Справа № 161/6886/25 Провадження №11-кп/802/478/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12025030580000759 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
В провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.389, ч.4 ст.296 КК України.
В судовому засіданні прокурор у кримінальному провадженні подав клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 .
Оскаржуваною ухвалою місцевого суду клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 07 серпня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Таке своє рішення місцевий суд мотивував тим, що прокурором доведено, що з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м'який запобіжний захід, оскільки наведені в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.
В поданій апеляційній скарзі захисник вважає ухвалу суду незаконною. Посилається на те, що прокурор звернувся з клопотанням про продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 з пропущенням строку та не подавав клопотання про поновлення цього строку. Зазначає, що має обвинуваченому не було вручено копії клопотання про продовження строку тримання під вартою. Просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, захисника, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати ухвалу суду та застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, прокурора, який заперечив доводи апеляційної скарги і просив ухвалу суду залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Згідно із ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно положень ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Вимоги ст.177 КПК України регламентують, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_8 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.389, ч.4 ст.296 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції у достатній мірі встановлені підстави для продовження виняткового запобіжного заходу, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.389, ч.4 ст.296 КК України, одне з яких згідно з ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, зазначені обставини, характер правопорушень вказує на продовження існування раніше визначених ризиків.
Крім того, обвинувачений раніше судимий за вчинення кримінального проступку проти життя та здоров'я особи, судимість за який не знята та не погашена в установленому законом порядку, не відбув покарання у виді громадських робіт.
На даний час обґрунтовано обвинувачується у вчиненні нового умисного кримінального правопорушення під час відбування покарання за попереднім вироком.
Тому, на переконання апеляційного суду, заявлені прокурором ризики продовжують існувати, а доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків, і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Що ж стосується доводів сторони захисту про те, що порушення прокурором строку для подання клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, неможливістю у зв'язку із цим розгляду слідчим суддею вказаного клопотання, за відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Так, стаття 199 КПК України, яка регламентує порядок продовження строку тримання під вартою, покладає на слідчого, прокурора певні обов'язки, у тому числі, подати клопотання про продовження строку тримання під вартою до суду не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно вимог ч.4 ст.199 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язані розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Дана норма є імперативною.
Також, відповідно до ч.5 ст.199 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч.3 ст.199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, ст.199 КПК України встановлює два процесуальних строки: 1) п'ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою (домашнього арешту); 2) строк розгляду клопотання слідчим суддею, судом, які є строками виконання обов'язку.
При цьому, передбачений наведеною вище статтею п'ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, носить виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер і ч.5 ст.199 КПК України не пов'язує обов'язок слідчого судді, суду відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв'язку з його недотриманням.
Крім того, положеннями чинного КПК України не передбачено можливість постановлення слідчим суддею (а так само і апеляційним судом) ухвали про повернення прокурору без розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, у зв'язку із пропуском прокурором строку звернення до суду.
Апеляційний суд вважає, що продовжуючи ОСОБА_8 винятковий запобіжний захід, суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Тому, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, вчиняти інші кримінальні правопорушення, даних про неможливість його перебування в умовах СІЗО суду не надано (відповідна медична документація суду не надавалась), обставин вчинення злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою, на переконання суду апеляційної інстанції, зможе дієво забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам.
Доводи апелянта про те, що в діях ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, а є необхідна оборона, що виключає його відповідальність за вказаною нормою закону, є безпідставними, оскільки на даній стадії судового провадження, відповідно до приписів ст.422-1 КПК України, апеляційний суд позбавлений законної можливості надавати оцінку доказам у кримінальному провадженні з приводу їх належності та допустимості, а також наявності чи відсутності в діях обвинуваченого інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: