Справа № 127/16897/25
Провадження №11-сс/801/457/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 червня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора в режимі відеоконференції - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого в режимі відеоконференції - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 113, ч. 5, ст. 407 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025020000000058 від 01 березня 2025 року,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 у кримінальному провадженні.
Продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01 серпня 2025 року включно.
Ухвала суду мотивована тим, що прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, та на даному етапі провадження застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2025 року та постановити нову про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 домашній арешт в нічну пору доби, у період з 22:00 год до 06:00 год, за адресою його проживання: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування всіх фактичних обставин справи;
прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні;
сам по собі факт тяжкості злочину, який йому інкримінується, не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки суперечить принципу невинуватості;
судом не було достатньою мірою враховано особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки та матір, проявляв належну процесуальну поведінку на момент затримання, а також перебував на війні;
суд не урахував стан здоров'я обвинуваченого, що потребує лікування поза межами СІЗО та не обґрунтував неможливість застосування до нього менш суворих запобіжних заходів.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, заявлені ризики доведені.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала суду відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною третьою статті 331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини у справі № 33977/96 від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» указав, що:
«суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З оскаржуваної ухвали слідує, що прокурором в судовому засіданні та матеріалами кримінального провадження доведено наявність обвинувачення ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 113, ч. 5 ст. 407 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких та особливо тяжких злочинів, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність інкримінованих злочинів.
Разом з тим, суд наголошує, що на відміну від обґрунтованості підозри, яка є обов'язковим елементом перевірки під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу під час здійснення досудового розслідування, сам факт розгляду обвинувального акту в суді, а відтак перебування особи у статусі обвинуваченого, дають підстави стверджувати про наявність висунутого обвинувачення. При цьому, доведеність такого обвинувачення чи його спростування встановлюється виключно рішенням суду за наслідками судового розгляду, зокрема вироком.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Колегія суддів бере до уваги відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він раніше не судимий, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , має постійне місце реєстрації та проживання, стан його здоров'я, а також те, що матеріали клопотання та апеляційної скарги не містять доказів того, що поточний стан здоров'я останнього перешкоджає його перебуванню в ізоляції від суспільства.
Зазначене свідчить про відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і, відповідно, не може бути підставою для пом'якшення обраного заходу.
При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування останнього від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до ч. 6, ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442, 402 - 405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується та продовжується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 113, ч. 5, ст. 407 КК України, відтак, з огляду на вимоги п. 5 ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 176 КПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та в межах наданих законом повноважень застосував зазначені положення кримінального процесуального законодавства. Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу судом було всебічно, повно й об'єктивно досліджено всі обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
При цьому суд першої інстанції належним чином оцінив наявні докази та встановив, що існують передбачені статтею 177 КПК України ризики, які обґрунтовують доцільність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Такий висновок суду свідчить про дотримання принципів законності, обґрунтованості та справедливості при прийнятті рішення щодо запобіжного заходу.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини указує, що в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Указані вимоги судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Відтак істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - без змін, як законну, обґрунтовану та вмотивовану.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 4221 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4