ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4520/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД" - участі не брали,
від Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД"
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025, прийняте суддею Деркач Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 24.02.2025,
у справі №916/4520/24
за позовом: Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД"
до відповідача: Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ"
про стягнення 2 094 805,21 грн
У жовтні 2024 р. Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД" звернулося з позовом до Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 2094805,21 грн, а саме:
-1720511,18 грн за договором оренди комунального майна б/н від 01.09.2017, з яких: 1133484,17 грн - основний борг, 80008,14 грн - інфляційні втрати, 41385,44 грн - 3% річних, 465633,43 грн - пеня;
-71821,04 грн за договором оренди комунального майна №29/14-А від 29.11.2019, з яких: 45081,02 грн - основний борг, 3798,34 грн - інфляційні втрати, 1820,19 грн - 3% річних, 21121,50 грн - пеня;
-302472,99 грн за договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області б/н від 15.11.2021, з яких: 177575,32 грн - основний борг, 20891,39 грн - інфляційні втрати, 7991,53 грн - 3% річних, 96014,75 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеними між сторонами договорами оренди комунального майна б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019, а також за договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області б/н від 15.11.2021 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.10.2024 відкрито провадження у справі №916/4520/24.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/4520/24 (суддя Деркач Т.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" на користь Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД" заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області б/н від 15.11.2021 у розмірі 248482,54 грн, яка складається із основного боргу у розмірі 177575,32 грн, інфляційних втрат у розмірі 16848,64 грн, 3% річних у розмірі 7991,53 грн, пені у розмірі 46067,05 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2981,79 грн; у решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що внаслідок несвоєчасної сплати орендних платежів за період з січня місяця 2022 року по травень місяць 2024 року у відповідача виникла заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області б/н від 15.11.2021, яка підлягає стягненню з Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" разом з нарахованими на неї 3% річних, інфляційними втратами та пенею, при цьому, встановивши неправильність проведеного позивачем розрахунку пені та інфляційних втрат, місцевий господарський суд здійснив власний перерахунок останніх. Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку щодо безпідставності позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендних платежів за договорами б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019, оскільки заявлена позивачем орендна плата охоплює період, протягом якого зобов'язальні відносини між сторонами за вищенаведеними правочинами перестали існувати у зв'язку зі спливом строку дії цих договорів оренди, внаслідок чого основна заборгованість за вищенаведеними договорами разом з нарахованими на неї інфляційними втратами, 3% річних та пенею не підлягає стягненню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/4520/24 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Зокрема, апелянт наголошує на безпідставності неврахування місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення факту пролонгації укладених між сторонами договорів оренди комунального майна б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019 на період дії карантинних обмежень та на період воєнного стану, внаслідок чого заявлені Комунальним підприємством "ОБЛТРАНСБУД" позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати є правомірними, а проведені останнім нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних - обґрунтованими.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі №916/4520/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв/клопотань з процесуальних питань до 06.05.2025.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 призначено справу №916/4520/24 до розгляду на 11.06.2025 о 10:30.
У судовому засіданні 11.06.2025 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.161-166), при цьому апелянтом подано заяву б/н від 04.06.2025 (вх.№1144/25/Д2 від 04.06.2025) про розгляд справи за відсутності його представника.
Громадська організація "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
01.09.2017 між Комунальним підприємством "ОБЛТРАНСБУД" ("Орендодавець") та Громадською організацією "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" ("Орендар") укладено договір оренди комунального майна б/н (далі - договір б/н від 01.09.2017), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (театральну залу) загальною площею 322,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, мicтo Одеса, вулиця Маразлiївська, будинок 34-а, вартість якого згідно з незалежною оцінкою вiд l7.07.2017 становить 4033836 грн (далі - майно), з метою розміщення громадської організації.
Відповідно до пункту 3.1 договору б/н від 01.09.2017 орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2017 року - 23530,71 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2017 року - визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за липень, серпень, вересень 2017 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з пунктом 9.1 договору б/н від 01.09.2017 договір укладається строком на 2 роки 11 місяців і діє з моменту підписання до 01.08.2020.
У пунктах 9.4, 9.5 договору б/н від 01.09.2017 узгоджено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо Орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує Орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору, за весь час прострочення.
В силу пункту 9.8 договору б/н від 01.09.2017 зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідної додаткової угоди за підписом сторін і повинні бути погоджені з власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.
Положеннями пунктів 9.10, 9.11 договору б/н від 01.09.2017 визначено, що Орендодавець повинен за 30 днів сповістити власника про припинення договору, надіславши власнику повідомлення та заяви сторін. Орендодавець повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити власника про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяви сторін для погодження.
