
Всі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути в процесі роботи по цьому договору, по можливості, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо в результаті переговорів сторони не дійшли згоди, то справа підлягає вирішенню в господарському суді (п. 9.2 договору).
Відповідно до п. 10.4 договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Так, до договору сторонами підписано додатки, в тому числі додаток 2, в якому погоджено перелік підготовчих робіт, які повинні бути виконані замовником, зокрема: підготовка об'єкта до монтажу (термін виконання - до початку монтажних робіт), підготовка машинного приміщення (МП) шахт і приямка ліфта до монтажу ліфта (термін виконання - до початку монтажних робіт), підготовка об'єкта до налагодження ліфта (термін виконання - до початку налагоджувальних робіт), підготовка об'єкту до здачі ліфта в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 22.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «МЦ «Лікарська династія» рахунок на оплату № 80 на загальну суму 1 014 200,00 грн (55% від загальної вартості обладнання).
24.06.2021 року відповідач здійснив оплату 55% вартості обладнання на загальну суму 1 014 200,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №143.
30.08.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «МЦ «Лікарська династія» рахунок на оплату № 81 на загальну суму 737 600,00 грн (40% від загальної вартості обладнання).
30.08.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МЦ «Лікарська династія» платіжною інструкцією №4 здійснило оплату на суму 737600,00 грн на підставі виставленого рахунку.
26.10.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «МЦ «Лікарська династія» прийняло ліфт г/п 630 на 4 зупинки без шахти у кількості 1 шт. та ліфт г/п 1000 на 4 зупинки без шахти у кількості 1 шт. на загальну суму 1 294 000,00 грн, а також шахту з металоконструкцій на два ліфта у кількості 1 шт. на загальну суму 550 000,00 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних №68 та №69 від 26.10.2021 року, а також копією акту приймання-передачі товару від 26.10.2021 року на загальну суму 1 844 000,00 грн (наявні в матеріалах справи).
Так, за твердженням позивача, останній у подальшому виконало монтажні та пусконалагоджувальні роботи, вартість яких склала 320000,00 грн, проте відповідач акт приймання виконаних робіт не підписав, оплату за виконані роботи та залишок вартості поставленого товару у розмірі 5% не здійснив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є змішаним, який містить елементи договору поставки та договору підряду.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України установлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, сторони у договорі на поставку, монтажні, пусконалагоджувальні та будівельні роботи чітко погодили етапи виконання підрядником робіт по договору (п. 3.1., п. 3.2., п. 3.4., п. 3.5.), а також етапи здійснення відповідачем розрахунків за поставлений товар та виконані роботи (п. 2.4.).
З наведених умов договору вбачається, що після виконання позивачем поставки обладнання у повному обсязі, відповідач повинен був здійснити передоплату у розмірі 30% та 40% від вартості робіт на підставі виставлених рахунків відповідно.
Проте, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження того, що позивачем були виставлені відповідні рахунки на оплату, що не заперечується скаржником.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не виник обов'язок з оплати вказаних вище сум за 3-м етапом розрахунків.
Крім того, колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі будівельного майданчика, підписаний представниками позивача та відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не здійснив оплату, передбачену 3-м етапом розрахунків, а також сторонами не було підписано акту приймання-передачі будівельного майданчика, що свідчить про те, що позивач не міг приступити до виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
При цьому, щодо 4-го етапу розрахунків колегія суддів відзначає, що згідно умов договору, зокрема, відповідач здійснює оплату у розмірі 30% вартості робіт згідно п. 2.1.2. договору в сумі - 187 800,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 31 300,00 грн та 5% від загальної вартості обладнання згідно п. 2.1.1. договору, а саме 92 200,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 15 367,00 грн, протягом 5-ти банківських днів після підписання уповноваженими представниками акту виконаних робіт, яким підтверджується факт виконання виконавцем монтажу та пусконалагоджувальних робіт обладнання, проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутній підписаний сторонами акт виконаних робіт.
Щодо наданого позивачем акту надання послуг №80 від 17.10.2024 про виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт на суму 320 000,00 грн, який підписано лише з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт», суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що останній є неналежним доказом виконання цих робіт, оскільки, ці роботи мали бути виконані за наслідком здійснення відповідачем оплати по 3-му етапу розрахунків та передачі будівельного майданчику для виконання цих робіт.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що акт приймання-передачі будівельного майданчика між сторонами не підписано, вільного доступу до будівельного майданчика підрядник не мав.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання монтажу та пусконалагоджувальних робіт на суму 320 000,00 грн, відповідно, у відповідача не виникло обов'язку з оплати цієї суми, та оплати 5% вартості обладнання у сумі 92200,00 грн.
Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 31.05.2022 року №916/693/21 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.
Так, предметом позову у справі 916/693/21, зокрема, є необґрунтована відмова замовника від підписання актів приймання-передачі робіт, підписаних підрядником, та ухилення від прийняття робіт.
При цьому, колегія суддів відзначає, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для апеляційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Підставою для апеляційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. До того ж цитування скаржником окремих висновків, наведених у відповідних постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави апеляційного оскарження судових рішень, передбаченої ст.ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для апеляційного оскарження, має місце тоді, коли суд першої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 154/3029/14-ц.
Щодо твердження скаржника, що останнім були надані належні докази на підтвердження пусконалагуджувальних робіт, колегія суддів відзначає наступне.
Так, лист (вих. №06/08-01) від 06.08.2021 року (про надання акту готовності будівельної частини ) Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія» не отримувався. Докази направлення на адресу відповідача відсутні. Твердження про направлення листа на електронну адресу sis@ce.net.ua не відповідають дійсності, оскільки відповідна електронна адреса не має жодного відношення до відповідача. Крім того, обмін кореспонденцією та документами шляхом направлення на електронні пошти сторін в договорі не погоджувався.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги твердження відповідача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що декларація про відповідність ліфтів вимогам Технічного регламенту ліфтів, що є частиною паспорту обладнання не може вважатися належним підтвердженням виконання позивачем монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
Крім того, твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що докази (лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія» від 18.01.2022 року та відповідь від 10.02.2022 року) спростовують висновок суду першої інстанції про те, що відсутність оплати за роботи (виставлення рахунків) свідчать, що позивач не міг приступити до виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.
Водночас, колегія суддів відзначає, що вимога до позивача викладена в листі від 18.01.2022 року про проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт за власний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» не свідчить про початок їх виконання останнім. В свою чергу лист від 10.02.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» також не містить посилань на початок монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
При цьому, твердження скаржника, що відповідач діє недобросовісно, (уникає виконання та дотримання порядку дій сторін, що встановлені договором), і ці дії унеможливили виставлення рахунків на оплату за виконання робіт є безпідставними та такими, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрміськліфт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 року у справі №911/134/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 року у справі №911/134/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №911/134/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата підписання 12.06.2025 року.