Справа № 127/17464/24
Провадження № 22-ц/801/967/2025
Категорія: 64
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач: Шемета Т. М.
05 червня 2025 рокуСправа № 127/17464/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О. С. в м. Вінниці, дата складення повного судового рішення 20 лютого 2025 року, -
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням.
Позов мотивований тим, що 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Під час укладення вказаного договору їй, як покупцю частки квартири, не було відомо і не могло бути відомо, що у Вінницькому міському суді Вінницької області розглядається справа за позовом власника 1/4 частки квартири ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про переведення прав покупця.
Оскільки в квартирі, в якій вона придбала частку, ніхто не жив, позивачка одразу вселилась та розпочала ремонт, для виконання яких уклала договір з ТОВ «Вінбудмонтаж» та сплатила вартість робіт 1 215 460 грн.
Постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року переведено на ОСОБА_2 права та обов'язки покупця 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 167 400 грн шляхом перерахування з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Вінницькій області, які були внесені ОСОБА_2 ; скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_7 , запис про право власності вчинений 18.08.2020 року № 37811798 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
Отже, ОСОБА_3 , у якого позивачка купила частки квартири, неправомірно набув права власності на цю частку за договором купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, оскільки зазначений договір був укладений із порушенням переважного права ОСОБА_2 .
Сьогодні ОСОБА_2 вживає заходи щодо виселення її з квартири, проте іншого житла у неї немає, тому ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .
16 липня 2024 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника ОСОБА_8 , подав до Вінницького міського суду Вінницької області зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення, який мотивований тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 24.12.2007 року (на ), а також на підставі постанови Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (на ).
21 січня 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , які також були співвласниками житла, продали ОСОБА_3 частки квартири, не дотримавшись вимог закону про переважне право на купівлю їх часток ОСОБА_2 і вже з 25 січня 2020 року він не зміг зайти в квартиру.
18 серпня 2020 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_10 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
Після того як Верховний Суд постановою від 17 серпня 2022 року перевів на нього права та обов'язки покупця 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , він 19.04.2024 року зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на частки квартири за собою та став власником усієї квартири .
На підставі заяви ОСОБА_2 як власника ОСОБА_1 була знята з реєстрації за адресою проживання: АДРЕСА_2 , проте вона фактично проживає за вказаною адресою та перешкоджає власнику вселитись та користуватись належним йому нерухомим майном.
Тому ОСОБА_2 змушений звернутись до суду та просив усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаного житла.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житлом відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено: усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаної квартири без надання іншого житла; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 27 травня 2024 року знята з реєстрації у цій квартирі як місця проживання за заявою ОСОБА_2 . Однак ОСОБА_1 продовжує проживати в квартирі, не пускає туди ОСОБА_2 і він позбавлений можливості вільно володіти і користуватись своїм житлом. Ця обставина визнана учасниками справи, а також підтверджується письмовою відповіддю ВРУП ВП № 1 на звернення ОСОБА_2 від 28 травня 2024 року. Відтак суд виснував, що право власності позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод в користуванні житлом і виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири без надання іншого житла.
Натомість ОСОБА_1 не має правових підстав для проживання у вказаній квартирі та визнання за нею права користування вказаним житлом, оскільки вона придбала частки квартири у ОСОБА_3 , який не мав права його відчужувати, житло вибуло з володіння власника поза його волею.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 20 березня 2025 року подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким її позов задовольнити та визнати за нею право користування квартирою, натомість відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 про її виселення.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 не знала, що ОСОБА_3 здійснює відчуження частки квартири, не маючи на це права, оскільки при оформленні Договору купівлі-продажу від 18 серпня 2020 року в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа будь-які дані про арешт були відсутні, тому вона добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування обтяжень. Після того як вона вселилася до квартири, розпочала ремонт, за власний кошти здійснила капітальний ремонт квартири. В оскаржуваному рішенні суду зазначено, що вона не позбавлена можливості відновити своє право, пред'явити вимогу до особи, у якої вона придбала частку квартири, на підставі ст. 661 ЦК України. Однак, ОСОБА_3 , в якого вона придбала частки квартири, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже звертатися за відшкодуванням збитків їй, як покупцю, немає до кого, так як спадщину після його смерті ніхто не прийняв.
Суд першої інстанції не врахував судову практику: Верховний Суд України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16 у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, а також Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц та постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначив, «що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припинення права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з рахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна (спірного житла), наявності чи відсутності іншого житла».
ОСОБА_2 ніколи не проживав в спірній квартирі, що підтверджується Актом № 690, він має постійне житло за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить йому на праві власності, а вона іншого житла не має.
14 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Дмитришину Т. І., подав відзив на апеляційну скаргу, а якому просить в її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому представник ОСОБА_2 адвокат Дмитришина Т. І. просила поновити строк на подання відзиву, оскільки отримала доступ до матеріалів справи тільки 08 квітня 2025 року. Апеляційний суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та прийняти його, оскільки дійсно адвокат отримала доступ до матеріалів справи через електронний суд 08 квітня 2025 року, доказів отримання ОСОБА_2 ухвали про відкриття апеляційного провадження матеріали справи не містять, закінчення 5-денного строку з моменту ознайомлення зі справою припадає на 12 квітня 2025 року, що є вихідним, відзив подано в перший робочий день: 14 квітня 2025 року.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явилася, про день та час судового розгляду повідомлена належним чином, представник ОСОБА_1 адвокат Чернілевська Р. В. повідомила суд про припинення своїх повноважень через конфлікт інтересів. ОСОБА_2 та його представник адвокат Дмитришина Т. І. заперечили проти апеляційної скарги та просили оскаржуване рішення залишити без змін.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення відповідає вимогам закону.
