Справа № 128/4809/24
Провадження № 22-ц/801/1161/2025
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.
Доповідач:Сопрун В. В.
11 червня 2025 рокуСправа № 128/4809/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Берегового О.Ю., Сала Т.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №128/4809/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції України про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2025 року, яке ухвалила суддя Шевчук Л.П. в Вінницькому районному суді Вінницької області,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції України про відшкодування моральної шкоди, який мотивував тим, що постановою інспектора Управління патрульної поліції в Житомирській області Атаманенка Д.С. серії ЕНА №2206251 від 22 травня 2024 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративний штраф в сумі 1700 грн.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року (справа №128/2239/24), яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, вказану постанову інспектора Управління патрульної поліції в Житомирській області Атаманенка Д.С. визнано протиправною та скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності протягом 3 місяців 27 днів, йому було заподіяно сильних душевних та фізичних страждань, що вплинуло на його авторитет в суспільстві. Враховуючи, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 квітня 2024 року, розмір мінімальної заробітної плати становив 8000 грн та беручи до уваги термін його незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, вважає, що розмір завданої моральної шкоди становить 31200 грн, яку він просив стягнути на його користь.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, не у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення, а з підстав процесуальних порушень, виключає право позивача на відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, судом першої інстанції порушено принцип повного з'ясування обставин справи; ігнорування преюдиційного значення рішення в справі №128/2239/24; помилкове тлумачення норм матеріального права, а саме ст. ст.23, 1173, 1174 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; порушення процесуальних прав позивача під час винесення постанови про адміністративне правопорушення; відсутність належної оцінки моральної шкоди. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції України просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 квітня 2025 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року (справа №128/2239/24), скасовано постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2206251 від 22 травня 2024 року. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП - закрито.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Житомирській області залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 вересня 2024 року - без змін.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, який склав 3 місяці та 27 днів, йому було заподіяно моральної шкоди, у зв'язку із чим він просив стягнути з держави на його користь 31200 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, не у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення, а з підстав процесуальних порушень, виключає право позивача на відшкодування моральної шкоди.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Аналогічну норму містить частина перша статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якої, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Апеляційний суд звертає увагу, що конструкція частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» свідчить про те, що відшкодування шкоди на підставі зазначеної норми права може мати місце лише у разі незаконного перебування під слідством чи судом, а тому посилання позивача на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до вказаної норми права є безпідставним.
За обставинами цієї справи позивач під слідством чи судом не перебував, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП у виді штрафу була складена в день фіксації події, відповідно шкоди позивачу заподіяно внаслідок здійснення щодо нього адміністративного провадження, тому норма цієї статті, а також статті 1176 ЦК України, не підлягають до застосування.
Апеляційний суд приходить до висновку, що відшкодування шкоди у даному випадку має відбуватись, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що врегульовано статтями 1173, 1174 ЦК України.
Вказані висновки відповідають правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №569/10289/23 (провадження №61-3648св24).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів, приходить до висновку, що Департаментом патрульної поліції безпідставно винесено щодо ОСОБА_1 постанову про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 122 КУпАП, що призвело до необхідності її оскарження у судовому порядку, яку було скасовано, а провадження закрито, що завдало останньому моральних страждань та необхідності вчиняти додаткові зусилля для відновлення своїх прав, тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 134/1301/22 провадження № 61-13069св23).
Судова практика з цього питання є сталою та від вказаних висновків Верховний Суд не відступав.
Таким чином, рішення суду ухвалено судом першої інстанції внаслідок неправильного застосування положень матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушенням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів, а тому в силу положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги, а саме про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 5000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволені решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 31020 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн (п'ять тисяч грн) на відшкодування моральної шкоди.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 11 червня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Береговий О.Ю.
Сало Т.Б.