Номер провадження 22-ц/821/994/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8755/24 Категорія: 302010000 Позарецька С. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
10 червня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н. І.
секретарЛюбченко Т.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Миненко О. В. на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20.03.2025 (повний текст складено 09.04.2025, суддя в суді першої інстанції Позарецька С. М.) у цивільній справі за позовом Черкаської окружної прокуратури в інтересах Черкаської міської ради (територіальної громади міста Черкаси) до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії,
Черкаська окружна прокуратура в інтересах Черкаської міської ради (територіальної громади міста Черкаси) у листопаді 2024 року звернулася до суду з позовом, яким просила усунути перешкоди державі в особі територіальної громади міста Черкаси в особі Черкаської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, шляхом:
- скасування державної реєстрації речового права на самочинно збудоване нерухоме майно- громадський будинок, площею 35,8 кв.м, який знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1873601671101, номер відомостей про речове право - 32420756) за ОСОБА_1 ;
- зобов'язання ОСОБА_1 знести самочинно збудоване нерухоме майно - громадський будинок, площею 35,8 кв.м, за вказаною адресою.
Позовна заява обґрунтована тим, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , 16.07.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на громадський будинок загальною площею 35,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1873601671101, номер відомостей про речове право - 32420756). Підставою для реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості зазначено технічний паспорт серія та номер НОМЕР_1 від 16.07.2019 (виданий ФОП ОСОБА_2 ), договір купівлі-продажу торгових павільйонів від 16.01.1999, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За результатами опрацювання загальнодоступних даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua) встановлено, що відсутня інформація про наявність дозвільних документів на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Отже підставою для виникнення права власності на вищевказаний громадський будинок та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно став технічний паспорт і договір.
Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрованого права приватної власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості та фізичне зайняття ним земельної ділянки комунальної власності, не позбавляє територіальну громаду м. Черкаси права володіння спірним майном, проте, неправомірно створює їй перешкоди у його повноцінному використанні та розпорядженні, а отже, суперечить інтересам суспільства в цілому. Недотримання встановлених законодавством вимог до розміщення тимчасових споруд погіршує умови для життєдіяльності територіальної громади в цілому та кожного її члена окремо, може загрожувати протипожежній, санітарній та екологічній безпеці тощо, безпеці учасників дорожнього руху та відвідувачів таких споруд, негативно впливає на безпечні для життя і здоров'я умови перебування на території відповідного населеного пункту, створює ризики настання аварій, інших надзвичайних ситуацій. Відтак, дотримання встановленого законом порядку провадження підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці становить публічний (суспільний) інтерес її громади.
З огляду на викладене, подані для державної реєстрації права приватної власності на об'єкт нерухомості та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності не можуть слугувати правовою підставою для набуття права власності на об'єкт нерухомого майна та підтверджувати відповідність заявлених прав поданим документам, а також державної реєстрації такого права, а тому, на думку позивача, вбачається незаконне розміщення нежитлової будівлі та незаконність реєстрації права приватної власності.
Державним реєстратором при внесенні запису до Державного реєстру речових прав та прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, порушено вимоги пунктів 2, 3 частини 3 статті 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункт 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Зазначено, що Черкаською міською радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду ні до реєстрації права власності, ні після - не приймалося, питання надання дозволу на розробку та затвердження документації із землеустрою на земельну ділянку не вирішувалося, вказана земельна ділянка не виділялась та не надавалась у користування.
Так як ОСОБА_1 подано документи для реєстрації права власності на нерухоме майно, під яке не було виділено земельну ділянку, таке майно не могло бути зареєстровано, оскільки повинно вважатися самочинним будівництвом.
Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Враховуючи зазначені вимоги Закону, а також те, що ОСОБА_1 при реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, подано документи, на підставі яких право приватної власності не підлягало реєстрації, у відповідача не виникало право власності на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову.
Звернення прокурора з цим позовом лежить у площині здійснення контролю за використанням земель комунальної власності та відновлення майнового інтересу територіальної громади, а отже й держави у питанні отримання максимального ефекту від використання земельної ділянки комунальної власності, зайнятої самовільно збудованим об'єктом нерухомості, державної реєстрації права власності на нього за ОСОБА_1 (яка сама по собі, за відсутності визначених законом підстав, не свідчить про виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна).
Легітимною метою цього позову є контроль за користуванням земельною ділянкою, що належить територіальній громаді м. Черкаси. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрованого права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості та фізичне зайняття ним земельної ділянки комунальної власності, не позбавляє територіальну громаду м. Черкаси права володіння спірним майном, проте, неправомірно створює їй перешкоди у його повноцінному використанні та розпорядженні, а отже, суперечить інтересам суспільства.
Недобросовісність ОСОБА_1 виключає наявність критерію непропорційності втручання у право на володіння майном, відсутності справедливого балансу між інтересами суспільства й приватними інтересами відповідача у фактичному володінні спірною земельною ділянкою.
На думку позивача (прокурора), приватні інтереси ОСОБА_1 у володінні самовільно збудованим майном - громадським будинком по АДРЕСА_1 не перевершують загальні інтереси територіальної громади м. Черкаси у контролі за комунальним майном. Відповідач не понесе надмірний тягар у зв'язку зі знесенням тимчасової споруди.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20.03.2025 позовні вимоги у справі задоволено з посиланням на незаконність та безпідставність державної реєстрації права власності спірного майна за відповідачем та проведення самочинного будівництва ним на земельній ділянці комунальної власності, наявність з даного приводу заперечень від органу місцевого самоврядування.
Зазначені підстави, на думку суду, свідчать про необхідність скасування державної реєстрації речового права на самочинно збудоване нерухоме майно за відповідачем та зобов'язання останнього його знести.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Миненко О. В. 18.04.2025 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відхилення позовних вимог.
Вказує, що відповідач є власником спірного об'єкта нерухомого майна на підставі договору дарування від 15.07.2008. Відповідач 18.11.2008 отримав викопіювання з плану міста з місцем розташування існуючого торгівельного павільйону та в подальшому ФОП ОСОБА_2 виготовив технічний паспорт на кіоск із показником його розташування на інвентаризаційному плані. 16.07.2019 право власності відповідача зареєстровано державним реєстратором щодо зазначеного майна.
Приписів щодо наявності порушень з боку відповідача щодо вказаного об'єкта нерухомого майна не виносилось.
Так як право власності відповідача на нерухоме майно було належним чином зареєстроване (тобто підтверджена законність його виникнення) правових підстав для задоволення вимог про знесення самочинно збудованого майна не було.
Суд у даній справі помилково не погодився із необхідністю призначення експертизи для встановлення обставин щодо того, чи є нерухомість відповідача самочинно побудованою.
За правовим висновком ВП ВС від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке є самочинним будівництвом, є неналежним способом захисту порушеного права.
Суд помилково вказав про негаторний спосіб захисту порушених прав позивача у цій справі.
Обраний позивачем спосіб захисту прав є неефективним та не призведе до поновлення порушених прав, відтак, у задоволенні позовних вимог суд мав відмовити.
Крім того, постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.11.2016 у справі №712/8359/16-а суд визнав протиправним та скасував рішення Черкаської міської ради від 13.05.2016 про відмову відповідачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
При цьому відповідач з 2008 року звертався до міської ради із заявами з метою укладення договору оренди земельної ділянки та намагався отримати дозвіл на оформлення документації із землеустрою.
Черкаська міська рада з 13.05.2016 знала про використання земельної ділянки відповідачем, однак заперечень стосовно цього тривалий час не мала, чим застосувала принцип мовчазної згоди згідно вимог ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Станом на день подання позовної заяви у листопаді 2024 року було пропущено строк позовної давності, адже право власності на майно за відповідачем було зареєстровано у липні 2019 року, а прокурор не довів того, що він не міг дізнатися про порушене право раніше.
У своїх відзивах на апеляційну скаргу і прокурор, і Черкаська міська рада просили суд апеляційну скаргу відповідача відхилити як безпідставну, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки вони вважають його законним та належним чином обґрунтованим.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.11.2024 № 402476473 (щодо об'єкту) - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1873601671101, тип об'єкта: громадський будинок, загальна площа 35,8 кв.м; адреса: АДРЕСА_1 ; дата, час державної реєстрації: 16.07.2019, 23:25:01, підстава: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47809898 від 1
16.07.2019 ОСОБА_5 , КУП «Реєстраційний-центр», Черкаська обл.; документи, подані для державної реєстрації: технічний паспорт, серія та номер ТП03106, виданий 16.07.2019, видавник експерт Прудіус С. І., договір купівлі-продажу серія та номер 122, виданий 16.01.1999, видавник: Приватний нотаріус Довгань О. Я., розмір частки 1; власник ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , країна громадянства: Україна; номер запису про право власності: 32420756; відомості внесено до Реєстру: 16.07.2019.
