вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" травня 2025 р. Справа№ 910/11400/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Кривов'яза Н.О. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: Коваленко Ю.М. (в залі суду);
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025, повний текст рішення складено 27.01.2025
у справі № 910/11400/24 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Комунального некомерційного підприємства «Дитячий медичний центр» Кам'янець-Подільської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик»
про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 860 000,00 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Комунальне некомерційне підприємство «Дитячий медичний центр» Кам'янець-Подільської міської ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» , в якій просило суд:
- визнати недійсним повністю виконаний Договір поставки обладнання № 11/2022 від 26.12.2022 про закупівлю комплексу рентгенівського діагностичного КРДЦ-03-АЛЬФА (ціна договору 1 860 000,00 грн) укладеного між позивачем та відповідачем;
- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 1 860 000,00 грн за недійсним правочином.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 позов задоволено. Визнано недійсним Договір поставки обладнання №11/2022 від 26.12.2022, укладений між Комунальним некомерційним підприємством «Дитячий медичний центр» Кам'янець-Подільської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» на користь Комунального некомерційного підприємства «Дитячий медичний центр» Кам'янець-Подільської міської ради грошові кошти в сумі 1 860 000 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 30 928 грн 00 коп. Зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Дитячий медичний центр» Кам'янець-Подільської міської ради повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» майно, отримане на виконання Договору поставки обладнання №11/2022 від 26.12.2022 за видатковою накладною № 47 від 28.12.2022, а саме: Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий «КРДЦ-04-АЛЬФА».
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24; ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог; відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України судові витрати покласти на позивача.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що всі питання державного регулювання діяльності, пов'язаної з медичним опроміненням населення та використанням медичних виробів, до яких відноситься комплекс КРДЦ-04-Альфа, покладено на Міністерство охорони здоров'я. Жодних нормативно-регуляторних актів про передачу функцій Міністерства охорони здоров'я Державній інспекції ядерного регулювання немає. Комплекс КРДЦ-04-Альфа є медичним електричним виробом, який не містить радіоактивних матеріалів, не використовує ядерну енергію і тільки під час проведення рентгенологічних досліджень короткочасово (долі секунди) стає джерелом фотонного випромінювання, в якому не використовується енергія ядр. У позовній заяві не міститься інформації про нормативно-регуляторний акт, на підставі якого позивач звернувся за отримання ліцензії до Державної інспекції ядерного регулювання, яка є центральним органом виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії.
Відсутність іонізуючого випромінювання під час виробництва комплексу КРДЦ-04-Альфа гарантує відсутність радіаційного впливу на будь-кого чи на будь-що, отже ця діяльність регулюванню з боку ДІЯР не підлягає.
На думку скаржника, суд проігнорував те, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», його дія поширюється на відносини, що виникають у зв'язку із запровадженням дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії, у тому числі в разі використання ядерної енергії військовими формуваннями та установами в цілях, не пов'язаних з провадженням військової діяльності
Скаржник зазначає про те, що ані у Законі України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», ані в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» не визначено поняття «виробництво», зокрема, джерел іонізуючого випромінювання, не наведено такого визначення й у Законі України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» від 15.01.2025 № 124-VIII, тобто, вирішуючи питання про те, чи дійсно відповідач займається виробництвом ДІВ, за відсутності відповідного законодавчого визначення, необхідно звертатись до норм іншого законодавства, зокрема, про ліцензування видів діяльності.
Скаржник вказує на те, що відповідач здійснює господарську діяльність, яка полягає у виготовленні (збиранні з готових комплектуючих) відповідного обладнання. Виробництва ДІВ, у розумінні, наведеному у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у відповідача немає.
Скаржник зазначає, що у тендерній пропозиції надав позивачу чинну на момент проведення торгів ліцензію № ОВ000891 на діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання, яка є у матеріалах справи. Цією ліцензією ДІЯР дозволені всі види робіт з ДІВ, які здійснюються з ДІВ під час виробництва цифрового рентгенодіагностичного комплексу КРДЦ-04-Альфа, а саме: «монтаж, технічне обслуговування, отримання (придбання), зберігання, передача (збут) ДІВ, у тому числі з метою постачання».
