печерський районний суд міста києва
Справа № 757/19330/22-ц
пр. 2-3024/24
02 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
представника позивача: Цикалевича В.М. ,
представника відповідача: Осядлої М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Апарату Верховної Ради України про стягнення одноразової грошової допомоги та середнього заробітку, -
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат Верховної Ради України), в якому просить: зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити їй одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата 27.11.2014 року; зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що з 13.12.2012 року по 27.11.2014 року ОСОБА_2 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата Верховної Ради України сьомого скликання Алєксєєва І.В. без поширення дії Закону України «Про державну службу». Позивача, як помічника-консультанта народного депутата України, було звільнено у зв'язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України. При звільненні позивач подала заяву від 07.07.2021 року про надання довідок щодо заробітної плати та виплату одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України. Проте, листом від 06.08.2021 року за № 15/26-2021/257485 Апарат Верховної Ради України відмовив ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку. Всупереч положень ч. 6 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95 вимоги відповідачем щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати позивача за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України не виконані. Звертає увагу на те, що оскільки ОСОБА_2 була прийнята та звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України, тому позивач перебувала у трудових відносинах саме з відповідачем, а не з народним депутатом України. При цьому, грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті їй у день її звільнення. З огляду на те, що зазначена допомога є частиною заробітної плати, то відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2022 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.08.2022 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Апарату Верховної Ради України про стягнення одноразової виплати та середнього заробітку, відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 04.05.2023 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15.08.2022 року скасовано та справу направлено до продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.05.2023 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В. 12.06.2023 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2023 року позову заяву ОСОБА_2 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
21.09.2023 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви. Крім того, позивачем подано копію довідки НБУ від 12.09.2023 року № 60-0051/247 про заробітну плату ОСОБА_4 за період з 01.05.2023 року по 28.06.2023 року включно.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.09.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Апарату Верховної Ради України про стягнення одноразової виплати та середнього заробітку, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.01.2024 року.
15.01.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити. Вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, зважаючи на те, що про порушення свої прав ОСОБА_2 дізналася 27.11.2014 року, тобто з моменту звільнення, про те звернулася до суду з позовом більш ніж через 8 років після звільнення, 31.07.2022 року. Вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена ч. 6 ст. 36 Закону України «Про державну службу» є частиною заробітної плати, тому на підставі ч. 2 ст. 233 КЗпП України, не підлягає обмеженню будь-яким строком, оскільки вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою. Посилається на те, що на момент звільнення ОСОБА_2 у 2014 році Апарат Верховної Ради України не був обізнаний про вимоги позивача щодо невиплати одноразової грошової допомоги, за виплатою якої вона не зверталася протягом 8 років.
15.01.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Цикалевича В.М. надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 15.01.2024 року, без фіксування технічними засобами. Крім того, представник позивача просив відкласти розгляд справи для надання відповіді на відзив.
15.01.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Осядлої М.В. надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 15.01.2024 року, без фіксування технічними засобами.
Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2024 року приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву та, у зв'язку із задоволенням клопотання представника позивача, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 02.04.2024 року.
16.01.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Цикалевича В.М. надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає про необґрунтованість викладених відповідачем доводів у відзиві на позовну заяву, оскільки грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті їй у день її звільнення. З огляду на те, що зазначена допомога є частиною заробітної плати, то відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком. Зазначає. що Апарат Верховної Ради України був обізнаний про невиплату позивачу відповідної допомоги при звільненні, саме на відповідача покладено обов'язок здійснювати оплату праці помічників-консультантів народних депутатів з урахуванням розподілу коштів, здійсненого депутатом відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України». Вказує, що на момент звільнення ОСОБА_2 письмового повідомлення про несплату належної працівнику при звільненні одноразової грошової допомоги їй надано не було, відтак вона не була ознайомлена про несплату відповідачем відповідної допомоги.
В судове засідання 02.04.2024 року з'явилися представник позивача та представник відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав та просила в позові відмовити.
Вислухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суд встановив, що з 13.12.2012 року по 27.11.2014 року ОСОБА_2 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата Верховної Ради України сьомого скликання Алєксєєва І.В. без поширення дії Закону України «Про державну службу», що підтверджується довідкою Апарату Верховної ради України від 26.11.2021 року № 20-17/652 (а. с. 107).
Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 26.11.2014 року № 7212 «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України VII скликання» у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України з 27.11.2014 року ОСОБА_2 увільнено із займаної посади за закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а. с. 143).
07.07.2021 року ОСОБА_2 звернулася до Апарату Верховної Ради України із заявою про надання довідок щодо заробітної плати та виплату одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України (а. с. 144-145).
Листом від 06.08.2021 року за № 15/26-2021/257485 Апарат Верховної Ради України відмовив ОСОБА_2 у виплаті одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку (а. с. 108-109).
Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частиною 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності та правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підстави припинення трудового договору встановлені законодавцем у ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є, зокрема,закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Як визначено у ч. 6 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до ч. 3 ст. 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Згідно ч. 6 ст. 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 7 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 2.2. Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Частиною 1 ст. 3.2. Положення передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що всупереч положень ч. 6 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95 вимоги відповідачем щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати позивача за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України не виконані.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 роз'яснено, що встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.03.2016 року у справі № 6-2426цс15.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поважність причин пропуску строку це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
До суду з позовом про стягнення одноразової грошової допомоги та середнього заробітку позивач звернулася 31.07.2022 року, пропустивши при цьому визначений ст. 233 КЗпП України строк.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Доводи позивача про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відноситься до заробітної плати та його стягнення не обмежується будь-якими строками відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, суд не бере до уваги та вважає їх безпідставними, оскільки позивач помилково ототожнює середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з компенсаційними виплатами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі за № 910/4518/16 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку не є заробітної платою, а тому положення ч.2 ст. 233 КЗпП України про право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, не розповсюджуються на вказані вимоги. Крім того, строки, визначені ч.1 ст. 233 КЗпП України є спеціальними і застосовуються не залежно від заяви сторін про необхідність застосування строків позовної давності.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 40, 147 - 149, 233, 234 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_2 до Апарату Верховної Ради України про стягнення одноразової грошової допомоги та середнього заробітку - відмовити.
Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Апарат Верховної Ради України, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5, ЄДРПОУ 20064120.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 15.04.2024 року.
Суддя І.В. Григоренко