Вказана інформація наявна й у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.07.2019 №174055591, який сформований Каленчук М.А. Комунальне підприємство «Реєстраційний-центр», Черкаська область; підстава формування витягу: заява з реєстраційним номером заяви 35025605 від 16.07.2019 23:25:01, заявник ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_1 особисто 16.07.2019 звернувся із заявою (реєстраційний номер заяви 35025605 від 16.07.2019 23:25:01) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тип права власності: право власності; форма: приватна; щодо громадського будинку, як зазначено за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Довгань О. Я. №122 від 16.01.1999 (що надавався відповідачем державному реєстратору), ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 придбала торгові павільйони, які розміщені за різними адресами. Слід зазначити, що серед перелічених павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 , - такий павільйон відсутній, але наявний об'єкт: торговий павільйон на розі АДРЕСА_2 , площею 24 кв.м.
Відповідно, у даному випадку відповідач у справі ОСОБА_1 , який не був стороною вказаного договору, не є власником зазначеного майна (предмета продажу по договору) та не довів, що саме він придбав нерухоме майно за вказаним договором.
Також у зазначеному правочині не фігурує нерухоме майно - громадський будинок, площею 35,8 кв.м. по АДРЕСА_1 ), про яке йдеться у даному позові.
Далі, державному реєстратору Олексенком В. С. був наданий технічний паспорт, складений ФОП ОСОБА_2 на об'єкт благоустрою: кіоск, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа №ТП 03106, власник об'єкта ОСОБА_1 , площа об'єкта 35,8 кв.м, тимчасова споруда (на з/б стрічковому фундаменті). Також при техпаспорті наявний план громадського будинку, площею 31,9 кв.м.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №47809898 від 16.07.2019, державний реєстратор прав на нерухоме майно Каленчук М. А. вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на громадський будинок, що розташований: АДРЕСА_1 за суб'єктом ОСОБА_1 і відкрив розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
За даними листа виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15.10.2024 №15160/22811-01-11, управління земельних ресурсів, землеустрою та інспектування Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради рішення щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 у користування не надавало, містобудівні умови і обмеження та паспорт прив'язки на розміщення громадського будинку за цією адресою, площею 35,8 кв.м не надавалося і адреса не присвоювалася.
За інформацією Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради від 10.10.2024 №14885/22819-01-11 земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій розміщений об'єкт з реєстраційним номером 1873601671101 у користування Черкаською міською радою не надавалася; містобудівні умови і обмеження та паспорт прив'язки на розміщення нежитлової будівлі, загальною площею 35,8 кв.м по цій адресі управління планування та архітектури Департаменту не видавалися, адреса не присвоювалася; даний об'єкт нерухомості розташований на земельній ділянці без дотримання охоронних зон існуючих інженерних мереж.
Під час розгляду справи, судом досліджувалися докази, надані відповідачем в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема, долучений до технічного паспорту, що виданий ФОП ОСОБА_2 №ТП 03106, - інвентаризаційний план на об'єкт благоустрою: кіоск; рішення Черкаської міської ради від 13.05.2016 №2-622, за яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документацій із землеустрою, яке, як у відзиві вказано відповідачем, скасоване рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.11.2016 (справа №712/8359/16-а).
Стверджуючи про самочинний характер будівництва спірного об'єкта нерухомості на земельній ділянці комунальної форми власності, яка під такі цілі не відводилася, прокурор в інтересах міської ради звернувся з позовом у цій справі до суду з вимогами про скасування незаконно проведеної державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за відповідачем та зобов'язання останнього усунути порушення права власності територіальної громади міста на земельну ділянку у спосіб знесення самочинного будівництва.
Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Згідно зі статтею 13 Конституції України, статтею 1 Земельного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 14 Конституції України).
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Незаконне та безоплатне використання землі ослаблює економічні основи органів місцевого самоврядування, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Згідно з частинами 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України особа може набути право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) нею. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. При цьому, згідно з пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 41 Порядку, для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подається: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ДБН В.2.2-23:2009, малі архітектурні форми - павільйони, кіоски, торговельні намети, рундуки тощо переважно збірно-розбірної конструкції, які застосовуються поряд із засобами благоустрою, включаючи невеликі споруди для відпочинку людей/покупців (лави, можливо тіньові навіси або перголи), урни для сміття, а також різноманітні елементи декоративно-прикладного мистецтва (наприклад, скульптури, декоративні басейни, фонтани тощо).
Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011. Відповідно до пункту 3 зазначеної постанови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Згідно з пунктом 10-1 Порядку, державним реєстратором, під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів) про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.
Враховуючи зазначені вимоги законодавства, апеляційний суд вважає, що державний реєстратор протиправно зареєстрував право власності відповідача на спірне нерухоме майно, адже належних правовстановлюючих документів щодо його набуття у власність відповідачем надано не було - у відповідному договорі купівлі-продажу в якості покупця вказано іншу особу (не відповідача) та іншу адресу та площу спірного об'єкта нерухомості.
Також державний реєстратор не отримував від заявника-відповідача документів щодо відведення під наявний об'єкт нерухомого майна відповідної земельної ділянки чи технічної документації, погодженої у встановленому порядку, щодо розробленого проекту землеустрою.
Таким чином, державним реєстратором при внесенні запису до Державного реєстру речових прав та прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, було порушено вимоги пунктів 2, 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункт 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з абзацом 2 пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
Надання адреси об'єктам у місті Черкаси відноситься до повноважень міської ради, відповідно до положень статті 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Під час розгляду справи встановлено, що Черкаською міською радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду ні до реєстрації права власності, ні після, - не приймалося, питання надання дозволу на розробку та затвердження документації із землеустрою на земельну ділянку не вирішувалося, вказана земельна ділянка не виділялась та не надавалась у користування, зокрема і ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 41 Порядку, для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна в обов'язковому порядку подається документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно такий наказ відсутній.
Згідно із інформацією виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15.10.2024 № 15160/22811-01-11, громадському будинку, загальною площею 35,8 кв.м, що на земельній ділянці АДРЕСА_1 не присвоювалася.
Крім того, враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 подані документи для реєстрації права власності на нерухоме майно, під яке не було виділено земельну ділянку і, відповідно, таке майно не могло бути зареєстроване, а тому повинно вважатися самочинним будівництвом.
З цих підстав апеляційний суд відхиляє усі аргументи скаржника з посиланням на законність наявного у нього права власності, яке пройшло передбачену державну реєстрацію щодо спірного об'єкта нерухомого майна, адже відповідних доказів (за обставин справи договору купівлі-продажу, де у якості покупця вказано відповідача ОСОБА_1 ) суду надано не було.
Згідно положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Посилання скаржника на викопіювання з плану міста з місцем розташування існуючого торгівельного павільйону, зазначення у технічному паспорті на кіоск його розташування на інвентаризаційному плані та відсутність приписів уповноважених органів щодо наявності порушень в діях відповідача з приводу використання земельної ділянки комунальної власності зазначених висновків не спростовують, адже не доводять, що саме відповідач у встановленому порядку набув у власність спірне нерухоме майно.
Крім того, враховуючи безпідставність, а відтак і незаконність державної реєстрації права власності відповідача на спірний павільйон, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно у даному випадку є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, оскільки наявність відповідного запису у державному реєстрі безсумнівно порушує права власника земельної ділянки, де знаходиться нерухоме майно, яким фактично користується відповідач, так як він залишатиметься титульним володільцем відповідного майна, чим обтяжуватиме права щодо земельної ділянки на якій таке майно знаходиться.
Слід відхилити також і доводи скаржника про те, що суд помилково вказав про негаторний спосіб захисту порушених прав позивача у цій справі, адже відповідних аргументів не наведено.
Далі, відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальних громад, надання їх у власність або користування належить до виключної компетенції міської ради.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Отже Черкаська міська рада є власником земельної ділянки, на якій розташований вказаний спірний об'єкт. При цьому, відбулася зміна обсягу правомочностей Черкаської міської ради, зокрема, щодо розпорядження належної їй земельною ділянкою під нерухомим майном.
Згідно з частиною 1 статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного Кодексу України).
Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» Земельного Кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного Кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Відповідно до змісту частини 4 статті 375 Цивільного Кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 376 Цивільного Кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Вказаною нормою імперативно визначено, що: самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
При цьому, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, формулювання положень статті 376 Цивільного Кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного Кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного Кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Частиною 1 статті 319 Цивільного Кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 391 Цивільного Кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із приписами статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19 виснував, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.
Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що спірна будівля є самочинним будівництвом, оскільки рішення про надання земельної ділянки для її розміщення Черкаською міською радою не приймалося, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали.
За змістом частини 7 статті 376 Цивільного Кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.
У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України) (висновок Верховного Суду у постанові від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13).
Відповідно до статті 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 4 статті 376 Цивільного Кодексу України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно із статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За приписами статей 187, 188 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного Кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Оскільки документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку відсутні, спірна земельна ділянка безпідставно зайнята самочинно збудованим майном, що належить відповідачу.
Також відсутні будь-які документи на підтвердження надання Черкаською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися. Таким чином законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 відсутні.
Згідно із статтею 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 ЗК України).
Відповідно до положень статті 377 Цивільного Кодексу України, статті 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Водночас самочинний характер об'єкта будівництва відповідача не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного Кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові. Згідно із статтею 319 Цивільного Кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного Кодексу України).
З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.
Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.
За змістом статті 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд першої інстанції аргументовано погодився також з доводами прокурора про те, що звернення прокурора з цим позовом пов'язане зі здійсненням контролю за використанням земель комунальної власності та відновлення майнового інтересу територіальної громади, а отже, й держави у питанні отримання максимального ефекту від використання земельної ділянки комунальної власності, зайнятої самовільно збудованим об'єктом, державної реєстрації права власності на нього за ОСОБА_1 , яка сама по собі, за відсутності визначених законом підстав, не свідчить про виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна.
Легітимною метою цього позову є контроль за користуванням земельною ділянкою, що належить територіальній громаді міста Черкаси. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрованого права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості та фізичне зайняття ним земельної ділянки комунальної власності, не позбавляє територіальну громаду міста Черкаси права володіння спірним майном, проте, неправомірно створює їй перешкоди у його повноцінному використанні та розпорядженні, а отже, суперечить інтересам суспільства.
Недотримання встановлених законодавством вимог до розміщення споруд погіршує умови для життєдіяльності територіальної громади, може загрожувати протипожежній, санітарній та екологічній безпеці тощо, безпеці учасників дорожнього руху та відвідувачів таких споруд, негативно впливає на безпечні для життя і здоров'я умови перебування на території відповідного населеного пункту, створює ризики настання аварій, інших надзвичайних ситуацій. Відтак, дотримання встановленого законом порядку провадження підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці становить публічний (суспільний) інтерес її громади.
При цьому, як вбачається з листа Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради від 10.10.2024, об'єкт розташований на земельній ділянці без дотримання охоронних зон існуючих інженерних мереж.
Недобросовісність ОСОБА_1 виключає наявність критерію непропорційності втручання у право на володіння майном, відсутності справедливого балансу між інтересами суспільства й приватними інтересами відповідача у фактичному володінні спірною земельною ділянкою. Отже приватні інтереси ОСОБА_1 у володінні самовільно збудованим майном - громадський будинок, що по АДРЕСА_1 не перевершують загальні інтереси територіальної громади міста Черкаси у контролі за комунальним майном. Відповідач не понесе надмірний тягар у зв'язку зі знесенням споруди, загальною площею 35,8 кв.м.
Посилання скаржника на те, що постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.11.2016 у справі №712/8359/16-а суд визнав протиправним та скасував рішення Черкаської міської ради від 13.05.2016 про відмову відповідачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, а також про наявність зверень до міської ради з пропозиціями надати землю в оренду не доводять фактичну відсутність у відповідача права на земельну ділянку, де знаходиться його самовільно збудоване майно.
Слід оцінити критично і посилання скаржника на те, що Черкаська міська рада з 13.05.2016 знала про використання земельної ділянки відповідачем, однак заперечень стосовно цього тривалий час не мала, чим застосувала принцип мовчазної згоди згідно вимог ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», адже у даному випадку має місце інша сфера правового регулювання, а саме щодо наявності правових підстав для отримання у користуванні земельної ділянки, яка забезпечується нормами ЦК та ЗК України, а не щодо здійснення господарської діяльності після отриманих погоджень, як помилково вказує скаржник.
Слід відхилити і посилання скаржника на пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (пункт 230 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Відповідно до статті 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість, негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц пункти 52, 96, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц пункт 7.34, пункти 241- 243 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Відтак суд першої інстанції у цій справі вірно вказав, що позивачем (прокурором) обрано належний спосіб захисту, а тому доводи відповідача щодо неналежного способу захисту та пропуску позивачем строків позовної давності є безпідставними.
Інші апеляційні доводи стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20.03.2025 у даній справі слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України витрати скаржника за апеляційний перегляд справи йому не відшкодовувати у зв'язку з відхиленням вимог скарги.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20.03.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 10.06.2025.
Суддя-доповідач
Судді