Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua
12.06.25
1-кп/394/32/25
394/1170/24
12 червня 2025 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого : судді - ОСОБА_1
при секретарі: ОСОБА_2
за участю прокурора: ОСОБА_3
захисника: ОСОБА_4
обвинуваченого: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту,
В провадженні Новоархангельського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України.
11.06.2025 року від прокурора надійшло клопотання про застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, зокрема в клопотанні зазначено, що ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2024 до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (в нічний час) строком до 22. 12.2024 включно.
Обвинувальний акт скеровано до суду 21.11.2024 року, який згідно зворотнього повідомлення отримано судом 26.11.2024 року.
Відповідно до ухвали Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 09.01.2025 підготовче судове засідання призначено та у подальшому проведено 10.02.2025.
Враховуючи, що строк дії вказаного вище заходу забезпечення кримінального провадження сплив ще до призначення підготовчого судового засідання, а на позицію представника державного обвинувачення на даний час необхідність в раніше обраному ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту не відпала, оскільки заявлені раніше ризики, до вчинення останнім дій, передбачених ч.1 ст.177 КПК України не зменшилася.
Зокрема існують обґрунтовані ризики передбачені: п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Злочин, який інкримінується ОСОБА_5 , є тяжким правопорушенням, його санкція передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до десяти років. У випадку засудження ОСОБА_5 за вчинення злочину, який йому інкримінується, останньому може бути призначене реальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду». Наведені обставини можуть бути підставою і мотивом для підозрюваного ОСОБА_5 переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Крім того, ОСОБА_5 може переховуватися шляхом залишення місця свого проживання, маючи при цьому, всі можливості та засоби, в т.ч. здійснення виїзду за межі території України у незаконний спосіб.
На території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Варто врахувати, що процес екстрадиції нині дуже складний процес. Впливає на це, зокрема, широкомасштабна війна проти України, тому іноземні суди зараз часто відмовляють Україні в питаннях екстрадиції. Зазначена обставина не виключає можливості у підозрюваного здійснити спробу перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі наддасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
П. 3 ч. 1 ст.177 КПК України - незаконно впливати на потерпілого, свідка та можливих очевидців, які підлягають допиту.
КПК України передбачена процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні. На стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду, на стадії судового розгляду, - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише свідченнями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто від допитаних слідчим суддею на стадії досудового розслідування.
За цих обставин ризик впливу на свідків є не лише на початковому етапі кримінального провадження - при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
П. 5 ч. 1 ст.177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, в тому числі стосовно осіб, які можуть давати викривальні та підтверджуючі його вину покази, будучи особою, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину.
У рішенні у справі «Амбрушкевич проти Польщі» від 04.05.2006 Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у виді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи - переконливими та відповідними.
3 огляду на викладене, на даний час відносно обвинуваченого ОСОБА_5 є підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби (нічний).
З урахуванням зазначених ризиків прокурор просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби (нічний) строком на два місяці та покласти на обвинуваченого певні обов'язки.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання.
Суд, з урахуванням думок сторін кримінального провадження, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотань відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні вказаного питання щодо умов можливого обрання заходу забезпечення кримінального провадження у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З даних обвинувального акта від 20 листопада 2024 року, слідує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинили смерть потерпілого.
Застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб'єктом його вчинення.
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку суд вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
Відповідно в розрізі наведених відомостей судом вирішується по суті поставлене перед ним питання щодо виду запобіжного заходу, з урахуванням того, що, з огляду на порушення питання, суд має з'ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор: щодо обґрунтованості підозри.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України).
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
В нашому випадку, обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Наведеного достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотання даного типу, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра», зокрема з урахуванням положень п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення зазначених дій.
Достовірність ризиків може бути встановлена шляхом перевірки відомостей про: 1) наявність документів, які дають змогу виїхати за межі країни; 2) майновий стан особи, який дає змогу існувати в умовах переховування, у тому числі за межами країни; 3) наявність громадянства іншої держави або документів, які дають право тимчасово чи постійно проживати на території іншої країни; 4) наявність членів родини, які проживають на території іншої країни та можуть надати тимчасовий чи постійний притулок; 5) наявність можливості (службове становище, безпосереднє знайомство, родинні зв'язки, матеріальний вплив тощо) впливу на свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні; 6) інші обставини, які вказують на достовірність ризиків, - та повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження.
При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо вказаного обвинуваченого.
З його урахуванням суд погоджується з доводами клопотання про наявність наступних ризиків - переховування від суду. Так, слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Запорізької області є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру, відповідно, на думку суду, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях.
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26 червня 2001 року (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25 квітня 2000 року (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої може спробувати уникнути обвинувачений.
Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розслідування.
Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинуваченому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, що в поєднанні з даними про особу обвинуваченого з'ясовані судом, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику втечі.
Ознаку можливого переховування від органів досудового розслідування суд не розглядає, оскільки справа перебуває на етапі судового розгляду, тож у тому не має дійсною потреби та мети, які визначені п. 2, 3 ч. 3 ст. 132 КПК.
