Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/243/25
Єдиний унікальний №733/554/25
Рішення
Іменем України
02 червня 2025 року м.Ічня Ічнянський районний суд Чернігівської області
в складі : головуючого судді - Вовченка А.В.,
при секретарі - Пікуль Л.К.
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Сакун І.А.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Сидоренка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ічня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сакун Інна Анатоліївна до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Сидоренко Олександр Віталійович, про поділ спільного майна подружжя
Позивачка через свого представника - адвоката Сакун І.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свій позов мотивує тим, що 29 вересня 1998 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб.
07 квітня 2025 року рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області у справі №733/500/25 шлюб між ними було розірвано. Спільних дітей не мають.
У шлюбі сторони за спільні кошти у 2001 році придбали будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який за спільною згодою було зареєстровано за відповідачем. Орієнтовна ринкова вартість вказаного об'єкту нерухомого майна становить 154 412,32 грн. Даний будинок знаходиться на земельній ділянці з цільовим призначенням : для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 7421782800:01:000:0215, місце розташування: АДРЕСА_1 , право власності на яку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 20.08.2013 року.
Орієнтовна ринкова вартість вказаного об'єкту нерухомого майна, який є спільною сумісною власністю подружжя становить 178 502,75 грн.
Окрім того, відповідач ОСОБА_2 у період шлюбу набув право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,0959 га, кадастровий номер 7421782800:02:000:0017, що знаходиться на території Ічнянської міської (колишньої Гмирянської сільської) ради.
Вважає, що житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, земельна ділянка для його обслуговування та земельна ділянка , загальною площе. 4,0959 га набуті сторонами під час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю, тому при поділі майна, частки у спільному майні є рівними, оскільки право власності на них набуте відповідачем під час шлюбу.
Просила суд, визнати за позивачкою право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними спорудами , право власності на частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку , загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 7421782800:01:000:0215,та на частину земельної ділянки , площею 4,0959 га, кадастровий номер 7421782800:02:000:0017, яка знаходиться за межами населеного пункту та стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Сидоренко О.В. заперечував проти віднесення до об'єктів спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки кадастровий № 7421782800:02:000:0017 , загальною площею 4.10 га, що розташована на території Ічнянської міської (колишньої Гмирянської сільської) ради з тих підстав, що ця земельна ділянки була одержана ним із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації, а тому є його особистою приватною власністю, яка не підлягає поділу між подружжям.
Окрім того відповідач вказує у відзиві, що дійсно 29.09.1998 р. між ним та позивачкою був зареєстрований шлюб. Спільних дітей сторони не мають. Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.04.2025 р. шлюб між сторонами був розірваний.
Далі відповідач у відзиві зазначив , що 01.10.2001 року ним був придбаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу. Вказаний вище будинок було придбано за його власні кошти, котрі були ним виручені від продажу трактора Т-40 покупцю ОСОБА_3 за 6000 грн. , який був у його особистій приватній власності . Продати власний трактор він був змушений для купівлі нового придатного для проживання житла. На момент купівлі житлового будинку сімейних заощаджень у них не було. Виручених коштів від продажу трактора вистачило на оплату продавцю та послуг нотаріуса.
Оскільки житловий будинок є його особистою приватною власністю, то й земельна ділянка, загальною площею 0,25 га з кадастровим номером :7421782800:01:000:0215, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, адреса місця знаходження : АДРЕСА_1 не підлягає поділу, як спільне майно подружжя. Просив у позові відмовити.
Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити з підстав , викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сидоренко О.В. просили в позові відмовити .
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що у відповідача був трактор Т-40, синього кольору, він допомагав його собирати та ремонтувати. Його складали по запчастинам. Трактор зберігався за старою адресою де жили ОСОБА_5 в
АДРЕСА_2 . У 2001 році відповідач трактор продав. Документів на трактор він не бачив.
Свідок ОСОБА_3 показав,що ОСОБА_2 продав йому трактор Т-40 синього кольору в жовтні 2001 року за 6000 грн. Він був зібраний з агрегатів, збірка не заводська. Переоформлення було в м.Прилуках в Управлінні сільського господарства. Документів про продаж трактора у нього немає.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 суду пояснила ,що у 1992 році ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 склали трактор Т-40 синього кольору за адресою АДРЕСА_3 . Це був особистий трактор ОСОБА_7 , а потім він його продав десь у 2003-2004 роках.
Заслухавши думку сторін, представників сторін, свідків , дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд дійшов наступного висновку.
Як визначено статтею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6 ст.13 ЦК України).
Отже, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормами Конституції України, Цивільного Кодексу України та Сімейного Кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Стаття 57 СК України визначає, яке майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому
майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7 ст.57 СК).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору- інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ст.65 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст.68 СК).
Відповідно до ч.ч.1,2ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) наведено правовий висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 29.09.1998 року. Шлюб зареєстрований 29.09.1998 року виконавчим комітетом Гмирянської сільської ради Ічнянського району, актовий запис №02 (а.с.6).
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.05.2025 року у справі №733/500/25 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , який зареєстрований виконавчим комітетом Гмирянської сільської ради Ічнянського району, актовий запис №02, - розірвано (а.с.44).
Щодо поділу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.
Згідно інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 10.03.2025 право власності на житловий будинок реєстраційний номер 584448174217 зареєстровано за ОСОБА_2 24.02.2015 року та право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7421782800:01:000:0215 зареєстровано за ОСОБА_2 20.08.2013 року (а.с. 7).
Згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 13.03.2025, орієнтовна ринкова вартість житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 становить 154 412,32 грн (а.с.19-20).
Орієнтовна ринкова вартість земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 2500,00 кв.м, місце розташування: АДРЕСА_1 становить 178 502,75, 00 грн, що підтверджується довідкою про оціночну вартість земельної ділянки від 13.03.2025 (а.с.17).
Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЧН № 007772 від 03.08.2004, виданого на підставі розпорядження Ічнянської РДА №431 від 24.09.2003 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 4,10 з кадастровим номером 7421782800:02:000:0017, яка знаходиться поза межами населеного пункту (а.с.49).
Згідно з положеннями частини першою статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Відповідно до положень п.5 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
У відповідності до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Окрім того, відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81,116 ЗКУ країни окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
У відповідності до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної
реєстрації цих прав.
У відповідності до постанови КЦС ВС від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 визначено, що: «Відповідно до Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України» щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Із урахуванням вказаних змін до Сімейного кодексу України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).
Окрім того, відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Як вбачається з відповіді ГУ Держгеокадастру за даними відділу №4 Управління забезпечення реалізації державної плітики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на підставі розпорядження Ічнянської РДА №177 від 31.07.1996 року ОСОБА_2 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧН №0300410, зареєстрований 25.10.1997 року в Книзі записів реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №407, розміром 5.13 в умовних кадастрових гектарах без виділення меж цієї частки в натурі (на місцевості) із КСП «Червоний партизан» с.Гмирянка на території Ічнянського району Чернігівської області, взамін якого 03.08.2004 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 007772, що підтверджує набуття права власності ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати,
що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Враховуючі встановлені вище обставини та зазначені норми Сімейного Кодексу України, Земельного Кодексу України, правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що подружжям позивачки та відповідача за час шлюбу за відплатним договорам купівлі-продажу було набуте наступне майно: житловий будинок та земельна ділянка площею 0,25 га і це майно є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в той час як земельна ділянка , площею 4,10 га , в силу положень п.5 ч.1 ст. 57 СК України, є на думку суду - особистою власністю відповідача ОСОБА_2 і на неї не розповсюджується режим спільної власності подружжя, беручи до уваги, що представником позивачки - не надано жодних належних да допустимих доказів, передбачених ст.ст. 76-83 ЦПК України стосовно того, що дана земельна ділянка була набута саме подружжям у відповідності до положень ст. 60 СК України і відноситься до спільного сумісного майна подружжя.
Таким чином, судом визначений виключний загальний склад майна, яке відноситься до об'єктів спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яке інше майно, яке є об'єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутнє.
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок та вказано, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Враховуючи вказані положення Сімейного Кодексу, а також те, що сторонами не надано будь-яких договорів або домовленостей щодо зміни часток одного з подружжя у праві спільної власності подружжя, суд приходить до висновку, що частки сторін на спільне майно подружжя (житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,25 га ) є рівними, тобто кожному належить по 1/2 частці.
Що стосується показів свідків про продаж трактора Т-40 , за виручені кошти від продажу якого відповідач придбав житловий будинок, що підлягає поділу, то суд критично ставиться до цих показів , оскільки крім твердження відповідача , купівля будинку за кошти, виручені від продажу трактора нічим іншим не підтверджуються
З наведених підстав суд вважає, що вимоги позивачки про подiл цього майна шляхом визнання за позивачкою права власностi на 1/2 частку житлового будинку та на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,25 га є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В той же час, позовні вимоги позивачки про визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки площею 4,10 га та про подiл цього майна шляхом визнання за ОСОБА_1 права власностi на 1/2 частку є безпідставними та не підлягають задоволенню з підстав, описаних вище, а тому в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.
Що стосується розподілу понесених позивачкою судових витрат в вигляді сплаченого судового збору, суд приходить до наступного.
Відповідно доч.1ст.142 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: про задоволення вимог про подiл спільного майна подружжя - житлового будинку та земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 ,шляхом визнання за ОСОБА_1 права власностi на 1/2 частку : житлового будинку та земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 та про відмову у задоволенні позовних вимог про подiл спільного майна подружжя - земельної ділянки , площею 4,10 га та визнання за ОСОБА_1 .
Так, ціна позову становить 228 708,13 гривен. Вартість 1/2 частки земельної ділянки , площею 4,10 га становить 89 251,50 грн., що складає 61 % від ціни позову.
З урахуванням вимог ст.142 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в розмірі 61 % від сплаченої суми судового збору. Позивачкою сплачений судовий збір в розмірі 2287,08 грн. Сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 1395,12 грн. (61 % від 2287,08 грн.).
Що стосується витрат на правничу допомогу то суд зазначає наступне.
За вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача були надані договір про надання правової допомоги від 10.03.2025 року , ордер про надання правничої допомоги від 18.03.2025 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЧН №000489 від 21.09.2018 року, Акт здачі- приймання наданих послуг від 02.06.2025 ,додаткова угода від 10.03.2025 року, п.3 якої сплата узгодженої сторонами суми гонорару здійснюється клієнтом не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Оскільки позовні вимоги задоволені на 61% , то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6100 ,00 грн. витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст.3-7,10-13,18,11,76, 83,89,95,133,141,174,175,177,193,194,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 8,9,60,61,63-65,68-71,93,97 СК України, ст.ст. 3,6,13,183,203-209,215,228,316,317,319,325,328,346,355-358,369,379,627 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ, суд
1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Подiлити спiльну сумiсну власнiсть ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власностi на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на частину земельної ділянки , загальною площею 0,25 га з кадастровим номером :7421782800:01:000:0215, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1395,12 грн. та 6100,00 грн. витрат на правову допомогу, а всього 7495,12 грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 12.06.2025 року.
Суддя А. В. Вовченко