Номер провадження: 11-кп/813/1705/25
Справа № 947/36366/24 1-кп/947/605/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціії апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України в межах кримінального провадження, які об'єднанні в одне провадження (ЄРДР № 12021163480000003 від 16.01.2021 року) та (ЄРДР № 12020160480001339 від 09.05.2020 року),
установив
На розгляді Київського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 та в порядку ст.331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, без визначення застави, строком до 22.06.2025 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою або визначити заставу.
В апеляційній скарзі захисник посилається на відсутність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, необґрунтованість та недоведеність стороною обвинувачення ризиків, які слугують підставами для продовження строку тримання під вартою. Захисник також звертає увагу, що обвинувачений до затримання проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 в окремому штурмовому батальйоні сухопутних військ ЗСУ, здійснював волонтерську діяльність за що неодноразово нагороджувався відзнаками та подяками, та, в подальшому має бажання продовжити військову службу в лавах ЗСУ.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, клопотань про здійснення розгляду за його участю не подавав.
Апеляційний розгляд справи проведений за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 , який видалений із зали суду за порушення порядку судового засідання на підставі ч.1 ст. 330 КПК України, оскільки обвинувачений неодноразово попереджався головуючим по справі про недопустимість дій, спрямованих на порушення порядку в залі судових засідань. Незважаючи на те, що ОСОБА_6 було попереджено, що у разі його відмови підкорятися розпорядженням головуючого, він буде видалений з зали судового засідання, обвинувачений продовжував вести себе зневажливо до судді-учасника колегії, на зауваження не реагував, тому враховуючи поведінку ОСОБА_6 в залі судового засідання, порушення ним порядку, не реагування на зауваження головуючого судді, апеляційний суд вважав за необхідне видалити його з зали судового засідання до закінчення судового розгляду.
З метою недопущення затягування і відкладення судового розгляду на строк, який перевищує строк розгляду справи встановлений законом, враховуючи практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків є правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; характер процесу та його значення для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, апеляційний суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Окрім того, колегією суддів враховуються положення ст.422-1 КПК України, відповідно до якої розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи клопотання захисника ОСОБА_7 про проведення апеляційного розгляду за її відсутності, а такожположення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора та сторони захисту.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, виконавши вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строк дії запобіжного заходу.
Запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
Посилання захисника на відсутність доказів, які обґрунтовують обвинувачення, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, з огляду на те, що остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі ризики не знизилися і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази потерпілого та свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, а також існування ризиків, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд з достатньою повнотою мотивував своє рішення та на законних підставах не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.183 КПК.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п.2 ч.4 ст.183 КПК, суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
За наведених обставин, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави.
Щодо доводів захисника про неврахування судом даних, що характеризують особу обвинуваченого, який до затримання проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 в окремому штурмовому батальйоні сухопутних військ ЗСУ, здійснював волонтерську діяльність за що неодноразово нагороджувався відзнаками та подяками, та, в подальшому має бажання продовжити військову службу в лавах ЗСУ, колегія суддів їх враховує, проте вважає, що такі дані існували на час обрання та продовження запобіжного заходу та не є такими, що нівелюють існуючі ризики в кримінальному провадженні.
Крім того, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_6 тривалий час переховувався від органів досудового розслідування та суду, перебуваючи у розшуку, у зв'язку з чим у даному провадженні наявний ризик можливого переховування обвинуваченого від суду.
Враховуючи вище зазначене, доводи захисника про можливість застосування обвинуваченомузапобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, або визначення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4