Скаржник звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 25.07.2024 у справі № 380/20490/21, яка полягає у тому, що для кваліфікації дій суб'єкта господарської діяльності, як «виробництва» має бути наявний повний технологічний цикл, що полягає у переробці сировини у продукцію, готову до споживання. Суд не взяв до уваги, що у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 у справі № 758/9730/21 зазначено, що ліцензуванню підлягають технологічні процеси чи види робіт, де використовуються ДІВ, а якщо таких технологічних процесів чи видів робіт під час діяльності немає, то ліцензіат не позбавлений права написати заяву про анулювання ліцензії на таку діяльність. Наведене в сукупності дає змогу констатувати, що відповідач, як учасник договору, надало всі необхідні для виконання умов договору дозвільні документи, а наявність у складі тендерної документації ліцензії № ОВ001077 (виданої відповідачу з порушенням Законів України) жодним чином не впливала на виконання договору.
Скаржник вважає, що аргументи відповідача залишилися поза увагу суду, що й уможливило ухвалення ним рішення про задоволення позову; при цьому, суд зробив висновок, який шкодить честі й діловій репутації відповідача. Також на думку скаржника, суд порушив приписи п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що доводи скаржника про те, що анулювання ліцензії № ОВ001077 від 13.12.2019 на право провадження діяльності з виробництва ДІВ у даному разі не створює перешкод для укладення договору купівлі-продажу обладнання, оскільки така ліцензія є, фактично подвійною, спростовані в рішенні суду першої інстанції, та явно не узгоджується з чинним законодавством. Як твердження про те, що діяльність з використання іонізуючого випромінювання здійснюється на загальних умовах в медицині - тобто регулюється Міністерством охорони здоров'я.
Позивач зазначає, що відповідно до вимог ст. 31 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» будь-яка юридична або фізична особа (заявник) повинні сповістити Держатомрегулювання про свій намір здійснювати будь-який з видів діяльності, зазначених у статті 27 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», та подати заяву про надання дозволу на такий вид діяльності; подати до Держатомрегулювання документацію, передбачену нормами і правилами з ядерної та радіаційної безпеки, та іншу документацію, необхідну згідно з законодавством для розгляду питання про надання заявникові дозволу на відповідних вид діяльності. Відповідно до вимог статей 27, 29 вищезазначеного закону, дозволи на види діяльності надаються за наявності умов, що види діяльності відповідають встановленим нормам та правилам з ядерної та радіаційної безпеки. Дозволом визначається конкретне джерело іонізуючого випромінювання, вид діяльності, умови та межі безпечного використання, інші вимоги та строк дії дозволу. Роз'яснення Держатомрегулювання щодо звільнення від ліцензування або необхідності ліцензування надаються заявнику (у разі звернення) відповідно до статті 7 1 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» до застосування дозвільних процедур за результатами розгляду інформації, поданої заявником, в тому числі й щодо аналізу відповідності характеристик конкретних ДІВ критеріям, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1174 (вимога частини третьої статті 7 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»). При цьому, виробник ДІВ не має права здійснювати самовільне звільнення діяльності з використання ДІВ від ліцензування та надавати роз'яснення щодо звільнення від ліцензування діяльності з використання ДІВ, тим самим підмінюючи функції органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.
Позивач зазначає, що доводи скаржника про відсутність іонізуючого випромінювання під час виробництва комплексу КРДЦ-04-Альфа спростовуються доказами наявними в матеріалах справи, а саме Паспортом АЦАМ.941212.003-04 ПС на Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий КРДЦ-04-Альфа. У розділі «Загальні вимоги безпеки» виробник відповідач зазначає, що «у керівництві з експлуатації і для маркування комплексу будуть використовуватися такі застережливі слова і інформаційні символи», і наведено, зокрема, знак радіаційної небезпеки та зазначено слова: «попередження про небезпеку ураження іонізуючим випромінюванням» (п. 2.1). У п. 2.2 Паспорта виробник самостійно зазначає, що «Рентгенівське обладнання у разі неправильного використання може бути небезпечним для здоров'я оператора і пацієнта» та «При експлуатації комплексу рентгенологічного цифрового джерелами небезпеки є іонізуюче випромінювання і висока напруга».