Оцінюючи наявність впливу у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від потерпілих та свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик впливу зберігається до отримання показань наведених осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із особами, яким відомі обставини вчинення злочину, у яких він обвинувачується, може здійснювати на них вплив, зокрема, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Відповідно наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Тим паче, що в цій справі, ураховуючи характер висунутого обвинувачення, йдеться зокрема про дорожньо-транспортну пригоду. Модель інкримінованого діяння, відповідно до даних обвинувального акта, полягала у невиконанні правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортного пригоди із загибеллю людини, що саме по собі утверджує додатково суд в думці про реальність ризику впливу на потерпілих.
На погляд суду, гіпотетично існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченим, стосовно осіб, які можуть надати викривальні та підтверджуючи вину обвинуваченого показання.
Згідно із ст. 194 КПК наявність ризиків є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід у кримінальному провадженні убезпечить від їх настання, суд ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з домашнім арештом, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж діючі не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому, суд враховує, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. 1, 3 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З урахуванням того, що попереднє ув'язнення, так і цілодобовий домашній арешт є різними формами позбавлення свободи (ув'язнення), однак до них мають застосовуватися однакові критерії незалежно від місця, де особу тримають - під вартою або під домашнім арештом (рішення ЄСПЛ у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова»).
Згідно частин 1 та 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Підставою для правомірного обмеження права на свободу через застосування запобіжного заходу є, зокрема, рішення, яке не просто формально ухвалює суд, а воно має бути обґрунтованим, справедливим (див. п. 4 рішення КС України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).
Конституційний Суд України у рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 висловив позицію, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
В цій ситуації суд, з огляду на викладене та у ракурсі установлених фактичних обставин в поєднанні з даними про особу обвинуваченої, вважає, що на даному етапі кримінального провадження, у відношенні ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та зможе запобігти встановленим ризикам з числа передбачених у ст. 177 КПК.
Це обмеження в даній справі, за встановленої в обвинувальному акті моделі вчинення кримінального правопорушення та наведених про особу обвинуваченого відомостей, на переконання суду, саме на цій стадії процесу, відповідає вимозі абз. 6 п.п. 3.3 п. 3 рішення КСУ від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009.
Потреба в такому заході щодо нього, зокрема є дійсною не тільки, однак у тому числі і в світлі факторів, пов'язаних з її особою, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками, усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, та характером висунутого обвинувачення.
Вказаний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби надасть змогу реалізувати обвинуваченому своє право на лікування та щодо можливого отримання захисту в Україні.
Відповідно цей захід у відношенні обвинуваченого відповідатиме п. 1-3 ч. 1 ст. 132, п. 3 ч. 1 ст. 194, ст. 199 КПК України.
Згідно ч. 5 ст. 194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю.
З положень п. 2-3 ч. 3 ст. 132 КПК слідує, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що: потреби виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно питання щодо переліку обов'язків суд визначатиме через призму наведеного з урахуванням даних про особу обвинуваченого та аргументів прокурора з цього питання, й у підсумку констатує, що слушним є обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладення обов'язків - заборони залишати житло за адресою АДРЕСА_1 , у період часу з 21.00 по 06.00 год. наступного дня; прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає та / або місця роботи, крім випадку евакуації; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні за винятком їх участі в процесуальних діях в суді; здати на зберігання до Центрального-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Саме ці обов'язки відповідатимуть п. 2 - 3 ч. 3 ст. 132 КПК та будуть ефективним запобіжником ризику впливу.
У провадженні з'ясовані обставини передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 194, ст. 194, 199, 315 КПК України у відношенні обвинуваченого, у зв'язку з чим суд визначився із запобіжним заходом, котрий у поєднанні з даними про його особу, буде спроможний убезпечити настання у провадженні обставин визначених ст. 177 КПК України, а саме домашній арешт у певний період доби, однак з покладенням на останнього зобов'язань визначених ч. 5 ст. 194 того ж Кодексу.
Крім того, оскільки суд уже вказував, при наведенні мотивів щодо ризику переховування, що положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в Україні та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ, ним враховується цей фактор, то в його ключі, виходячи з положень ч. 1 ст. 534 КПК, визначається/вказується, що запобіжний захід у відношенні обвинуваченого діє у межах визначених судом, однак за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги та прибуття до укриття чи бомбосховища обумовленого сиреною та/або повідомленням «Повітряна тривога» в регіоні проживання обвинуваченого.
На підставі викладеного та керуючись ст. 131-132, 194, 199, 315, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд -
Клопотання прокурора про застосування запобіжного у вигляді домашнього арешту - задовольнити повністю.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 12.06.2025 року по 12.08.2025 року за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги та прибуття до укриття чи бомбосховища обумовленого сиреною та/або повідомленням «Повітряна тривога» в регіоні проживання обвинуваченого.
Покласти на ОСОБА_5 строком до 12.08.2025 року такі обов'язки:
- Заборонити залишати житло за адресою АДРЕСА_1 , у період часу з 21.00 по 06.00 год. наступного дня, крім випадку евакуації;
- Прибувати до суду за кожною вимогою;
- Не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає та/або місця роботи, крім випадку евакуації;
- Повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- Утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у кримінальному провадженні за винятком їх участі в процесуальних діях в суді;
- Здати на зберігання до Центрального-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала щодо запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покластина прокурора відділу Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченому та його захиснику, іншим учасникам не пізніше наступного дня після проголошення надіслати поштою.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з моменту оголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.
Суддя: