Справа № 552/239/25 Номер провадження 22-ц/814/2192/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
11 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 березня 2025 року (час ухвалення судового рішення з 13:36:08 год до 14:03:07 год, дата виготовлення повного тексту рішення - 19 березня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, просила ухвалити рішення, яким стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь 30 000 000 євро, що є еквівалентом 1 326 000 000 грн, моральної шкоди і 30 000 000 євро, що є еквівалентом 1 326 000 000 грн, моральної шкоди.
Заявлені вимоги обгрунтовані такими доводами і обставинами.
Упродовж 2013-2015 років ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами, належними сім'ї Фисунів в розмірі понад 10 000 доларів США, за які придбав 300 Біткоїнів, які станом на 06.01.2025 року не повернуто.
За вказаним фактом слідчим відділенням Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні №12015170300001109 за ознаками злочину, передбаченого ч.ч.1, 2, 4 ст.190 КК України, у якому вона визнана потерпілою.
Вироком Полтавського районного суду Полтавської області в справі №545/3264/20 ОСОБА_2 визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190 та ч.2 ст.190 КК України, на підставі статті 49 КК України, провадження стосовно ОСОБА_2 закрито у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України, що свідчить про пряму бездіяльність Держави України та органу досудового розслідування - Полтавського РВП Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області, як структурного підрозділу Головного управління Національної поліції в Полтавській області, відповідача по справі, в результаті чого місце знаходження 300 Біткоїнів станом на 06.01.2025 року не встановлено і сім?ї Фісунів не повернуто, чим завдано матеріальних збитків на суму понад 30 000 000 євро, що є еквівалентом 1 326 000 000 грн.
Також ОСОБА_1 вказувала, що бездіяльністю поліції їй завдано моральних збитків у розмірі 30 000 000 євро, що є еквівалентом 1 326 000 000 грн. Моральні збитки полягають у стресах, моральних стражданнях та психоемоційних навантаженнях.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 18 березня 2025 року відмовлено за недоведеністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги повторно наведені фактичні обставини і доводи позовної заяви і стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки фактичним обставинам, зокрема фактам, встановленим судовими рішеннями за результатами розгляду адміністративних позовів ОСОБА_3 , та всупереч сталої практики Верховного Суду і Європейського суду з прав людини зробив хибний висновок про недоведеність факта системної бездіяльності органів Національної Поліції України, внаслідок якої позивачці завдана матеріальна і моральна шкода.
У відзивах Головне управління Національної Поліції в Полтавській області і Державна казначейська служба України, посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Державна казначейська служба України, посилаючись на п.п.10 п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, стверджує, за умови доведеності факту завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного органу така шкода має бути відшкодована за рахунок бюджетних асигнувань на утримання такого органу, тобто у цьому конкретному випадку за рахунок асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
В обох відзивах наголошується, що позивачка не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй як моральної, так і матеріальної шкоди.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що Полтавським районним відділом поліції Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08.08.2015 за ч.ч.1,2,4 ст.190 КК України за фактом шахрайського заволодіння грошовими коштами декількох осіб.
У кримінальному провадженні неодноразово за численними скаргами і позовами ОСОБА_3 ухвалювалися судові рішення як слідчими суддями, так і судами в порядку адміністративного провадження, якими визнавалася протиправною бездіяльність посадових осіб Полтавського РВ поліції ГУ НП в Полтавській області.
Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20.09.2023 в справі №545/3264/20, провадження №1-кп/545/20/23 клопотання захисника обвинуваченого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження за ст. 190 ч. 1, 190 ч. 2 КК України задоволено: ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст. 190 ч.1, ст.190 ч.2 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності із закриттям в цій частині кримінального провадження; за ст. 190 ч. 4 КК України ОСОБА_2 визнано невинним та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Цивільні позови потерпілих про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року (справа №545/3264/20) вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 20.09.2023 в частині звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.190 та ч.2 ст.190 КК України на підставі ст.49 КК України скасований.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено - звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190 та ч.2 ст.190 КК України на підставі статті 49 КК України, провадження стосовно ОСОБА_2 закрито у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності підстав, що визначені у ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», які передбачають право на відшкодування шкоди позивачу в порядку зазначеного Закону.
Суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Зокрема, відсутні будь-які судові рішення, як в порядку цивільного, так і в порядку кримінального чи адміністративного судочинства, якими б було встановлено бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області за зверненням позивачки ОСОБА_1 .
Посилання позивачки на наявність судових рішень, ухвалених Полтавським окружним адміністративним судом в справах № № 816/1217/18, 816/1216/18, 816/1516/18, 816/2309/17, 816/2358/17, 816/492/18, 816/1400/18, 816/468/18, 816/466/18, 816/2327/17, 816/463/18, 816/467/18 є безпідставним, оскільки предметом розгляду в цих справах за позовами іншої особи - ОСОБА_3 , була бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягала у неналежному розгляді його звернень в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».
Задоволення слідчими суддями Октябрського районного суду м.Полтави заяв, клопотань та скарг інших учасників кримінального провадження №12015170300001109 від 08.08.2015 року не може бути оцінено судом як обставина порушень прав позивачки ОСОБА_1 , яка не була ініціатором таких звернень до суду.
Наявність виправдувального вироку суду жодним чином не свідчить про бездіяльність органу досудового розслідування.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин наявності у володінні ОСОБА_1 та/чи членів її сім'ї станом на 2013-2015 роки грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США.
Відсутні докази щодо складу сім'ї позивачки.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Згідно ч.1 та 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно ч.4 та 5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа № 920/715/17) викладений такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
У справі, що переглядається, предметом позову є вимога про стягнення із Держави грошових коштів у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Підставою заявлених вимог (обставини, якими обгрунтовується позов), є системна бездіяльність органів Національної поліції України у межах кримінального провадження № 12015170300001109, внаслідок чого, на переконання позивачки, їй як потерпілій у кримінальному провадженні завдана матеріальна і моральна шкода.
Як на докази системної незаконної бездіяльності органу досудового розслідування позивачка посилається на численні судові рішення - ухвали слідчих суддів і рішення Полтавського окружного адміністративного суду за наслідками розгляду скарг і позовів ОСОБА_3 (т.1 а.с.83-98, 127-147,151-157).
З ухвали Полтавського апеляційного суду (т.1 а.с.148-150), яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26 травня 2025 року, та на яку також посилається позивачка як на підтвердження факта системної бездіяльності органу досудового розслідування і завдання їй матеріальної і моральної шкоди, вбачається, що позивачка є потерпілою по двом епізодам (сьомий і восьмий): у червні 2013 року - заволодіння належними їй коштами у сумі 8 000 доларів США; у лютому 2014 року - заволодіння належними їй коштами у сумі 1 864,77 доларів США.
Вказане судове рішення, як і інші, що долучені у справу, не містять відомостей про те, що вказані кошти (по сьомому і восьмому епізодам) були спільними коштами сім?ї ОСОБА_4 і за ці кошти обвинувачений ОСОБА_5 придбав біткоїни у кількості 300 штук; ОСОБА_3 є потерпілим по іншим епізодам обвинувачення.
Дії обвинуваченого ОСОБА_2 по сьомому і восьмому епізодам кваліфіковані за ч.2 ст.190 КК України і його звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.40 КК України, що не позбавляє позивачку можливості пред?явити до нього позов в порядку цивільного судочинства.
Позивачка як окрема процесуальна особа (потерпіла) у межах кримінального судочинства скарги на дії, рішення чи бездіяльність службових осіб органу досудового розслідування не подавала.
Долучені позивачкою до позову судові рішення за скаргами і позовами ОСОБА_3 не містять відомостей чи висновків про те, що встановлена судом бездіяльність службових осіб мала наслідком втрату певних істотних доказів та/або ж призвела до неможливості відшкодувати потерпілій завдані збитки (шкоду).
Отже, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.78-80 ЦПК України) існування одночасно трьох умов: неправомірна умисна бездіяльність органу досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015170300001109, наявність шкоди (негативні наслідки для позивача) та причинний зв'язок між неправомірною бездіяльністю і заподіяною шкодою, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення моральної та матеріальної шкоди, а тому суд першої інстанції, виконавши вимоги ст.89 ЦПК України, ухвалив законне і обгрунтоване рішення по суті спору.
Апеляційний суд звертає увагу, що аналогічні вимоги вже були розглянуті судом у межах справи № 552/5940/23.
Враховуючи встановлене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість чи обов'язок скасування або зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 11 червня 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов