вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2025 р. Справа№ 910/7618/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025
у справі № 910/7618/24 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунь Еко Енерго"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корсунь Еко Енерго» далі - позивач; ТОВ «Корсунь Еко Енерго»; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (надалі - відповідач; ДП "Гарантований покупець"; апелянт; скаржник) про стягнення 2 630 411,94 грн за актом купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом у жовтні 2021 року у відповідності до договору № 971/01 від 13.11.2019, з яких: 2 268 215,18 грн основний борг, 244 083,52 грн інфляційні втрати та 118 113,24 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 відкрито провадження по справі № 910/7618/24.
10.09.2024 до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми основного боргу. Так, позивач просив зменшити розмір позовних вимог до 1 215 033,56 грн та стягнути з відповідача 852 836,80 грн основного боргу, 244 083,52 грн інфляційних втрат та 118 113,24 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 позов ТОВ "Корсунь Еко Енерго" - задоволено повністю (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог). Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Корсунь Еко Енерго" основний борг - 852 836 (вісімсот п'ятдесят дві тисячі вісімсот тридцять шість) грн 80 коп., інфляційні втрати - 244 083 (двісті сорок чотири тисячі вісімдесят три) грн 52 коп., 3% річних - 118 113 (сто вісімнадцять тисяч сто тринадцять) грн 24 коп., судовий збір - 18 225 (вісімнадцять тисяч двісті двадцять п'ять) грн 50 коп. та витрати на професійну правничу допомогу - 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Як зазначено місцевим господарським судом, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується прострочення відповідачем оплати відпущеної позивачем за договором у жовтні 2021 року електричної енергії за "зеленим" тарифом з 16.09.2022 (наступний день після настання строку оплати - 15.09.2022), а відтак заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за договором в сумі 852 836,80 грн (залишок після здійснених відповідачем проплат) є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суд першої інстанції вказав, що перевіривши за допомогою ІПС "Ліга:Закон" розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, такий є правильним, а тому заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у сумі 118 113,24 грн 3% річних та у розмірі 244 083,52 грн інфляційних втрат.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ДП "Гарантований покупець" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 по справі № 910/7618/24 повністю та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також є необґрунтованим.
Апелянт зазначає, що оператором системи передачі є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія "Укренерго"» (в тексті - НЕК «Укренерго»; ОСП), яке здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 17.12.2021.
Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії № 641 від 26.04.2019 (скорочено - Порядок № 641), джерелом коштів для здійснення Гарантованим покупцем розрахунків з виробниками за «зеленим» тарифом (далі - виробники) є надходження, отримані підприємством від продажу електричної енергії виробників за «зеленим» тарифом за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, а також платежі НЕК «Укренерго» за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (далі - Послуга) та за врегулювання небалансів електроенергії тощо.
Загальна сума заборгованості НЕК «Укренерго» перед ДП "Гарантований покупець" за дану Послугу за жовтень 2021 року та за період з 01.04.2022 - 31.12.2023 станом на 06.12.2024 складає 11 314 209 312,1 грн.
Втім судом 1-ої інстанції, як зазначає апелянт, не прийнято доводи відповідача про те, що за існуючого алгоритму розрахунків, обов'язок Гарантованого покупця щодо оплати вартості електричної енергії обумовлений оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді, а оскільки НЕК «Укренерго» не сплатило послугу в повному обсязі, зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем за вказаний розрахунковий період у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України не виникло.
Окремо скаржник акцентував на безпідставності нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період дії наказів Міненерго № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» від 28.03.2022 (далі - Наказ № 140) та № 206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом» від 15.06.2022 (надалі - Наказ № 206).
В частині витрат на професійну правничу допомогу відповідач звернув увагу, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу, відтак заявлена до стягнення сума фактично і не може вважатись витратами, оскільки: представником позивача взагалі не надано самого акту приймання-передачі наданих послуг; представником позивача також не надано платіжних документів про оплату таких послуг.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/7618/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/7618/24. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/7618/24 призначено на 14.04.2025.
14.03.2025 на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ «Корсунь Еко Енерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями Товариства доводи відповідача про те, що у нього не виникло зобов'язання по сплаті вартості отриманої від ТОВ «Корсунь Еко Енерго» у жовтні 2021 року електричної енергії спростовуються положеннями ЦК України, Порядком № 641 та договором № 971/01 від 13.11.2019.
Позивач зазначив й те, що аргументи Гарантованого покупця про те, що накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 є підставою звільнення від сплати 3% річних та інфляційних втрат, на його думку, є безпідставними.
Окремо позивач підкреслив, що з огляду на розмір ціни позову у даній справи, належність правовідносин до специфічної сфери «зеленої» енергетики та пов'язану з цим потребу вивчення спеціальних підзаконних актів, потребує вивчення судової практики, а також важливість спору для позивача, оскільки загальний борг відповідача перед позивачем значно перевищує той, що розглядається в межах справи № 910/7618/24 (так, наприклад, борг Гарантованого покупця перед позивачем за поставлену електроенергію в 2022 року складає 52 809 559,51 грн (справа № 910/1163/25)), а стягнені Господарським судом м. Києва з Гарантованого покупця витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн не є надмірним.
В судовому засіданні 14.04.2025 оголошено перерву до 26.05.2025.
Представник апелянта в судовому засіданні 26.05.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 по справі № 910/7618/24 повністю та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні 14.04.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Апеляційний розгляд здійснювався із застосуванням норм матеріального права, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.11.2019 між ДП «Гарантований покупець» та ТОВ «Корсунь Еко Енерго» (надалі - виробник за «зеленим» тарифом, продавець за «зеленим» тарифом) укладено договір № 971/01 (в подальшому - Договір).
Надалі сторонами до Договору вносились зміни відповідними додатковими угодами № 1322/01/20 від 30.04.2020, № 720/01/21 від 19.02.2021, № 2423/07/23 від 14.07.2023, № 2033/07/24 від 21.02.2024.
Згідно пункту 1.1. Договору, в редакції Додаткової угоди № 1322/01/20 від 30.04.2020, продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (Порядок продажу електричної енергії споживачами (або також Порядок № 2804).
За пунктом 3.3. Договору, в редакції Додаткової угоди №720/01/21 від 19.02.2021, оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками Акт купівлі-продажу електроенергії за жовтень 2021 року від 31.10.2021 на суму 24 142 991,72 грн (з ПДВ).
Відповідач здійснив лише частковий розрахунок за поставлену електричну енергію на суму 23 290 154,90 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Тобто, різниця між погодженою вартістю поставленої електроенергії та виконаними оплатами становить 852 836,80 грн (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог).
09.09.2022 НКРЕКП прийнято Постанову № 1117 "Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року", якою затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець", зокрема у жовтні 2021 року - 2 280 276 616,66 грн (без ПДВ).
Згідно пункту 10.4. Порядку після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженою особою акта купівлі-продажу.
Враховуючи умови п. 3.3 Договору, положення п. 10.4 глави 10 Порядку та те, що постанова НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 була оприлюднена 12.09.2022, позивач у позові зазначив, що остаточний розрахунок з ним із забезпечення йому 100% оплати відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 року відповідач повинен був здійснити у строк до 15.09.2022 включно, чого останній не зробив.
У зв'язку із зазначеним, позивач керуючись п. 3.3 Договору, положенням п. 10.4 глави 10 Порядку звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми основного боргу, а також у порядку частини 2 статті 625 ЦК України - 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно заперечень відповідача, зобов'язання сторін (спірні правовідносини сторін) виникли під час дії воєнного стану, однак позивачем не враховано положення Наказу № 140, згідно якого гарантований покупець здійснює розрахунок відповідно до таких показників: 15 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік (підпункт 1.1.1. Наказу № 140). Отже, загальна сума, що підлягала виплаті відповідачем за куплену електричну енергію у жовтні 2021 року, згідно положень Наказу № 140 за розрахунками відповідача становить 4 197 581, 08 грн (з розрахунку 15% від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, який, згідно опублікованих даних на офіційному сайті гарантованого покупця, становить 4 528,45 грн/Мвт-год). Поряд із цим, проведені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично помилковими.
У додаткових поясненнях, що надійшли до суду першої інстанції 10.09.2024, відповідач з посиланням на Наказ № 140 та Наказ № 206 вказував, що оскільки Наказ № 206 втратив чинність на підставі наказу Міністерства енергетики України від 01.04.2024 № 136, який набрав чинності 01.05.2024, то обов'язок відповідача з оплати 100% вартості відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 року виник лише 01.05.2024, а не 15.09.2022.
Подібні за змістом твердження наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що спірні правовідносини щодо стягнення боргу за поставлену електричну енергію та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань, регулюються нормами ЦК України та ГК України, Законом України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Стаття 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься також у ст. 193 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 2 статті 714 ЦК України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом (пункт 18 частина 1 стаття 4 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено зелений тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленим" тарифом або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби (частина 2 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами (частина 5 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Гарантований покупець зобов'язаний купувати у виробників, яким встановлено «зелений» тариф, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього (пункт 3 частини 9 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Пунктом 10.1 Порядку № 641 встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП) уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.
Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
В свою чергу, пунктом 6.3. Порядку № 2804 встановлено, що після отримання від споживача за «зеленим» тарифом Акта протягом двох робочих днів після затвердження Регулятором вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок зі споживачем за «зеленим» тарифом із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового місяця з урахуванням авансових платежів.
За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявний акт купівлі-продажу електроенергії від 31.10.2021, складений та підписаний сторонами.
Постановою НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року (дата оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора 12.09.2022).
З огляду на встановлені Договором строки оплати, враховуючи норми чинного законодавства та зазначену вище Постанову НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117, відповідач був зобов'язаний здійснити 100% оплату відпущеної позивачем електричної енергії за жовтень 2021 року у строк до 15.09.2022 включно (протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора (НКРЕКП) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел).
З вказаними висновками місцевого господарського суду щодо настання строку оплати відповідачем відпущеної позивачем електричної енергії за жовтень 2021 року погоджується й колегія суддів.
Так, ДП «Гарантований покупець» умови Договору належним чином не виконав, отриману електричну енергію оплатив лише частково, внаслідок чого за Державним підприємством "Гарантований покупець" утворилась заборгованість у розмірі 852 836,80 грн (з урахуванням здійснених часткових проплат.
Факт часткових оплат за Договором за вказаний період сторонами не оспорюється.
За наведеного судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується прострочення відповідачем оплати відпущеної позивачем за Договором у жовтні 2021 року електричної енергії за "зеленим" тарифом з 16.09.2022 (наступний день після настання строку оплати - 15.09.2022), заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за Договором в сумі 852 836,80 грн (залишок після здійснених відповідачем проплат) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на вказане судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо недоведення позивачем порушення ДП "Гарантований покупець" умов Договору в частині оплати поставленої (відпущеної) позивачем електричної енергії.
Крім того, позивач у позові просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 118 113,24 грн за період прострочення з 16.09.2022 по 10.06.2024 та інфляційні втрати у розмірі 244 083,52 грн за період прострочення з жовтня 2022 року по квітень 2024 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що початок періоду прострочення відповідачем оплати відпущеної у жовтні 2021 року електричної енергії за "зеленим" тарифом (16.09.2022) відповідає встановленим судом обставинам справи, а здійснений Товариством розрахунок є арифметично правильним.
Тому, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у сумі 118 113,24 грн 3% річних та 244 083,52 грн інфляційних втрат, що складає:
розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (102,50 : 100) (100,70 : 100) (100,70 : 100) (100,80 : 100) (100,70 : 100) (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) = 1.10761039
Інфляційне збільшення:
2 268 215,18 x 1.10761039 - 2 268 215,18 = 244 083,52 грн, та 244 083,52 грн 3% річних:
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 16/09/2022 до 31/12/2023 2 268 215,18 x 3 % x 472 : 365 : 10047287 994,32 грн
з 01/01/2024 до 10/06/2024 2 268 215,18 x 3 % x 162 : 366 : 10016230 118,92 грн
В частині доводів скаржника про безпідставне нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період дії наказів Міненерго № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» від 28.03.2022 та № 206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом» від 15.06.2022, судова колегія зазначає, що за ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, у наведених вище Наказах № 140 та № 206:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з Державним підприємством "Гарантований покупець";
- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;
- накази не змінюють обов'язку ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;
- на час воєнного стану на ДП "Гарантований покупець" було покладено обов'язок пропорційного розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел з урахуванням коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 не знайшла підстав для відступу від наведених висновків щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказів № 140 та № 206, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:
- Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
- вказані накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для Гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Отже, Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на Державне підприємство "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Між тим Наказ № 206, як і попередній Наказ № 140, ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за Договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
Оскільки положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100% оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності/відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.
Крім того, Міністерство енергетики України наказом від 01.04.2024 № 136 (набрав чинності 01.05.2024) скасувало дію Наказу № 206.
У зв'язку з вище зазначеними висновками Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження відповідача про наявність підстав для відмови позивачу в стягненні на його користь 3% річних та втрат від інфляції за відповідний період.
Поряд із цим, колегія суддів вважає правильними висновки місцевого господарського суду в зазначеній частині.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта у відповідній частині.
Стосовно стягнутих з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу апеляційний господарський суд звертає увагу на наступне.
У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, що викладений у позовній заяві позивач зазначав, що позивач поніс та очікує понести судові витрати у розмірі 64 456,18 грн, що складаються з: судового збору - 39 456,18 грн; витрат на правничу допомогу - 25 000,00 грн;
26.11.2024 до господарського суду від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій позивач заявив про понесення ним витрат у розмірі 30 000,00 грн.
14.01.2025 до суду І-ої інстанції від відповідача надійшли заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких останній зазначав, що позивачем не надано суду відповідних доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме акта приймання передачі-наданих послуг та платіжних документів про оплату таких послуг.
Тотожні за змістом заперечення зазначені відповідачем і в апеляційній скарзі.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
З урахуванням наведеного колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо відсутності доказів оплати адвокату коштів за надання правової допомоги по справі № 910/7618/24.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Колегія суддів вважає, що висновки про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн позивач надав: договір № 010624-1 про надання правничої допомоги від 01.06.2024 між позивачем та адвокатом Кича Д.О.; угоду від 01.08.2024 про розірвання договору № 010624-1 про надання правничої допомоги, згідно пункту 5 якої клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар у розмірі 15 000,00 грн протягом 2-х днів після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7618/24; договір про надання правничої допомоги від 13.08.2024 між позивачем та адвокатом Носановою Л.В., згідно п. 4.1. та 4.2. якого: за надання правничої допомоги клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар за супроводження справи у суді першої інстанції у розмірі 15 000,00 грн; клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар протягом 3-х днів після набрання законної сили рішенням відповідного суду.
Згідно опису наданої правничої допомоги позивач зазначив, що адвокатом Кичою Д.О. надана наступна правнича допомога на суму 15 000,00 грн:
- попередня консультація щодо можливості врегулювання спору у позасудовий спосіб та щодо стягнення боргу у судовому порядку;
- формування переліку документів, що необхідні для стягнення боргу у судовому порядку;
- аналіз наданих документів, аналіз судової практики;
- детальна консультація щодо перспектив стягнення боргу у судовому порядку;
- консультації щодо усунення недоліків наданих документів, формування реквізитів для сплати судового збору;
- складання позовної заяви, розрахунок компенсаційних нарахувань, формування пакету документів, що додаються до позову;
- звернення до суду з позовної заявою (подача позову), контроль провадження.
Відповідно до опису наданої правничої допомоги позивач зазначив, що адвокатом Носановою Л.В. надана наступна правнича допомога на суму 15 000,00 грн:
- ознайомлення з матеріалами справи;
- підготовка та подання до суду відповіді на відзив;
- підготовка та подання до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог;
- участь у судовому засіданні (27.08.2024);
- участь у судовому засіданні (10.09.2024);
- участь у судовому засіданні (29.10.2024);
- підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо зазначеного, колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: співмірність витрат, що мали б бути понесені стороною для розгляду даної справи; розумність розміру таких витрат; предмет спору.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору у справі № 910/7618/24, враховуючи, що дана справа є стандартною, не складною та щодо якої є стала та численна судова практика, арифметичні розрахунки стосуються одного боргового періоду та є не складними, - обґрунтованими є вимоги позивача про покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн, із заявлених до стягнення 30 000 грн, що, в свою чергу, відповідає принципу співмірності витрат, що мали б бути понесені позивачем для розгляду даної справи та є необхідними для захисту позивачем своїх порушених прав.
Тому, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про часткову обґрунтованість вимог позивача щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
В частині доводів апелянта щодо відсутності акта приймання передачі-наданих послуг, то судова колегія звертає увагу, що Верховний Суд, зокрема в постанові від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, зазначив, що ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розмірі та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, за п. 4.2 договору № 010624-1 про надання правничої допомоги від 01.06.2024 та договору про надання правничої допомоги від 13.08.2024 передбачено, що розмір гонорару є фіксованим і не залежить від кількості витрачених адвокатом годин.
За змістом угоди від 01.08.2024 про розірвання договору № 010624-1 про надання правничої допомоги з адвокатом Кича Д.О., гонорар дорівнює обсягу фактично наданої правничої допомоги.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, адвокатом Носановою Л.В. фактично надана наступна правнича допомога, що включала в себе: ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 104 т. 1); підготовку та подання до суду відповіді на відзив (а.с. 98 т. 1); підготовку та подання до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 113 т. 1); участь у судових засіданнях 27.08.2024, 10.09.2024, 29.10.2024 (а.с. 110, 133, 141 т. 1).
Отже, з огляду на фактичне підтвердження надання вказаними вище адвокатами професійної правничої допомоги Товариству в межах справи № 910/7618/24, судова колегія вважає невмотивованими твердження апелянта щодо ненадання позивачем доказів, що підтверджують понесення відповідних витрат.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також є необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/7618/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/7618/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/7618/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".
4. Справу № 910/7618/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.06.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков