Справа №759/20634/23 2/760/2441/25
10 червня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Хліменкової А. Л.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», треті особи: приватний нотаріус Григорян Діана Гагіківна, приватний виконавець Єіфменко Денис Олегович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ральто» (далі - ТОВ «ФК «Ріальто»), в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1506, вчинений 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Григорян Д. Г. на користь ТОВ «ФК «Ріальто».
Свої вимоги мотивує тим, що 23 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Єфіменком Д. О. на підставі виконавчого напису № 1506, вчиненого 09 березня 2021 року, було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4, про що йому стало відомо з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки відповідачем не надано всі необхідні документи, що підтверджують правомірність стягнення з нього боргу, зокрема, первинні бухгалтерські документи, оскільки розрахунок заборгованості, складений стягувачем є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків останнього і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача. Жодних листів, вимог щодо наявності або претензій від кредитора ТОВ «ФК «Ральто», а також повідомлень щодо заміни кредитора позивач не отримував. Крім того, встановлення відсотків за користування кредитом суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тому стягнення на підставі виконавчого напису заборгованості, що включає і відсотки за користування кредитом свідчить про те, що заборгованість не була безспірною на момент вчинення виконавчого напису.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року вказану позовну заяву передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.
Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.
12 квітня 2024 року до суду, через систему «Електронний суд», надійшов відзив відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає про те, що відповідно до укладеного договору від 11 вересня 2020 року № 200911-24673-2 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 4 000 грн, строком на 30 днів, шляхом переказу на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк». 16 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» укладено договір про відступлення прав вимоги № 16/09/2021-Р/М, відповідно до якого право вимоги за договором № 200911-24673-2 від 11 вересня 2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто».
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме 11 вересня 2020 року надав позивачу кредит у розмірі 4 000 гривень, шляхом перерахування на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану АТ КБ «ПРИВАТ БАНК». Позивач, у свою чергу, не повернув своєчасно відповідачу суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, чим не виконав зобов'язання за вказаним договором. У зв'язку з вищевикладеним, відповідач подав до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. заяву про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за Договором від 11 вересня 2020 року № 200911-24673-2 з позивача. Вказує, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, тому виконавчий напис підлягає виконанню. Натомість, надані відповідачем додатки до відзиву підтверджують безспірність суми заборгованості за договором № 200911-24673-2 від 11 вересня 2020 року та законність дій щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. від 09 березня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1506.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів визначений у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Суд установив, що 11 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено договір № 200911-24673-2, згідно з яким останій отримав кредит у розмірі 4 000 грн. Строк надання кредиту та строк дії Договору становить 30 днів.
З матеріалів справи вбачається, що 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. вчинено виконавчий напис та зареєстровано в реєстрі за № 1506 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2020 року № 200911-24673-2 у сумі 23 316 грн.
23 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменком Д. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 на підставі виконавчого напису № 1506, виданого 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» заборгованості в сумі 24 266 грн, з урахуванням суми, сплаченої за вчинення виконавчого напису. Цього ж дня у межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника. 24 травня 2021 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
28 грудня 2021 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1506 від 09 березня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» заборгованості за договором № 200911-24673-2 від 11 вересня 2020 року, а саме: стягувача - ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на ТОВ «ФК «Ріальто».
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі- Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти до наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на викладене, та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, зазначив, що виконавчий напис вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, посилаючись на те, що заборгованість не є безспірною, оскільки відсутні документи, що підтверджують безспірність вимог.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі виконавчого напису від 09 березня 2021 року № 1506 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «ФК «Ріальто» заборгованість за кредитним договором від 11 вересня 2020 року № 200911-24673-2 у сумі 24 266 грн, яка утворилася за період з 18 жовтня 2020 року по 25 лютого 2021 року та складається з простроченої заборгованості за кредитом - 4 000 грн, простроченої заборгованості за несплаченими відсотками - 19 316 грн, а також плати за вчинення виконавчого напису -950 грн.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 750/1627/18.
Отже, відповідач не надав доказів того, що звертаючись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, подав документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника.
Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості по наданому відповідачем нотаріусу кредитному договору та розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов'язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості має стягувач при зверненні до нотаріуса.
Також, у матеріалах справи, що розглядається відсутні докази повідомлення позивача про відступлення прав вимоги та надсилання вимоги від стягувача про виконання умов кредитного договору від 11 вересня 2020 року № 200911-24673-2 позивачу, що є порушенням підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Таким чином, позивач, не будучи повідомленим про намір вчинення виконавчого напису, був позбавлений можливості заперечувати проти вимоги відповідача та надати докази неправомірності та безпідставності такої вимоги про стягнення коштів.
Отже, нотаріус не перевірив та не встановив, чи підтверджують надані банком документи безспірність боргу.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач наведені позивачем обставини не спростував, доказів наявності законних підстав, передбачених для видачі виконавчого напису не надав.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України судові витрати, що включають судовий збір у розмірі 1 610,40 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь держави, враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу припису частини третьої статті 22 Закону України «Про судовий збір».
Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 10 100 грн, то суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом установлено, що у позовній заяві адвокатом зазначений орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн, а в заяві про долучення доказів витрат на професійну правничу, поданій до суду 28 березня 2024 року - на суму 10 100 грн.
18 жовтня 2023 року між адвокатом Мартинюк М. Р. та ОСОБА_1 був укладений договір № 12/1 про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає доручення адвокату, а адвокат зобов'язується надати клієнту юридичні послуги, а саме - підготовка позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та усіх необхідних процесуальних документів і клопотань у справі, а також представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції за виконавчими провадженням № НОМЕР_4 (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору клієнт зобов'язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг (гонорар), що надається, у порядку та строки, визначені договором.
Згідно з Актом виконаних робіт від 26 березня 2024 року за договором про надання правової допомоги № 12/1 від 18 жовтня 2023 року на підставі зазначеного договору позивачу було надано такі послуги: первісна консультація - 1 500 грн; аналіз судової практики - 1 000 грн; формування правової позиції по справі - 1 000 грн; підготовка позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - 4 100 грн; підготовка заяви про розгляд справи за відсутності позивача - 1 500 грн; підготовка заяви про розгляд справи в порядку спрощеного провадження - 1 000 грн; відправка поштової кореспонденції.
Сплата коштів підтверджується платіжними інструкціями № 25/10/2023 від 25 жовтня 2023 року на суму 3 400 грн, № 1438916985 від 25 листопада 2023 року на суму 3 400 грн, № 1519109837 від 26 лютого 2024 року на суму 3 300 грн. Всього - 10 100 грн.
У свою чергу, відповідачем 11 квітня 2024 року було подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю із сумою заборгованості за договором № 200911-24673-2 від 11 вересня 2020 року. Крім того, зазначив, що адвокатом не долучено доказів оплати 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також детального опису та акта приймання-передачі виконаних робіт.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктами 2, 4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує ,зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес ,а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На необхідність врахування розумності розміру відшкодування судових витрат вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії", у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Про пропорційність і співмірність витрат йдеться і у Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, відповідно до висновку якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Так, спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із вчиненням нотаріусом виконавчого напису про стягнення з позивача грошових коштів у сумі 23 316 грн, у зв'язку з чим, адвокатом в інтересах позивача було складено позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із протиправністю вчинення після 2014 року нотаріусами виконавчих написів у спорах по стягненню заборгованості у кредитних правовідносинах, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, оскільки вимоги базуються на прямій нормі права, що не передбачає вчинення таких написів. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Зважаючи на те, що розмір стягнення з позивача за виконавчим написом становить 23 316 грн, а заявлені до відшкодування витрати - 10 100 грн, матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, заяви про забезпечення позову та клопотань, дана справа є нескладною, враховуючи усталену практику, наявність заперечень відповідача щодо співмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що визначений стороною позивача до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру його відшкодування до 4 000 грн.
Щодо посилань відповідача на те, що адвокатом не було надано доказів оплати наданих послуг та детального їх опису і виконаних робіт, то вони є безпідставними, оскільки спростовуються вище дослідженими судом доказами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, статтями 15, 16, 18. 257 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Григорян Діани Гагіківни від 09 березня 2021 року зареєстрований за № 1506.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фнансова компанія «Ріальто» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фнансова компанія «Ріальто» на користь держави судовий збір у розмірі 1 610,40 грн.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», код ЄДРПОУ: 43492595, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 4;
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 172, оф. 65.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна