Номер провадження 22-ц/821/1100/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/7820/24 Категорія: 301030300 Скляренко В. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
10 червня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді секретарГончар Н.І., Сіренко Ю.В. Любченко Т.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.03.2025 (повний текст складено 07.04.2025, суддя в суді першої інстанції Скляренко В.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та уточненнями до ного 19.03.2025, яким просила визнати за нею в порядку набувальної давності право власності на 3/10 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу 2-1129 від 22.03.1990, виданого Другою Черкаською державною нотаріальною конторою.
В обґрунтування позову вказано на те, що позивач з 1998 року проживає в частині житлового будинку за вищевказаною адресою на підставі доручення відповідача від 10.07.1998, яка є її двоюрідною сестрою, та користувалась належною останній частиною житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
З 1998 року позивач втратила зв'язок з відповідачкою та на даний час місцезнаходження її не відоме у зв'язку з чим 12.09.2023 позивач подала до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області заяву за фактом зникнення безвісті відповідачки, внаслідок чого правоохоронними органами було зареєстроване відповідне кримінальне провадження. До теперішнього часу місцезнаходження відповідачки не встановлено. Натомість з 1998 року позивачка продовжує володіння та користування належною відповідачці частиною житлового будинку впродовж останніх 26 років, а також здійснює усі витрати, пов'язані з утриманням такого майна. У зв'язку з викладеним позивач вважає, що має право на набуття у власність належної ОСОБА_2 частини жилого будинку в порядку набувальної давності, внаслідок чого звернулась до суду з даним позовом.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.03.2025 у задоволенні позову відмовлено, з огляду на те, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності за набувальною давністю, безпосередньо стосуються прав та інтересів інших співвласників спірного домоволодіння, а відтак, співвідповідачами у даній справі, крім ОСОБА_2 , обов'язково мали бути ще всі інші співвласники спірного домоволодіння. Оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, то без залучення належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач 06.05.2025 через канцелярію суду подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що право володіння та користування нею частиною спірного домоволодіння обумовлено договором між нею та відповідачкою в період з 10.07.1998 по 10.07.2001 (строк дії довіреності), тобто безтитульне володіння позивачем частиною спірного домоволодіння починається з 11.07.2001. Скаржник наголошує, що проживає у спірному домоволодінні з 1998 року, безперервно користується ним з дозволу власника, утримує будинок. Аналогічні відомості підтвердили свідки на досудовому розслідуванні. Ніким не спростовано, що з 1998 року ОСОБА_1 проживає у вказаному будинку, добросовісно володіє ним, відкрито та безперервно користується ним понад 10 років. На думку скаржника не вірним є висновок суду про те, що позивач фактично оспорює майнові права на спірне домоволодіння інших співвласників через відсутність між ними договору щодо визначення їх часток в натурі, адже визначення часток в натурі неможливе через відсутність одного з співвласників домоволодіння та на час проживання відповідача у спірному домоволодінні понад 20 років такої потреби не виникало.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи судом встановлено, що об'єктом спору є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорту від 25.04.2023 спірне домоволодіння складається з наступних об'єктів: житловий будинок з прибудовами літ. А-І, а, а1 - а5 загальною площею 92,4кв.м; житловий будинок з прибудовами літ. Б-І, б, б1 загальною площею 67,5кв.м; господарські будівлі та споруди - сараї літ. В, М, К; погріб літ. Г, О; навіс (тимчасовий) літ. Д, Н, П; гараж (тимчасовий) літ. И; вбиральні літ. Е, Ж, З; огорожа №1, 2; водоколонка №4. При цьому житловий будинок з прибудовами літ. А-І, а, а1 - а5 складається з двох квартир, що мають відокремлені входи: №1 - загальна площа 48,1кв.м; №2 - загальна площа 44,3кв.м (а.с.36-39).
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірне домоволодіння та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірне домоволодіння є об'єктом спільної часткової власності наступних осіб: ОСОБА_3 (частка 2/5) на підставі договору дарування від 10.11.2004р. №5511; ОСОБА_2 (частка 3/10) на підставі договору купівлі-продажу №2-1129 від 22.03.1990р.; ОСОБА_4 (частка 3/10) на підставі договору купівлі-продажу №2-4440 від 10.12.1982р. (а.с. 120, 123).
Відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу 2-1129 від 22.03.1990р., посвідченого Другою Черкаською державною нотаріальною конторою, набуто у власність 3/10 частки спірного домоволодіння (а.с.44-45).
10.07.1998 відповідачкою складено нотаріально посвідчену довіреність відповідно до якої вона уповноважила позивачку користуватися належною їй частиною жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , - для чого надає повіреній особі право мати в будинок вільний доступ, сплачувати всі види комунальних послуг, а також виконати всі інші дії та формальності, пов'язані з цим дорученням (а.с.11).
З 04.09.2002 місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).
12.09.2023 позивач звернулась до Черкаського РУП ГУ НП в Черкаській області з заявою про те, що втратила зв'язок з 1998 року зі своєю двоюрідною сестрою ОСОБА_2 і її місцезнаходження не встановлено. На підставі такої заяви Черкаським РУП ГУ НП в Черкаській області розпочато досудове розслідування в рамках провадження №12023250310002926 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (а.с.13).
Під час досудового розслідування слідчим було допитано в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які проживають по сусідству зі спірним домоволодінням і які пояснили, що відповідачка з 1998 року не проживає у спірному домоволодінні. Також свідки зазначили, що позивачки витратила значні кошти на поліпшення та утримання належної відповідачці частини спірного домоволодіння.
До теперішнього часу місцезнаходження відповідачки не встановлено.
Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності станом на 11.10.2024 ринкова вартість 3/10 частки спірного домоволодіння складає 515 090 грн. (а.с.30).
Такими є фактичні обставини у справі.
Правовідносини, наявні між сторонами на їх підставі, мають наступне правове регулювання.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності, не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 461/1517/19 (провадження № 61-5038св21) зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким є висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2025 у справі № 205/8061/20, провадження № 61-4232св24.
Далі, згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400 цс 19).
Звертаючись до суду позивач просила визнати за нею в порядку набувальної давності право власності на 3/10 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 .
За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що спірне домоволодіння є об'єктом спільної часткової власності трьох осіб, серед яких є відповідач ОСОБА_2 , яка є власником ідеальної частки розміром 3/10 у праві власності на спірне домоволодіння. Право власності на таку частку набуто відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу 2-1129 від 22.03.1990, в якому відсутня вказівка щодо відповідності такій частці певної частини спірного домоволодіння в натуральному виразі. В апеляційній скарзі позивач також стверджує, що на час проживання відповідача у спірному домоволодінні понад 20 років тому потреби у визначенні розміру часток між співвласниками не виникало, оскільки було досягнуто усної домовленості.Проте, твердження позивача в апеляційній скарзі, що вона лише просить визнати за нею в порядку набувальної давності право власності на 3/10 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що належать відповідачу ОСОБА_2 і не оспорює майнові права інших співвласників є помилковими з огляду на те, що позивач звертаючись із позовом в якості відповідача вказала лише ОСОБА_8 не зазначивши при цьому інших співвласників домоволодіння : ОСОБА_3 (частка 2/5 ), ОСОБА_4 (частка 3/10), що може порушувати права інших осіб і що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову згідно із сталою практикою Верховного Суду.
З огляду на викладене, встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.03.2025 у даній цивільній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.03.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за скаржником.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 10.06.2025.
Суддя-доповідач
Судді