Справа № 553/2890/24 Номер провадження 22-ц/814/1869/25Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
11 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголова В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 23 січня 2025 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У серпні 2024 року АТ «ПУМБ» звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у сумі 69 867,07 грн, а також - витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за укладеним кредитним договором.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 23 січня 2025 року позов АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №20918725401 від 27.11.2017, за станом на 01.07.2024, в розмірі 69 867,07 грн, з яких: 43 797,49 грн - заборгованість за кредитом, 26 069,58 грн - заборгованість за відсотками, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн, а всього 72 289,47 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем не обгрунтовано суму, яку просять стягнути, не враховано факт, що нею систематично вносились платежі для погашення заборгованості, але сума тіла кредиту чомусь залишилась незмінною.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
На підставі ч.13 ст.7 та ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи.
Ураховуючи, що згідно з ч.1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Полтавського апеляційного суду.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 та ч.3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 підписала заяву № НОМЕР_1 в АТ "ПУМБ" на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, чим підтвердила, що приймає Публічну пропозицію на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ "ПУМБ".
При підписанні вказаної заяви ОСОБА_1 погодилась з тим, що дана заява складає між нею та банком договір комплексного банківського обслуговування (далі - ДКБО) та відповідач ознайомлена з положеннями та умовами ДКБО і Тарифами Банку, що діяли на момент підписання заяви.
У заяві № 200918725401 від 27 листопада 2017 року вказано, що вона просить відкрити на її ім?я рахунок № НОМЕР_2 у гривнях та надати кредитну картку, номер кредитної картки миттєвого випуску (не персоніфікованої) НОМЕР_3 ; також просить встановити на її поточний рахунок, відкритий за цією заявою, кредитний ліміт у сумі 10 000 грн. Розрахунковий день 30 число кожного місяця; платіжна дата - 30 число місяця; строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюється відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки. (а.с.9)
27 листопада 2017 року ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок, на який зараховано кредитні кошти в розмірі 10 000 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором за станом на 01 липня 2024 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість в сумі 69 867,07 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 43 797 грн 49 коп.; заборгованості за процентами в розмірі 26 069 грн 58 коп.; заборгованості за комісією в розмірі 0 грн.(а.с.25-29)
02 липня 2024 року АТ "ПУМБ" надіслало ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення), в якій повідомило про наявність заборгованості в розмірі 69 867 грн 07 коп. за кредитним договором № 200918725401 від 27 листопада 2017 року та про необхідність сплати такої заборгованості протягом тридцяти календарних днів з дня отримання повідомлення.(а.с.22)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилався Банк в обґрунтування заявлених вимог.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним. Якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.»
Наведені висновки є релевантними для застосування у спірних правовідносинах з огляду на суб?єктний склад, зміст і характер спірних правовідносин.
Окрім того, у постанові ВС від 23 травня 2022 року (справа №393/126/20) викладена правова позиція про те, що «ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.»
У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду світлокопію заяви № 200918725401 (а.с.9), яка не містить істотних умов договору, розміру процентів за користування кредитом, строків повернення коштів, тощо; копію Умов надання та обслуговування «Кредитної картки з пільговим періодом та сервісом оформлення покупок «У розстрочку» (а.с.19 зворот - 21), яка не містить підпису відповідачки; копію паспорта споживчого кредиту (а.с.9 зворот), у якому зазначено, що викладена у ньому інформація є актуальною до 27 листопада 2017 року; а також розрахунок заборгованості (а.с.25-29) з якого неможливо встановити витрати та надходження на картку.
Зазначені документи з підстав наведених вище не є такими, що підтверджують узгодження між сторонами усіх істотних умов укладеного договору, зокрема суми кредита, строків повернення кредитних коштів, проценти за користування кредитними коштами, штрафні санкції за порушення умов договору, тощо.
Перевіряючи обгрунтованість вимог Банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредита, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року.
Банком суду надана також виписка по рахунку відповідачки (а.с.39 - 43), якою підтверджується видача та повернення коштів за укладеним договором.
Достовірність відомостей, зазначених у виписці по рахунку, відповідачкою не спростована.
Дослідивши дані, що містяться у виписці по рахунку, апеляційний суд встановив, що загальна сума надходжень на рахунок за увесь період користування кредитною карткою становить 66 603,62 грн, а сума витрат - 69 858,65 грн, отже сума заборгованості становить 3 255,03 грн (69 858,65 грн - 66 603,62 грн).
Такий підхід до визначення заборгованості узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.
Доводи відповідачки про незарахування позивачем сум, зазначених у наданих нею квитанціях, колегія суддів не бере до уваги, оскільки як вбачається з наданих нею фотокопій та відомостей про рух коштів по картковому рахунку, всі оплати відповідачки були враховані Банком.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, з матеріалів справи вбачається, що АТ «ПУМБ», подаючи позовну заяву до суду, сплатив 2 422,40 грн судового збору (а.с.1)
Позовні вимоги АТ «ПУМБ» задоволено частково, на 4,66%.
Таким чином, АТ «ПУМБ» має право на стягнення з відповідачки 2 422,40 х 4,66% = 112,88 грн судових витрат.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 сплатила 3 633,60 грн судового збору (а.с.137)
Апеляційна скарга задоволена на 95,34%.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на стягнення з Банку 3 633,60 х 95,34% = 3 464,27 грн судових витрат.
Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 464,27 грн, а з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 112,88 грн, то, враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 3 464,27 - 112,88 = 3 351,39 грн, а також звільнити АТ «ПУМБ» від обов'язку сплачувати ОСОБА_1 частину судового збору.
Керуючись ст.141, ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.1,3,4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 23 січня 2025 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 3 255,03 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 351,39 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11 червня 2025 року
Головуючий: О.А. Лобов
Судді: А.І. Дорош
В.М. Триголов