Номер провадження: 11-кп/813/425/25
Справа № 522/17370/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 20.11.2023року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеси, громадянки України, з середньою освітою, офіційно не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 20.11.2023року, ОСОБА_7 , визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, та їй призначено покарання за ч.2 ст.307 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, з конфіскацією майна.
Також даним вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та заходів забезпечення.
Згідно оскаржуваного вироку, з метою незаконного збуту, шляхом «закладок», психотропних речовин на території міста Одеси, ОСОБА_7 , у невстановлений час та невстановлений спосіб, перебуваючи на території міста Одеси, більш точного місця не встановлено, незаконно придбала у невстановленої особи психотропні речовини та наркотичні засоби та почала зберігати при собі з метою подальшого збуту.
Співробітниками поліції, під час проведення оперативно-розшукових заходів по площі Катерининська в місті Одесі, встановлено, що 13.06.2021 приблизно о 03 год. 30 хв., більш точного часу не встановлено, перебуваючи біля будинку №67 по вулиці Катериненська в місті Одесі, ОСОБА_7 намагається, підшукує місце, незаконно збути, шляхом «закладки» психотропні речовини.
Так, 13.06.2021 приблизно о 03 год. 37 хв., працівниками поліції відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області в ході огляду місця події за адресою: місто Одеса, Катерининська площа, будинок 7, у гр. ОСОБА_7 виявили та в подальшому вилучили:
- двадцять три прозорих полімерних пакетах з замком «zip-lock» з речовиною світло-рожевого кольору, що містить психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, кількісний вміст якої становить 6,14 грами, що є великими розмірами;
- шість полімерних пакетів з замком «zip-lock», з речовиною сіро-зеленого кольору, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабіс. Маса канабісу у висушеному стані становить 0,87г, 0,89 г, 0,89 г, 0,85 г, 0,84 г, 0,83 грами;
- двадцять п'ять таблеток різного кольору, які містять особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - МДМА (3,4-метилен діоксиметамфетамін)., загальним кількісним вмістом 4,892 грами, що є великими розмірами;
- один полімерний пакет з кристалічною речовиною світло-коричневого кольору, містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено МДМА (3,4- метилендіокси метамфетамін)., кількісним вмістом, 0,388 грам;
- чорна трубка з нашаруванням речовини білого кольору, містить психотропну речовину обіг якої обмежено-амфетамін, кількісний вміст якого становить 0,0004 г.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 , не оспорюючи кваліфікацію дій зазначає, що вважає вирок у частині призначеного покарання є суворим для неї, з урахуванням усіх обставин справи, її особистості, а також наявності пом'якшуючих обставин, а саме: повне визнання своєї провини, щире каяття, а також і того факту, що вона сприяла розкриттю злочину.
За результатами розгляду апеляційної скарги просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та пом'якшити термін відбування покарання, застосувавши ст.69 та ст.75 КК України.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду:
обвинувачена та її захисник просили апеляційну скаргу задовольнити, вирок суду в частині призначеного покарання змінити;
прокурор в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Мотивуючи доведеність провини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, суд 1-ої інстанції, незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченою ОСОБА_7 , послався у вироку на досліджені ним відповідно до вимог параграфу 3 глави 28 КПК України зібрані по справі докази, які є взаємоузгодженими між собою та відповідають фактичним обставинам зазначеного кримінального провадження.
Відтак суд, враховуючи вищевикладене, кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин у великих розмірах.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_7 злочину не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги сторони захисту стосовно суворості призначеного покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає такі доводи частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Призначаючи обвинуваченій покарання за інкриміноване їй діяння, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер вчинення злочинів, особу обвинуваченої та дійшов висновку про необхідність призначення покарання останній у виді позбавлення волі, яке вона має відбувати реально.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно з абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі - постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначених вище норм кримінального закону та положень судової практики, врахував: обставини та ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення; характеристику особи обвинуваченої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась; перебуває в молодому віці, вживає заходів, щоб стати на шлях виправлення, має місце проживання та реєстрації, на обліку лікаря психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Разом із тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 6-ти до 10-ти років з конфіскацією майна.
Так, на переконання апеляційного суду, в даному випадку існують підстави для зміни оскаржуваного вироку суду із пом'якшенням призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, зокрема, застосування положень ч.1 ст.69 КК України та визнання в якості обставин, що пом'якшують покарання те, що обвинувачена провину у вчиненому визнала, активно сприяла розкриттю злочину, зокрема надала дозвіл на огляд квартири, підтверджувала факт наявності та зберігання наркотичних та психотропних речовин.