По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:
- згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 24.12.2007 року виконкомом Вінницької міської ради (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.08.2014 року), ОСОБА_2 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Співвласниками інших часток були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
- згідно договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_3 придбав 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с. 139 -141, том 1);
- згідно договору купівлі-продажу 18 серпня 2020 року ОСОБА_11 придбала у ОСОБА_3 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Квартира, частка в якій придбана ОСОБА_1 , має три кімнати, загальна площа квартири 74,4 кв.м., житлова - 44, 2 кв.м. (а.с. 6 - 7, том 1);
- згідно довідки департаменту адміністративних послуг від 06 червня 2023 року № 34070 ОСОБА_1 зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 18, том 1);
- постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2021 року у справі № 127/16528/20 та постанову Вінницького апеляційного суду від 26.08.2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про переведення прав і обов'язків покупця, стягнення коштів та скасування державної реєстрації задоволено. Переведено на ОСОБА_2 права та обов'язки покупця 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом ВМНО Бєлою О. М., реєстр. № 119. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 167 400 грн. шляхом перерахування з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Вінницькій області, які були внесені ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_12 , запис про право власності вчинений 18.08.2020 року № 37811798 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_4 (а.с. 10 - 17, том. 1);
- згідно витягу з Державного реєстру речових прав 19 квітня 2024 року, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на частки квартири (а.с. 145, том. 1);
- згідно відповіді № 1106223 від 10 лютого 2025 року, 27 травня 2024 року ОСОБА_1 знята з реєстрації за адресою АДРЕСА_2 , за заявою власника - ОСОБА_2 (а.с. 221, том 1);
- згідно довідки департаменту адміністративних послуг від 31 травня 2024 року № 23140 ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 22 червня 2007 року по теперішній час (а.с. 22, том. 1);
- згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 має ІІІ групу інвалідності (категорії І), має право на пільги та компенсації, встановлені ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» (а.с. 122, том 1).
Між сторонами виник спір про право користування квартирою.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Зазначені конституційні приписи відображені і на рівні житлового законодавства, зокрема статтею 9 Житлового кодексу УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).
Згідно з цивільним процесуальним законодавством кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
В справі що розглядається ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 : у його власності згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 24.12.2007 року виконкомом Вінницької міської ради була 1/4 частки квартири, співвласниками інших часток цієї квартири були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які за договором купівлі-продажу від 21.01.2020 року продали належні їм частки в квартирі, а ОСОБА_3 їх придбав . В подальшому за договором купівлі-продажу від 18.08.2020 року ОСОБА_13 продав частки квартири ОСОБА_14 .
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі № 127/16528/20 встановлено незаконність договору купівлі-продажу від 21.10.20202 року через порушення переважного права ОСОБА_2 та переведено на ОСОБА_2 права та обов'язки покупця 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом ВМНО Бєлою О.М., реєстр. № 119; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 167 400 грн. шляхом перерахування з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Вінницькій області, які були внесені ОСОБА_2 ; скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_15 , запис про право власності вчинений 18.08.2020 року № 37811798 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
При цьому Верховним Судом було встановлено, що «…незважаючи на вжиті судом заходи забезпечення щодо спірного нерухомого майна, 18 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_1 та здійснено державну реєстрацію виникнення права власності за ОСОБА_16 .
Враховуючи хронологію зазначених обставин та наявність порушень, які полягають у тому, що продаж частки спірної квартири за договором купівлі-продажу від 21 січня 2020 року ОСОБА_3 здійснено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з порушенням переважного права ОСОБА_2 на купівлю частки квартири. Отже, ОСОБА_3 не набув права власності на частки спірної квартири за договором купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, оскільки вказаний договір було укладено з порушенням переважного права ОСОБА_2 на купівлю частки квартири.
В свою чергу ОСОБА_3 18 серпня 2020 року здійснив відчуження частки квартири ОСОБА_16 за наявності арешту на неї та заборони її продавати, тому колегія суддів вважає, що за таких обставин вчиненням вказаних правочинів порушені законні інтереси позивача, і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_16 , здійсненої на підставі укладення останнього договору, як похідної вимоги позивача, є правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України)».
Відтак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , залишаючись проживати в квартирі, яка їй не належить, частки якої були придбані нею у особи, яка не мала права їх відчужувати - ОСОБА_3 , не має законних підстав залишатися користувачем цієї квартири.
Отже, врахувавши обставини, встановлені Постановою Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі № 127/16528/20, суд першої інстанції вірно виснував, що ОСОБА_1 , яка продовжує проживати в належній на праві приватної власності ОСОБА_2 квартирі АДРЕСА_1 , не маючи права проживати в ній, державна реєстрація права власності якої скасована судовим рішенням, такими своїми діями чинить перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною йому власністю, а тому його вимога про усунення таких перешкод шляхом її виселення є підставною та обґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не врахував, що вона буде позбавлена права на житло, апеляційний суд відхиляє, оскільки, як уже зазначалося вище, у неї немає законної підстави залишатися в цьому житлі, вона вселилася в нього на підставі правочину, державна реєстрація правова власності якої скасована Постановою Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі № 127/16528/20. Тому в цій ситуації не може йтися про втручання у мирне володіння житлом чи врахування балансу інтересів сторін, оскільки її володіння є незаконним і це встановлено судовим рішенням.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2025 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_1 , понесені у суді апеляційної інстанції, слід залишити за нею. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.06.2025 року.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк