Номер провадження: 11-кп/813/552/25
Справа № 521/14691/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні змінену апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023231040000740 від 15.04.2023 року, відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, із середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,-
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_8 , від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 2 (два) роки.
На підставі п. п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України, покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Контроль за поведінкою засудженого покладено на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертизи у розмірі 220 гривень.
Також вказаним вироком вирішено долю речових доказів.
Оскаржуваним вироком встановлено, що на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президенту України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на ЗО діб, який неодноразово продовжувався в установленому законом порядку (Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 22 квітня 2022 року №2212-ІХ, внесеними Указом від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, внесеними Указом від 15 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, внесеними Указом від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-ІХ (останнім продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб), який неодноразово продовжувався в установленому законом порядку та востаннє Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
ОСОБА_8 13.04.2023 року, близько 17 год. 00 хв., більш точного часу не встановлено, будучи обізнаним про введення на території України воєнного стану, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, умисно, перебуваючи біля під'їзду № 2 по вул. Кольцова, 51 у місті Херсоні, таємно для оточуючих, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу викрав велосипед марки «Україна», вартість якого згідно висновку експерта №2083/23 від 26.04.2023 становить 1550 грн., який належить потерпілому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 1550 грн.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
На вказаний вирок суду першої інстанції заступник керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_10 подав змінену апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати і кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України закрити у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння відповідно до ст.5 КК України, п. 4-1 ч.1 ст.284 КПК України.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що 09.08.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX.
Враховуючи те, що у кримінальному законі не визначено розмір кримінально караного викрадення чужого майна, така зміна КУпАП є зміною кримінального законодавства, яка пом'якшує або скасовує кримінальну відповідальність особи, а тому Закон №3886-IX від 18.07.2024 року має зворотну дію в часті і поширюється на діяння ОСОБА_8 , вчинене ним 13.04.2023 року.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року становив 2684 грн., відповідно податкова соціальна пільга та неоподаткований мінімум доходів громадян становили 1342 грн.
Враховуючи те, що ОСОБА_8 засуджено за вчинення крадіжки на суму 1550 гривень, кримінальне провадження стосовно нього підлягає закриттю.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги зміненої апеляційної скарги, та просила її задовольнити.
В судове засідання суду апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 не з'явився, причини неявки апеляційному суду не повідомив. Про місце та час апеляційного розгляду був повідомлений своєчасно, належним чином шляхом отримання смс-повідомлення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, та приймаючи до уваги позицію прокурора, який не заперечував проти продовження розгляду справи, апеляційний суд провів апеляційний розгляд за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки під час апеляційного розгляду прокурор змінив вимоги апеляційної скарги, в якій наразі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частина 1 статті 5 Кримінального Кодексу України регламентує, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип гарантований ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
За приписами ч.6 ст.3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
09.08.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).
Законом №3886-IX внесені зміни у ст.51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до ст.51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Отже, з часу набуття 09.08.2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24), зроблено правовий висновок, відповідно до якого Закон №3886-IX, яким внесені зміни до ст.51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст.5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.51 КУпАП. Зміни, внесені Законом №3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого майна розмір, визначений ст.51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Два неоподаткованих мінімуми для працездатної особи станом на 01.01.2023 становили 2684 грн, тоді як вартість викраденого обвинуваченим ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України майна становила 1550 грн., що станом на день розгляду кримінального провадження судом може бути лише підставою адміністративної відповідальності.
За таких обставин у даному кримінальному провадженні за вказаним епізодом вартість викраденого обвинуваченим майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 2684 грн - станом на 2023 рік, отже до цього діяння мають застосуватись положення ст.5 КК і на теперішній час інкриміновані обвинуваченому дії не підпадають під ознаки злочину, передбачених ч.4 ст.185 КК України.
Відповідно до положень ч.1 ст.479-2 КПК суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до положень ч.2 ст.479-2 КПК за відсутності згоди підозрюваного на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що підозрюваним вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.3 ст.479-2 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 - 1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Враховуючи той факт, що в даному кримінальному провадженні обвинуваченим не надана згода на закриття кримінального провадження у зв'язку з тим, що втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, апеляційний суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.284, ч.3 ст.479-2 КПК України.
Відповідно до абз.5 ч.7 ст.284 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п.4-1 ч.1 ст.284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
За змістом наведеної норми КПК процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.
Таким чином, якщо суд дійшов висновку про те, що кримінальне провадження підлягає закриттю, процесуальні витрати не можуть бути стягнені із обвинуваченого, а мають бути віднесені на рахунок держави. Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.03.2021 року (справа № 266/3090/18).
Відповідно до ст.417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
На підставі викладеного, враховуючи надання обвинуваченим згоди на закриття провадження, керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.284, ч.3 ст.479-2, ст.417 КПК, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України, з огляду на втрату чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Керуючись ст.ст. 5, 7 КК України, п.2 ч.1 ст.284, ст.ст. 376, 404, 405, 406, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Змінену апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, закрити, на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з декриміналізацією відповідно до Закону України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024 року.
Процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 220 грн. віднести на рахунок держави.
Речові докази по справі, саме велосипед «Україна» - вважати повернутим власнику ОСОБА_9 за належністю згідно зберігальної розписки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4