12.09.2024 Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД" засобами поштового зв'язку (листом з описом вкладення) направило відповідачеві вимогу №134/24 від 10.09.2024, в якій вимагало погасити заборгованість за договором б/н від 01.09.2017 у розмірі 1133484,17 грн, звільнити орендоване приміщення з оформленням акту повернення, а також повернути підписані примірники актів надання послуг протягом 5-ти робочих днів. Додатками до цієї вимоги є акт звірки взаємних розрахунків та низка дублікатів актів надання послуг за договором б/н від 01.09.2017, які підписані зі сторони позивача.
29.11.2019 між Комунальним підприємством "ОБЛТРАНСБУД" ("Орендодавець") та Громадською організацією "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" ("Орендар") укладено договір оренди комунального майна №29/14-А (далі - договір №29/14-А від 29.11.2019), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (кімната №94) площею 33,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 34-а, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 09.07.2019 становить 366892 грн (далі - майно), з метою розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 3.1 договору №29/14-А від 29.11.2019 орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2019 року - 915,40 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2019 року - визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень, листопад та грудень 2019 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з пунктом 9.1 договору №29/14-А від 29.11.2019 цей договір діє з 01.12.2019 по 01.12.2021 включно.
У пунктах 9.4, 9.5 договору №29/14-А від 29.11.2019 узгоджено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо Орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує Орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення.
В силу пункту 9.8 договору №29/14-А від 29.11.2019 зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідної додаткової угоди за підписом сторін і повинні бути погоджені з власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.
Положеннями пунктів 9.10, 9.11 договору №29/14-А від 29.11.2019 передбачено, що Орендодавець повинен за 30 днів сповістити власника про припинення договору, надіславши власнику повідомлення та заяви сторін. Орендодавець повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити власника про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяви сторін для погодження.
12.09.2024 Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД" засобами поштового зв'язку (листом з описом вкладення) направило відповідачеві вимогу №135/24 від 10.09.2024, в якій вимагало погасити заборгованість за договором №29/14-А від 29.11.2019 у розмірі 45081,02 грн, звільнити орендоване приміщення з оформленням акту повернення, а також повернути підписані примірники актів надання послуг протягом 5-ти робочих днів. Додатками до цієї вимоги є акт звірки взаємних розрахунків та низка дублікатів актів надання послуг за договором №29/14-А від 29.11.2019, які підписані зі сторони позивача.
15.11.2021 між Управлінням обласної ради з майнових відносин ("Орендодавець") та Громадською організацією "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" ("Орендар") укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області б/н (далі - договір б/н від 15.11.2021), за умовами пункту 4.1 розділу І якого об'єктом оренди є нежитлове приміщення (кімната №93) площею 86,6 кв.м, що знаходиться на другому поверсі нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 34-а.
Відповідно до пункту 3.3 розділу І договору б/н від 15.11.2021 балансоутримувачем є Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД".
Згідно з пунктами 3.3, 3.4 розділу ІІ договору б/н від 15.11.2021 Орендар сплачує орендну плату Балансоутримувачу щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди. Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує Балансоутримувачу орендну плату разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає Орендарю рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу.
В силу пункту 3.9 розділу ІІ договору б/н від 15.11.2021 на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
У пункті 9.1 розділу І договору б/н від 15.11.2021 вказано, що місячна орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої Кабінетом Міністрів України, становить суму без податку на додану вартість: 4060,03 грн за базовий місяць розрахунку - червень 2021 року. На суму орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20% згідно з чинним законодавством.
Строк договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (пункт 12 розділу І договору б/н від 15.11.2021).
Положеннями пункту 16 розділу І договору б/н від 15.11.2021 визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору, а саме: 100% суми орендної плати Балансоутримувачу.
12.09.2024 Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД" засобами поштового зв'язку (листом з описом вкладення) направило відповідачеві вимогу №133/24 від 10.09.2024, в якій вимагало погасити заборгованість за договором б/н від 15.11.2021 у розмірі 177575,32 грн, звільнити орендоване приміщення з оформленням акту повернення, а також повернути підписані примірники актів надання послуг протягом 5-ти робочих днів. Додатками до цієї вимоги є акт звірки взаємних розрахунків та низка дублікатів актів надання послуг за договором б/н від 15.11.2021, які підписані зі сторони позивача
У матеріалах справи також містяться копії:
-адресованої позивачеві заяви Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" №12/12/1 від 12.12.2024 про розірвання з 12.01.2025 договорів б/н від 01.09.2017, №29/14-А від 29.11.2019 та б/н від 15.11.2021;
-листа Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД" №216/24 від 20.12.2024, відповідно до якого вищенаведене звернення відповідача перенаправлене Управлінню обласної ради з майнових відносин;
-наданої позивачеві відповіді Управління обласної ради з майнових відносин №05/254/25 від 03.02.2025 щодо розірвання вказаних договорів оренди.
Предметом спору у даній справі є вимоги Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД" про стягнення з Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" заборгованості у загальній сумі 2094805,21 грн, з яких:
1) за договором б/н від 01.09.2017: 1133484,17 грн - основний борг, 80008,14 грн - інфляційні втрати, 41385,44 грн - 3% річних, 465633,43 грн - пеня;
2) за договором №29/14-А від 29.11.2019: 45081,02 грн - основний борг, 3798,34 грн - інфляційні втрати, 1820,19 грн - 3% річних, 21121,50 грн - пеня;
3) за договором б/н від 15.11.2021: 177575,32 грн - основний борг, 20891,39 грн - інфляційні втрати, 7991,53 грн - 3% річних, 96014,75 грн - пеня.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок несвоєчасної сплати орендних платежів за період з січня місяця 2022 року по травень місяць 2024 року у відповідача виникла заборгованість за договором б/н від 15.11.2021, яка підлягає стягненню з Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" разом з нарахованими на неї 3% річних, інфляційними втратами та пенею, при цьому, встановивши неправильність проведеного позивачем розрахунку пені та інфляційних втрат, місцевий господарський суд здійснив власний перерахунок останніх. Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку щодо безпідставності позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендних платежів за договорами б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019, оскільки заявлена позивачем орендна плата охоплює період, протягом якого зобов'язальні відносини між сторонами за вищенаведеними правочинами перестали існувати у зв'язку зі спливом строку дії останніх, внаслідок чого основна заборгованість за вищенаведеними договорами разом з нарахованими на неї інфляційними втратами, 3% річних та пенею не підлягає стягненню.
Комунальне підприємство "ОБЛТРАНСБУД", звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/4520/24 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме: в частині відмови у стягненні заборгованості за договором б/н від 01.09.2017 у загальній сумі 1720511,18 грн, за договором №29/14-А від 29.11.2019 у загальній сумі 71821,04 грн та у стягненні пені в сумі 49947,7 грн та інфляційних втрат в сумі 4042,75 грн за договором б/н від 15.11.2021.
За умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/4520/24 в оскаржуваній частині, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договори б/н від 01.09.2017, №29/14-А від 29.11.2019 та б/н від 15.11.2021 є договорами найму (оренди) комунального майна.
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За умовами частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв'язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Отже, договори б/н від 01.09.2017, №29/14-А від 29.11.2019 та б/н від 15.11.2021 стали підставами виникнення у сторін за цими договорами оренди господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Колегія суддів вбачає, що відповідно до пункту 9.1 договору б/н від 01.09.2017 цей договір укладено строком до 01.08.2020, у той час як згідно з пунктом 9.1 договору №29/14-А від 29.11.2019 цей договір діє до 01.12.2021 включно.
03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладених між сторонами договорів оренди б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019 не сплив до 01.07.2020, правовідносини щодо їхньої подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).
В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", регламентований Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" випадках.
За умовами пункту 143 Порядку орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Докази звернення Громадської організації "ТЕАТР НА ЧАЙНІЙ" до Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД" з відповідною заявою щодо продовження договорів б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019 у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, договір б/н від 01.09.2017 припинився 01.08.2020, а договір №29/14-А від 29.11.2019 - 01.12.2021 у зв'язку зі спливом строку, на який вони були укладені.
Обставини подальшого перерахування відповідачем орендної плати за вказаними договорами апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки проведення відповідної оплати не є безумовною підставою для пролонгації відповідних договорів.
Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18.
Щодо тверджень скаржника про те, що строк дії договорів оренди б/н від 01.09.2017 та №29/14-А від 29.11.2019 було автоматично продовжено на період дії карантину та воєнного стану, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Пункт 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-IX від 17.03.2020 було доповнено підпунктом 5 згідно із Законом України №1071-IX від 04.12.2020 "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності 10.12.2020.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" для суб'єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їx закінчення.
Пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" затверджено перелік основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов'язані із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто чинним законодавством передбачено альтернативну можливість продовження договорів оренди державного та комунального майна у випадку, якщо діяльність суб'єкта господарювання була заборонена або обмежена на період встановлення карантину чи обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.
Водночас згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в редакції Закону України №1071-IX від 04.12.2020 на правовідносини між сторонами щодо строку дії договору оренди б/н від 01.09.2017 не поширюються, оскільки останній припинився 01.08.2020, тобто ще до набрання чинності вказаним законом, у зв'язку з чим посилання скаржника на наведену норму закону, як на підставу для пролонгації договору б/н від 01.09.2017, є необґрунтованим.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.02.2022 у справі №911/836/21.
Крім того, Фонд державного майна України у листі від 30.12.2020 за вих.№10-16-26785 виклав роз'яснення щодо підпункту 5 пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", в яких зазначено, що принциповою новелою Закону в частині продовження договору оренди є встановлення його строку до дати припинення карантину плюс один місяць. Таким чином, цей підпункт Закону має бути реалізований на підставі заяв орендарів, чиї договори закінчуються в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), які орендарі подають на підставі частин восьмої і дев'ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". У заяві, окрім інформації, передбаченої законодавством про оренду, заявник, який бажає скористатися правом, передбаченим підпунктом 5 пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 №530-IX (спеціальні положення Закону про COVID), зазначає про те, що діяльність заявника була заборонена або обмежена на період встановлення карантину, і що внаслідок цього заявник просить продовжити його договір на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення. У такому разі разом із заявою про продовження договору заявник подає докази, які свідчать про те, що заявник на дату подання звернення не здійснював (або здійснював лише частково) діяльність на орендованому об'єкті внаслідок запроваджених заборон або обмежень. Такими доказами має бути довідка балансоутримувача про те, що з моменту укладення договору заявник не допускав нецільового використання приміщень за договором, і що під час дії карантину заявник не здійснював (або здійснював лише частково) діяльність за цільовим призначенням, передбаченим договором. У разі наявності такої довідки, а також за умови, що на відповідний вид діяльності поширюються заборони або обмеження, пов'язані з карантином або обмежувальними заходами, орендодавець приймає рішення про задоволення заяви орендаря про продовження договору на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення. Якщо заявник не просить застосувати до нього спеціальні положення Закону про COVID, договір заявника продовжується на строк, який визначається відповідно до норм закону про оренду.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що у матеріалах справи відсутня та позивачем до місцевого господарського суду не подано заяви орендаря про продовження договору №29/14-А від 29.11.2019 у встановлений законом строк на термін дії карантину. Крім того, належні у розумінні процесуального закону докази обмеження або заборони господарської діяльності відповідача на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби, також відсутні.
Навпаки, надані позивачем докази, зокрема, повідомлення з веб-сайту відповідача та сторінки у соціальній мережі "Інстаграм" від 12.03.2021 про проходження 10.03.2021 прем'єри та від 18.10.2021 про продовження роботи, підтверджують факт проведення відповідачем культурних заходів, тобто продовження останнім своєї діяльності під час карантину, що, в свою чергу, виключає альтернативу застосування до спірних правовідносин Закону України від 04.12.2020 №1071-ІХ та, як наслідок, спростовує твердження скаржника про автоматичну пролонгацію договору №29/14-А від 29.11.2019.
За таких обставин, заявлені позивачем до стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати за договором б/н від 01.09.2017 у сумі 1133484,17 грн та за договором №29/14-А від 29.11.2019 у сумі 45081,02 грн, які нараховані за період з січня місяця 2022 року по травень місяць 2024 року, тобто після припинення зазначених договорів оренди у зв'язку зі спливом строку їх дії, не підлягають стягненню, оскільки з моменту припинення дії цих договорів орендні правовідносини за ними також припинили існування, у зв'язку з чим Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволені позовних вимог у цій частині.
Крім того, беручи до уваги відсутність підстав для стягнення основного боргу за договором б/н від 01.09.2017 у розмірі 1133484,17 грн та за договором №29/14-А від 29.11.2019 у розмірі 45081,02 грн, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на вказані сумі боргу, які мають похідний характер від вимоги про стягнення основної заборгованості, також не підлягають задоволенню, оскільки можливість задоволення похідних вимог безпосередньо залежить від задоволення основних позовних вимог.
Поряд з цим, внаслідок несвоєчасної сплати орендних платежів за період січня місяця 2022 року по травень місяць 2024 року у відповідача виникла заборгованість за чинним договором б/н від 15.11.2021, розмір якої, з урахуванням часткової оплати, становить 177575,32 грн.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором б/н від 15.11.2021 є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас пунктом 7 Розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 №540-IX фактично надала позивачеві можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №910/13704/21.
Згідно з пунктом 3.9 розділу ІІ договору б/н від 15.11.2021 на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Крім того, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Врахувавши викладені приписи чинного законодавства та узгоджені сторонами умови договору б/н від 15.11.2021, а також невиконання відповідачем умов вказаного договору щодо своєчасної сплати орендних платежів, Господарський суд Одеської області, беручи до уваги скасування карантину на всій території України з 24:00 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 та неправильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат), обґрунтовано здійснив власний розрахунок, за результатами якого дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 46067,05 грн за період 16.03.2022-30.06.2023 та інфляційних втрат у сумі 16488,64 грн за період з лютого місяця 2022 року по вересень місяць 2024 року.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 20.02.2025 у справі №916/4520/24 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "ОБЛТРАНСБУД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/4520/24 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємства "ОБЛТРАНСБУД".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук