Номер провадження: 11-сс/813/966/25
Справа № 521/6605/25 1-кс/521/1763/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
власника майна ОСОБА_6 ,
представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05.05.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12025162470000287 від 24.02.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого СВ Відділу поліції № 1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12025162470000287 від 24.02.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України та накладено арешт на майно, (із забороною розпорядження, відчуження, та користування), яке 29.04.2025 року органом досудового розслідування було вилучено в ході санкціонованого обшуку транспортного засобу марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , який був розташований за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 12а, гаражний кооператив «Віраж», біля гаражу № НОМЕР_3 , а саме арешту підлягає:
- згорток замотаний у чорну ізоленту при відкриті якої виявлено фольгу із речовиною кристалічного походження білого кольору;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 ;
- зв'язка ключів у кількості 6 штук, 2 ключів із них від автомобілю;
- транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 .
Зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вважає ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою, посилаючись на наступне.
- слідчий суддя не приділив уваги тому, що як власник майна - ОСОБА_6 тимчасово надавав автотранспортний засіб у використання сину. Водночас, автомобіль, на який накладено арешт є єдиним автотранспортним засобом у сім'ї, тільки за допомогою якого можливо пересування ОСОБА_9 , 1946 року народження, яка немає фізичної можливості самостійно пересуватися;
- відсутні правові підстави для накладення арешту на автотранспортний засіб, належний ОСОБА_6 .
На підставі цього просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна в частині накладення арешту на автотранспортний засіб, свідоцтво про його реєстрацію та 2 ключі від нього.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Прокурор, будучи належним чином повідомлений про дату та час апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явився, а тому за згодою учасників провадження, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд вважає за можливе провести судове засідання без участі прокурора.
В судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 та власник майна ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004 року).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 173 ч.ч. 1, 2 п. 5 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати розумність та співрозумність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали провадження та пояснення учасників апеляційного розгляду вважає, що слідчий суддя безпідставно задовольнив клопотання слідчого в частинні накладення арешту на 2 ключі від автомобілю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , так як при розгляді клопотання не були доведені підстави та мета для накладення арешту саме на це майно, передбачені зазначеними положеннями кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, у клопотанні слідчого не зазначено відповідність автомобіля, ключів від автомобіля та технічного паспорту до нього критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, тобто належним чином не вмотивовано, яке відношення вилучений автомобіль та технічний паспорт до нього має саме до цього кримінального провадження.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання, слідчий суддя обмежився лише дублювання клопотання слідчого та перерахуванням в цій ухвалі встановлених під час досудового розслідування даних, проте не з'ясував правову підставу для арешту автомобіля марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , 2 ключі від автомобілю та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , не надав відповідної правової оцінки клопотанню, яке в тому числі не містить належного обґрунтування мети, підстави накладення арешту на автомобіль марки автомобіль марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , 2 ключі від автомобілю та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 .
Апеляційний суд звертає увагу на те, що тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора, як на суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження.
Проте, стороною обвинувачення не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вилучений транспортний засіб є знаряддям вчинення злочину.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що власником вилученого транспортного засобу є ОСОБА_6 , який не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні та будь-якого відношення до скоєння кримінального правопорушення не має.
Також апеляційний суд враховує, що власник майна ОСОБА_6 , є особою похилого віку, а вилучений транспортний засіб використовувався ним для забезпечення потреб родини та транспортування дружини до лікарні в зв'язку з недавнім оперативним втручанням.
Органом досудового розслідування не надано жодного доказу, що вказаним автомобілем користувався підозрюваний ОСОБА_10 з метою скоєння злочину.
Крім того, клопотання слідчого не містить посилань про необхідність призначення будь-яких експертиз щодо вказаного транспортного засобу органом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вилучені під час обшуку - згорток замотаний у чорну ізоленту при відкриті якої виявлено фольгу із речовиною кристалічного походження білого кольору, зв'язка ключів у кількості 4 штук, які можливо використовувалися для протиправної діяльності, а тому потребують детального огляду та дослідження з метою отримання відомостей, які можуть мати значення для досудового розслідування, оскільки наразі триває досудове розслідування, встановлюються особи, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення в рамках кримінального провадження, а тому вилучені під час обшуку речі можуть бути речовими доказами в рамках кримінального провадження.
А тому висновки слідчого судді є обґрунтованими та вмотивованими в частині накладання арешту на згорток замотаний у чорну ізоленту при відкриті якої виявлено фольгу із речовиною кристалічного походження білого кольору, зв'язка ключів у кількості 4 штук, існує наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту вказаного майна з метою забезпечення збереження речових доказів в рамках кримінального провадження.
Вирішуючи питання про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_6 із позбавленням права останнього на його розпорядження та користування, слідчий суддя не врахував положення ч.11 ст.170 КПК України, згідно яких, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Апеляційний суд вважає, що слідчим в клопотанні, а також слідчим суддею в оскарженій ухвалі не наведено обґрунтувань, які свідчать про необхідність заборони користування автомобілем його власником, до того ж як встановлено, необхідності у дослідженнях транспортного засобу немає.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи осіб, як обмеження користування транспортним засобом та утримання автомобіля марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів немає.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Відповідно до п. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
З огляду на зазначене, незважаючи на те, що положення ч.3 ст.407 КПК не містять норми, яка надає можливість апеляційному суду скасувати ухвалу слідчого судді в певній частині, але керуючись положеннями ч.6 ст.9 КПК, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню в частині накладення арешту на транспортний засіб та технічний паспорт до нього та постановити нову ухвалу якою клопотання про накладення арешту на 2 ключі від автомобілю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 - задовольнити частково, накласти арешт на 2 ключі від автомобілю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , - шляхом заборони відчуження.
Керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05.05.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12025162470000287 від 24.02.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307КК України - в частині накладення арешту на 2 ключі від автомобілю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 - скасувати.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ ВП № 1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , про накладення арешту на 2 ключі від автомобілю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 - задовольнити частково.
Накласти арешт на 2 ключі від автомобілю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6 , транспортний засіб марки «Opel Astra», із державним номерним знаком НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , - шляхом заборони відчуження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4