Справа № 521/9530/25
Номер провадження № 2/521/5157/25
про залишення позовної заяви без руху
11 червня 2025 року м. Одеса
Суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 2, ЄДРПОУ:40340222), треті особи: Приватний нотаріус Київськогоміського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5), Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 19, оф.1, РНОКПП: НОМЕР_2 ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
У червні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Алієв Айдин Тапдигалі Огли звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович у якій просить суд: звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 114654 від 08.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Остапенко Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», ЄДРПОУ 40340222, загальну суму в розмірі 44927,75 грн.; вирішити питання про судові витрати.
Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
11.06.2025 року справа 521/9530/25 надійшла у провадження судді Шевчук Н.О.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог ст. 177 ЦПК України, у зв'язку з чим потребує залишенню без руху, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість, крім іншого, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач не надала до суду квитанції про сплату судового збору та просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
У відповідності до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
В свою чергу ст. 3, 5 Закону України «Про судовий збір» визначено випадки коли судовий збір не сплачується та категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а ст. 8 вказаного Закону та ст. 136 ЦПК України визначено підстави та порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Тобто, за змістом ст. 136 ЦПК та приписами ст. 8 Закону України «Про судовий збір», звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин та є правом, а не обов'язком суду щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Таким чином, Закон чітко розмежовує, що від оплати судового збору звільняються споживачі - позивачі і лише у поданих ними позовах, що стосуються порушення їхніх прав як споживачів.
В позовній заяві, посилаючись на п.11 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №761/24881/16-ц позивач стверджує, що вона як споживач фінансових послуг звільнена від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Однак, в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №638/6060/18, Касаційним цивільним судом зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі №761/24672/15-ц вказано, що у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Тобто, приписи ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються у разі звернення до суду з позовом, спрямованим на захист прав споживача, а не будь-якого позову пов'язаного з наданням тих чи інших послуг.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Вказаний спеціальний закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг, встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Закон України «Про захист прав споживачів» надає визначення поняттю «послуга», закріпленому п. 17 ст. 1, як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Тобто, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору; про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Таким чином, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Відтак, положення Закону України «Про захист прав споживачів» визначають, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав заявника як споживача послуг.
Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Водночас, суд зазначає, що після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.
А тому, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до приписів ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином надавши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Однак у позовній заяві позивачем не зазначено яким чином порушуються права позивача, як споживача, при вчиненні нотаріусом виконавчого напису, який оспорюється.
Відтак, посилання позивача на п.11 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №761/24881/16-ц суд відхиляє, оскільки у спірних правовідносинах заявником оскаржується виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, а не сам кредитний договір чи його складові частини, при цьому за умови, що жодна із сторін кредитного договору не оскаржила його, а спір виник через дії правонаступника стягувача при задоволенні своїх прав про стягнення заборгованості.
Враховуючи вищенаведене, суд виснує про те, що на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються (тобто позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не пов'язаний із захистом прав споживачів) (позиція Верховного суду викладена в ухвалі від 27.05.2021 року у справі № 320/10834/18) і тому посилання заявника на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, є безпідставними.
Таким чином, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028,00 грн.
Відповідно до п.п 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (з урахуванням коефіцієнту 0,8 становить 968 грн. 96 коп.).
Тому, позивачу необхідно надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 968 грн. 96 коп. або надати до суду документ, який свідчить про пільги щодо сплати судового збору.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Крім того, слід зазначити, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тому, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Отже, позивачу надається строк для усунення зазначених вище недоліків, в іншому випадку вона буде вважатись неподаною і повернута позивачу.
Керуючись ст. 177, 185 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси
Клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 2, ЄДРПОУ:40340222), треті особи: Приватний нотаріус Київськогоміського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5), Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 19, оф.1, РНОКПП: НОМЕР_2 ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - залишити без руху.
ОСОБА_1 усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк, виконає вимоги, визначені статтями 175,177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч.3ст.185 ЦПК України).
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу до виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.О. Шевчук