Окрім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, діями ОСОБА_7 шкоди фактично не завдано, а наркотичні речовини вилучено.
Також, апеляційний суд приймає до уваги той факт, що обвинувачена ОСОБА_7 з 25.01.2023 року по 05.02.2023 року перебувала в центрі соціально-психологічної допомоги та лікування наркотичної залежності, що у даному випадку є пом'якшуючою обставиною, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Зазначені обставини є такими, що пом'якшують покарання, а тому, з огляду на принцип законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, колегія суддів, використовуючи свої дискреційні повноваження, дійшла висновку, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією зазначеної частини статті.
Окрім того, апеляційний суд враховує також характеристику особи ОСОБА_7 , яка також судом 1-ої інстанції в оскаржуваному вироку була врахована не в повній мірі, зокрема, остання раніше не судима, має міцні соціальні зв'язки, зокрема, місце постійного проживання та реєстрації, допомагає матері яка є особою з інвалідністю, здійснювати догляд за хворою бабусею, яка потребує стороннього догляду, крім того, обвинувачена ОСОБА_7 до затримання була працевлаштованою (а.с. 178), за місцем навчання характеризується позитивно (а.с. 164), за місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 166, 178), а також має хронічне захворювання - дихальних шляхів, що на переконання колегії суддів є обставинами, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
В цьому контексті суд апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові ККС ВС від 11.05.2021 по справі №336/4259/18 (провадження №51-6029км20), відповідно до якої при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер та залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв'язку з системним тлумаченням положень ст.ст. 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про те, що суд 1-ої інстанції дійшов необґрунтованого переконання та залишив поза увагою наявність в зазначеному провадженні підстав для призначення обвинуваченій із застосуванням дії ст. 69 КК України більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, зокрема, санкцією ч.2 ст.307 КК України, якого буде достатньо для її виправлення та попередження вчиненням нею нових злочинів.
Отже, враховуючи обставини вчинення обвинуваченою ОСОБА_7 інкримінованого їй злочину, його тяжкість та ступінь суспільної небезпечності, а також викладену вище характеристику її особи, апеляційний суд вважає призначене обвинуваченій судом 1-ої інстанції основне покарання у виді 6 років позбавлення волі надто суворим, на підставі чого існують підстави для його пом'якшення та призначення останній із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України та додаткового - у виді конфіскації майна.
Водночас, надаючи оцінку вимогам сторони захисту, щодо можливості звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Частина 1 ст. 75 КК України передбачає, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В цьому контексті колегія суддів приймає до увагу правову позицію, викладену в постанові ККС ВС від 20.03.2018 у справі №302/904/16-к (провадження №51-966 км18), відповідно до якої загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Відповідно до абз. 2 п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму ВС України, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Так в ході апеляційного розгляду були встановлені пом'якшуючі обставини, які були невраховані судом першої інстанції при призначенні покарання, відсутність обставин що обтяжують покарання що враховано судом апеляційної інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України та, на переконання колегії суддів, не є достатніми для висновку про можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства.
Відтак, з огляду на вищезгадані обставини, колегія суддів не знаходить підстав для застосування стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 ст. 75 КК України та звільнення її від відбування покарання з встановленням іспитового строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що обставини вчинення обвинуваченою ОСОБА_7 інкримінованого їй злочину, передбаченого 2 ст. 307 КК України, його тяжкість та ступінь суспільної небезпечності, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, а також викладена вище характеристика її особи свідчать про те, що призначення їй покарання, передбаченого санкцією статті у виді позбавлення волі строком на 6 років в даному конкретному випадку є занадто суворим, натомість, останній можливо призначити більш м'яке покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком на 4 роки, якого буде достатньо для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відтак, оскаржуваний вирок суду 1-ої інстанції підлягає відповідній зміні, в частині призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання.
Відповідно до припису п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Пункт 4 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 та відповідної зміни вироку суду, в частині призначення покарання, із мотивів, викладених апеляційним судом вище.
Керуючись ст. 370, 404, 405, 407, 408, 409, 418, 420, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 20.11.2023року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України - змінити в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, без конфіскації майна.
В іншій частині вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, у той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4