Позивач не погоджується із твердженням скаржника про те, що відповідач не здійснює виробництво ДІВ у розумінні, наведеному у ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» не підтверджено жодним доказом, до того ж учасником закупівлі (відповідачем) до складу тендерної пропозиції надано Керівництво з експлуатації комплексу рентгенівського діагностичного цифрового КРДЦ-04-Альфа, де вказано виробником відповідача.
Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу
Відповідач вважає, що оскільки останній займається діяльністю, пов'язаною із виготовленням рентгенівських діагностичних апаратів, які є медичними виробами, то їх виробництво і введення в обіг регулюється Законом «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» та постановою КМУ № 753 2013р., якою затверджено технічний регламент щодо медичних виробів. В цих законодавчих актах не передбачено отримання додаткових ліцензій чи дозволів для виробництва і введення в обіг медичних виробів. Те, що відповідач, як виробник комплексів рентгенівських діагностичних цифрових КРДЦ Альфа, розробляючи ТУ У26.6-32621017-001:2012 «Комплекси рентгенівські діагностичні цифрові КРДЦ Альфа», самостійно відніс зазначені медичні вироби відповідно до ДСТУ 4388 до класу ІІb за ступенем ризику небезпеки при використанні їх в медицині - медичні вироби з підвищеним ступенем ризику, свідчить, що ці ТУ розроблялись не довільно, а на підставі відповідних нормативних документів, і віднесення відповідного обладнання до певного класу також відбулося відповідно до згаданих ДСТУ, зазначене не спростовує твердження відповідача про застосовність до нього приписів ст. 26 Закону № 39/95.
У ст. 1 Закону «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії наведено визначення діяльності у сфері використання ядерної енергії:
«…3) діяльність у сфері використання ядерної енергії - діяльність, у процесі якої використовуються додаткові джерела іонізуючого випромінювання, дія зазначеного випромінювання поширюється на додаткові групи людей або змінюється система напрямів випромінювання від існуючих джерел, у зв'язку із чим підвищується доза чи ймовірність опромінювання людей або кількість людей, які опромінюються;…».
Тобто, ліцензуванню підлягає діяльність, під час якої використовуються джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ) і присутнє іонізуюче випромінювання, яке може нанести радіаційну шкоду людям і яке у своїй діяльності відповідач не використовує, що підтверджено документами, наявними у додатках до відзиву. У ст. 14 цього Закону зазначено, що в ліцензії мають бути вказані види робіт або технологічні процеси, в яких використовуються ДІВ, тобто присутнє іонізуюче випромінювання, тобто під час яких є ризик опромінення людей. При цьому важливо, що в силу ст. 82 Закону № 39/95 відповідальність за порушення законодавства настає у разі, коли ці порушення завдали або могли завдати шкоди здоров'ю людей чи навколишньому природному середовищу, тобто, питання відповідальності у даному разі Закон пов'язує насамперед зі шкодою - реальною чи потенційною. Відповідно ст. 17-1 Закону № 1370 не може застосовуватися без взаємозв'язку із нормами Закону № 39/95, такий підхід суперечить комплексній меті усього ядерного законодавства України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/11400/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24. Призначено справу № 910/11400/24 до розгляду у судовому засіданні 01.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 задоволено заяву представника Комунального некомерційного підприємства «Дитячий медичний центр» Кам'янець-Подільської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України у судовому засіданні 01.04.2025 оголошено перерву до 06.05.2025 режимі відеоконференції.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11400/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник відповідача у судовому засіданні 06.05.2025 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні 06.05.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 29.11.2022 рішенням сесії Кам'янець-Подільської міської ради № 49/24 позивачу, як замовнику, покупцю, виділено 1 866 400,00 грн на придбання цифрового рентгенодіагностичного комплексу.
08.12.2022 позивач оголосив процедуру відкритих торгів, номер закупівлі UA-2022-12-08-012122-a, код ДК 021:2015: 33110000-4 «Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини».
Пунктом 5.2.2 Тендерної документації передбачено, що учасник відповідає за одержання будь-яких та всіх необхідних дозволів, ліцензій, сертифікатів (у тому числі експортних та імпортних) на товар, який пропонується постачати за Договором, та інших документів, пов'язаних із поданням тендерної пропозиції та самостійно несе всі витрати на їх отримання.
Відповідно до п. 6.4.2 Тендерної документації переможець процедури закупівлі під час укладення договору про закупівлю повинен надати: 1) відповідну інформацію про право підписання договору про закупівлю; 2) копію ліцензії або документа дозвільного характеру (у разі їх наявності) на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законом.
26.12.2022 між позивачем та переможцем відкритих торгів - відповідачем, як постачальником, за результатами відкритих торгів UA-2022-12-08-012122-а укладено Договір поставки обладнання № 11/2022 (далі - Договір).
Відповідно до умов Специфікації (додаток 1 до Договору) предметом поставки є Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий КРДЦ-04-АЛЬФА, вартістю 1 860 000,00 грн.
27.12.2022 позивачем здійснено оплату товару в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1.
Відповідно до видаткової накладної №47 від 28.12.2022 відповідачем було поставлено позивачу, а останнім прийнято Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий КРДЦ-04-АЛЬФА.
В подальшому, 04.09.2023 Державною інспекцією ядерного регулювання України (далі - Держатомрегулювання) відмовлено позивачу у праві провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) в частині експлуатації комплексу рентгенівського діагностичного цифрового КРДЦ-04-АЛЬФА. Відмова мотивована відсутністю у відповідача діючої ліцензії на виробництво ДІВ, а відтак виданий останнім паспорт комплексу рентгенівського діагностичного цифрового КРДЦ-04-АЛЬФА не може бути залучений до матеріалів ліцензійної справи, оскільки виданий не виробником ДІВ.
Так, надана відповідачем при проведенні відкритих торгів ліцензія № ОВ 001077 на провадження діяльності з виробництва ДІВ була анульована наказом Держатомрегулювання від 06.07.2022 № 416, у зв'язку із чим, позивач, посилаючись на те, що внаслідок надання відповідачем недостовірної інформації під час проведення відкритих торгів позивач не може використовувати обладнання, яке було предметом закупівлі, останній просить суд визнати договір недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача грошові кошти в сумі 1 860 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад врегульовані Законом України «Про публічні закупівлі».
За визначеннями, наведеними у статті першій Закону України «Про публічні закупівлі», замовники - це суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; публічна закупівля (далі - закупівля) - це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - це документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - це пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать зокрема юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
Отже позивач є замовником публічних закупівель у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі».
Статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Наслідком проведення відкритих торгів є укладення договору між замовником та переможцем, який, відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до частини 2 зазначеної статті переможець процедури закупівлі/спрощеної закупівлі під час укладення договору про закупівлю повинен надати: відповідну інформацію про право підписання договору про закупівлю; копію ліцензії або документа дозвільного характеру (у разі їх наявності) на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законом та у разі якщо про це було зазначено у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі чи вимагалося замовником під час переговорів у разі застосування переговорної процедури закупівлі. У разі якщо переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі є об'єднання учасників, копія ліцензії або дозволу надається одним з учасників такого об'єднання учасників.
Пунктом 6.4.2 Тендерної документації визначено, що однією з істотних умов договору є надання переможцем процедури закупівлі копію ліцензії або документа дозвільного характеру (у разі їх наявності) на провадження певного виду господарської діяльності.
Як зазначає позивач, відповідачем порушено вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» та Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» в частині виготовлення та збуту ДІВ без чинної на момент укладення договору ліцензії, відтак договір було укладено під впливом обману, оскільки відповідачем під час проведення публічної закупівлі було надано ліцензію, яка на той час вже була анульована.
Водночас, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що оскільки на стадії виробництва Комплексу рентгенівського діагностичного цифрового КРДЦ-04-АЛЬФА не використовуються джерела іонізуючого випромінювання, така діяльність відповідача не підлягає регулюванню та ліцензуванню з боку Держатомрегулювання.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» метою дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії є:
забезпечення використання тільки тих ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об'єктів, рівень ядерної та радіаційної безпеки яких визнано таким, що відповідає міжнародно визнаним вимогам на основі всебічної оцінки усіх факторів, які впливають на безпеку, включаючи забезпечення фізичного захисту;
забезпечення провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії тільки тими фізичними та юридичними особами, які можуть гарантувати виконання вимог законодавства, норм та правил з ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних матеріалів, ядерних установок, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» у сфері використання ядерної енергії обов'язковому ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види діяльності: виробництво джерел іонізуючого випромінювання; використання джерел іонізуючого випромінювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» ліцензії у сфері використання ядерної енергії видаються органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на бланках спеціального зразка, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Вимоги та умови безпеки (ліцензійні умови) провадження діяльності з виробництва джерел іонізуючого випромінювання (далі - Ліцензійні умови) затверджені Наказом Державної інспекції ядерного регулювання України від 13.08.2015 № 148.
Пунктом 1.3 Ліцензійних умов визначено, що до діяльності з виробництва ДІВ, зокрема, належить виготовлення закритих та відкритих радіонуклідних ДІВ, генеруючих пристроїв медичного, промислового та наукового призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» джерело іонізуючого випромінювання - це фізичний об'єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання.
В пункті 2.2 Паспорту Комплексу КРДЦ-04-Альфа визначено, що при експлуатації комплексу рентгенівського цифрового джерелами небезпеки є іонізуюче випромінювання і висока напруга.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що потенційна можливість створення пристроєм іонізуючого випромінювання автоматично відносить такий пристрій до категорії джерел іонізуючого випромінювання, що, з огляду на зазначені в пункті 2.2 Паспорту Комплексу КРДЦ-04-Альфа відомості, дає підстави для висновку про те, що Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий КРДЦ-04-АЛЬФА так само є джерелом іонізуючого випромінювання, тобто, діяльність відповідача з виробництва Комплексу КРДЦ-04-Альфа підлягала обов'язковому ліцензуванню.
Так, на виконання вимог ч. 2 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 6.4.2 Тендерної документації, відповідачем під час проведення публічної закупівлі надано позивачу, як замовнику, копію Ліцензії № ОВ 001077, виданої Державною інспекцією ядерного регулювання України на право провадження діяльності з виробництва ДІВ, дійсної до 13.12.2024.
Однак, зазначене не спростовує того, що за результатами розгляду заяви позивача №280/01-11 від 14.08.2023 щодо видачі ліцензії на використання Комплексу КРДЦ-04-Альфа, Держатомрегулювання повідомило, що Ліцензія № ОВ 001077, видана відповідачу, була анульована наказом від 06.07.2022 №416.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про те, що відповідачем, у порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», під час формування тендерної пропозиції подано анульовану, на той момент, ліцензію, наслідком чого було введено позивача в оману.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як вже зазначалось, договір укладено з порушенням ст. 3 та ч. 1, 2 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.
Водночас, позивач у цій справі просить суд застосувати наслідки недійсності правочину лише в частині повернення сплачених ним грошових коштів, що не узгоджується з принципом двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан.
Вказане дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
При цьому не є перешкодою для застосування двосторонніх наслідків недійсності правочину відсутність пред'явлених позивачем вимог щодо повернення відповідачу придбаного майна.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлення обставин виконання договору сторонами та не встановлено обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору та стягнення з відповідача на користь позивача 1 860 000,00 грн, необхідно також повернути від позивача на користь відповідача майно, передане за видатковою накладною № 47 від 28.12.2022, а саме: Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий «КРДЦ-04-АЛЬФА», тобто застосувати двосторонню реституцію, як необхідний наслідок визнання недійсним договору та задоволення реституційної вимоги позивача, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Доводи скаржника про те, що ним не здійснюється виробництво ДІВ у розумінні, наведеному у ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» спростовуються тим, що відповідно до наданого до складу тендерної пропозиції Керівництва з експлуатації комплексу рентгенівського діагностичного цифрового КРДЦ-04-Альфа, виробником вказано відповідача.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що докази оскарження рішення Держатомрегулювання про анулювання ліцензії № ОВ001077 відповідачем у судовому порядку, свідчить про відсутність у позивача, починаючи з 06.07.2022, ліцензії на виробництво ДІВ.
Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що відповідно до Паспорту АЦАМ.941212.003-04 ПС на Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий КРДЦ-04-Альфа, у розділі «Загальні вимоги безпеки» виробник (відповідач) зазначив, що «у керівництві з експлуатації і для маркування комплексу будуть використовуватися такі застережливі слова і інформаційні символи», і наведено, зокрема, знак радіаційної небезпеки та зазначено слова: «попередження про небезпеку ураження іонізуючим випромінюванням» (п. 2.1), а у п. 2.2 Паспорта виробник самостійно зазначив, що «Рентгенівське обладнання у разі неправильного використання може бути небезпечним для здоров'я оператора і пацієнта» та «При експлуатації комплексу рентгенологічного цифрового джерелами небезпеки є іонізуюче випромінювання і висока напруга», що спростовує доводи скаржника про відсутність іонізуючого випромінювання під час виробництва комплексу КРДЦ-04-Альфа.
Відповідно до п. 41 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» дія цього Закону не поширюється на ліцензування діяльності у сфері використання ядерної енергії, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії».
Згідно із ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» використання ядерної енергії - це сукупність видів діяльності, пов'язаних з використанням ядерних технологій, ядерних матеріалів, джерел іонізуючого випромінювання у науці, виробництві, медицині та інших галузях, а також видобуванням та переробкою уранових руд та поводженням з радіоактивними відходами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»: ліцензія на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії - документ дозвільного характеру, виданий уповноваженим органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, що засвідчує право ліцензіата на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії за умови забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання; ліцензування - це видача, внесення змін, зупинення дії та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій; ведення ліцензійних справ, контроль за додержанням ліцензіатами умов провадження ліцензованої діяльності, встановлених нормами і правилами з ядерної та радіаційної безпеки і фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання; видача розпоряджень про усунення порушень умов провадження ліцензованої діяльності; суб'єкт діяльності у сфері використання ядерної енергії - зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа або фізична особа-підприємець, яка провадить чи заявила про намір провадити діяльність у сфері використання ядерної енергії, щодо якої цим Законом установлені вимоги обов'язкового ліцензування, сертифікації або реєстрації. При цьому, відповідно до статей 6 та 7 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» дозвільна діяльність є складовою частиною державного регулювання у сфері використання ядерної енергії і передбачає, зокрема, обов'язкове ліцензування діяльності з використання та виробництва ДІВ,
Отже, доводи скаржника не спростовують законодавчо визначений обов'язок отримання ліцензії, зокрема, виробниками ДІВ. Наявність у скаржника сертифікату про відповідність вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів, зареєстрованого у Реєстрі 26.11.2021 № UA.MD.038-196, дійсного до 25.11.2026, не нівелює покладеного на нього законодавчо обов'язку наявності чинної ліцензії на виробництво ДІВ.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеоптик» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/11400/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 11.06.2025, зокрема, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. та перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці з 09.06.2025 по 10.06.2025, включно.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич