Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/7983/25
Провадження №
12.06.2025 року Подільський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100070000268 від 31.01.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дорожинка, Вільшанського району, Кіровоградської області, громадянина України, не працюючого, освіта середня, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
Формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним.
27.01.2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував за місцем свого мешкання, а саме в хостелі за адресою: АДРЕСА_3 , разом з іншими мешканцями хостелу.
Того ж дня, приблизно о 23 год. 00 хв., перебуваючи на загальній кухні хостелу за вищевказаною адресою, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виникла словесна сварка щодо антисанітарних дій ОСОБА_5 у вищевказаному хостелі.
В ході вказаного конфлікту, на ґрунті неприязних відносин один до одного, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 стоячи біля ОСОБА_5 , наніс один удар правою рукою, а саме кистю в щелепу останньому, від якого потерпілий впав на підлогу кухні.
B результаті злочинних дій ОСОБА_4 , потерпілому ОСОБА_5 , спричинено наступні тілесні ушкодження:
- закрита травма кісток лицевого черепу: перелом нижньої щелепи в ділянці гілки зліва.
Вищевказані тілесні ушкодження у своїй сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Позиція обвинуваченого.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе за ч. 1 ст. 122 КК України визнав у повному обсязі та показав, що 27.01.2025 року, він перебував за місцем свого мешкання, а саме в хостелі за адресою: АДРЕСА_3 , разом з іншими мешканцями хостелу. Того ж дня, приблизно о 23 год. 00 хв., перебуваючи на загальній кухні хостелу за вищевказаною адресою, між ним і потерпілим виникла словесна сварка щодо антисанітарних дій потерпілого.
В ході вказаного конфлікту, на ґрунті неприязних відносин один до одного, у нього виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та він стоячи біля потерпілого, наніс один удар правою рукою, а саме кистю в щелепу останньому, від якого потерпілий впав на підлогу кухні. На даний час, у них з потерпілим відсутні будь-які стосунки, взагалі не спілкуються, хоча він шкодує, що так сталося, ніколи раніше у них з потерпілим подібних ситуацій не виникало, обставини, зазначені в обвинувальному акті, а саме: місце, час, спосіб вчиненого правопорушення, відповідають дійсності, шкодує про вчинене та щиро кається, з кваліфікацією за ч. 1 ст. 122 КК України погоджується повністю.
Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз'яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив про визнання своєї вини та можливість розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Таким чином, судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст визнаних ним обставин, сумніви в добровільності позиції обвинуваченого у суду відсутні.
Одночасно обвинуваченому роз'яснено, що у разі визнання ним своєї вини без повного дослідження доказів, він позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений зазначив, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Потерпілий ОСОБА_5 звернувся до суду з заявою про проведення судового розгляду без його участі, міру покарання просив обрати на розсуд суду.
Зазначив, що до обвинуваченого ОСОБА_4 він претензій не має.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням постанови про залучення до провадження речових доказів від 03.05.2025 року та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.
Вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю підтверджується його показаннями.
Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_4 у тому, що він своїми діями вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, тому, вважає правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 122 КК України.
Щодо призначення покарання.
Прокурор просив визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Потерпілий щодо призначення покарання поклався на розсуд суду, зазначивши в письмовій заяві, що до обвинуваченого ОСОБА_4 він претензій не має.
Позиція суду щодо призначення покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз'яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують (обтяжують) покарання.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду і міри покарання, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, дані про його особу, зокрема: під наглядом у лікаря-нарколога не перебуває, у скоєному щиро розкаявся, вину визнав повністю, цивільний позов не заявлено, раніше не судимий, має постійне місце проживання у м. Києві, за місцем проживання скарг на його поведінку від мешканців будинку не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає пом'якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому.
Відповідно до ст. 67 КК України, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі, але з урахуванням обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого (щиро каявся, вину визнав повністю, жалкує, що так сталося, має постійне місце проживання у м. Києві, цивільний позов не заявлено, раніше не судимий, за місцем проживання скарг на його поведінку від мешканців будинку не надходило), наявності пом'якшуючої та відсутності обтяжуючих обставин, промову прокурора в судових дебатах про те, що обвинуваченого можливо звільнити від відбування покарання з випробовуванням, думку потерпілого, який міру покарання просив обрати на розсуд суду та не має претензій до ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що перевиховання й виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, вважає за доцільне застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, поклавши на нього обов'язки, визначені п. п. 1-2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Так, згідно з приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зваживши всі наведені обставини, суд, з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання із застосуванням ст. 75 КК України буде відповідати принципу необхідності і достатності для його виправлення, випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду. Адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Бо контроль над поведінкою, способом життя та роботи, протягом всього строку відбуття покарання із випробуванням, надає можливість органу пробації аналізувати інформацію з метою визначення рівня ресоціалізації (виправлення засуджених).
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.
Щодо тривалості іспитового строку, то суд зауважує, що іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки.
Встановлення іспитового строку полягає і в тому, що за засудженою особою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Крім того, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
Встановлення у даному випадку судом іспитового строку на 1 (один) рік 6 (шість) місяців обвинуваченому ОСОБА_4 є виправданим із врахуванням особи обвинуваченого і буде достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення без реального відбування покарання.
Щодо інших питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Питання про долю речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись статтями 50, 65-67, 75-76, 122 КК України, ч. 3 ст. 349, ст. ст. 100, 124, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим за ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року 6 (шести) місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, зобов'язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: DVD-R диск - залишити у матеріалах.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому ОСОБА_4 та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя: ОСОБА_6