П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 473/2553/25
Головуючий в 1 інстанції: Лузан Л.В.
Дата і місце ухвалення 22.05.2025 р., м. Вознесенськ
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Скрипченка В.О.,
Шевчук О.А.,
за участю секретаря - Челак Р.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою забезпечення видворення, -
У травні 2025 року Миколаївський сектор Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про продовження строку затримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на шість місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України чи інших заходів передбачених законодавством України та нормами правового міжнародного співробітництва.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року позов задоволено частково.
Продовжено строк затримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк, необхідний для забезпечення примусового видворення, але не більше, ніж на три місяці, тобто до 24 серпня 2025 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт посилався на те, що у справах про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечений примусовою видворення слід встановити одночасну наявність двох умов, а саме: відсутність співпраці з боку іноземця з органами державної міграційної служби та неодержання інформації з країни його походження. В той же час, як вказує апелянт, позивач не надав докази того, що відповідач ухилявся від ідентифікації.
Також апелянт зазначив, що частиною 13 статті 289 КАС України регламентовано дві умови, наявність двох з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців), а саме: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. При цьому, як вказує апелянт, зазначений перелік умов є вичерпним (постанова Верховного Суду від 28.01.2021 року в справі № 743/1046/20).
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Миколаївського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області.
Згідно статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2024 року співробітниками Управління міграційної поліції ГУНП в Миколаївській області був доставлений до приміщення Миколаївського сектора УДМС у Миколаївській області громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 .
На час виявлення та затримання у ОСОБА_2 був відсутній жоден з дійсних документів: що посвідчує особу; підтверджує його громадянську належність до будь-якої держави; дає право перебувати на території України на законних підставах; що дає право на перетин державного кордону України.
Проведеною Миколаївським сектором УДМС у Миколаївській області перевіркою встановлено, що відповідач прибув на територію України 10 серпня 2005 року через КПП «Новоазовськ» з приватною метою. Відповідно до даних інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" інформація стосовно вказаної особи відсутня.
Також встановлено, що відповідач був документований паспортом громадянина України, однак рішенням УМВС України в Миколаївській області від 08 серпня 2011 року скасовано рішення УМВС України в Миколаївській області від 30 грудня 2005 року про набуття відповідачем громадянства України за територіальним походженням, у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання фальшивих документів щодо його територіального походження, які були підставою для набуття громадянства. На підставі вказаного рішення 22 грудня 2016 року у відповідача був вилучений паспорт громадянина України та знищений у передбаченому законом порядку.
22.12.2016 року на підставі прийнятого рішення у гр. ОСОБА_2 був вилучений паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 05.01.2006 року, який було знищено в установленому законом порядку. Гр. ОСОБА_2 було надано довідку про вилучення паспорта з фотокарткою та запропоновано звернутися до посольства Азербайджанської Республіки в Україні для вирішення питання документування його паспортним документом, що як слідує з пояснень іноземця, ним до теперішнього часу не здійснено.
Дозволу на імміграцію в Україну відповідач не оформляв, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався, будь-яких інших дій щодо легалізації свого становища в Україні не вживав.
24.05.2024 року уповноваженою особою Миколаївського сектора УДМС України в Миколаївській області був складений відносно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.203КУпАП.
В подальшому, 24.05.2024 року, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. згідно постанови Миколаївського сектору УДМС у Миколаївській області про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст. 203 КУпАП.
Крім того 24 травня 2024 року Миколаївським сектором УДМС України в Миколаївській області було прийнято рішення про примусове видворення відповідача з території України.
Згідно рішення Миколаївського сектора УДМС України в Миколаївській області від 24 травня 2024 року відповідач був поміщений до ДУ «Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України» (направлені відповідні повідомлення до посольства Азербайджанської Республіки).
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року у справі № 945/1246/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року, ОСОБА_2 був затриманий з метою забезпечення примусового видворення за межі України на строк, необхідний для проведення примусового видворення, але не більше шести місяців з часу фактичного затримання.
В подальшому, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2024 року у справі № 473/6348/24 п, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду 12 грудня 2024 року, вказаний строк затримання відповідача був продовжений на шість місяців (до 24.05.2025 року).
Звертаючись з даним позовом до суду, Миколаївський сектор Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, вказував на те, що за результатами перевірки за обліками територіальних органів інших областей ДМС України громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не значиться, не звертався для отримання або скасування дозволу на імміграцію, посвідки про постійне, або тимчасове перебування на території України, паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, за продовженням строку перебування на території України, заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту з метою набуття відповідних статусів та не реєстрував місця проживання.
Позивач зазначив, що УДМС у Миколаївській області було направлено листа до ПТПІ з метою подальшої ідентифікації громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та підтвердження/спростування факту його належності до громадянства Азербайджанської Республіки щодо здійснення опитування іноземця.
Листом ПТПІ було направлено акт опитування, опитувальний лист на гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За результатами довготривалого листування та перевірки по базах даних (по категоріях: вказані особисті дані, надані фото з телефону - паспорту громадянина Азербайджанської Республіки для виїзду за кордон, серія/номер НОМЕР_2 , виданий 11.04.2001 року, дійсний до 11.04.2006 року, фото іноземця та дактилоскопічна карта іноземця) Посольством Азербайджанської Республіки в Україні (лист № 4/KYV/335/24 від 10.09.2024 року) встановлено, що належність громадянина ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянства Азербайджанської Республіки - не визнається.
Паспорт громадянина Азербайджанської Республіки для виїзду за кордон, серія/номер НОМЕР_3 , виданий 11.04.2001 року, дійсний до 11.04.2006 року виданий на ім'я іншої людини та є фальсифікованим.
Разом з тим встановлено, що для набуття громадянства України, ОСОБА_2 надавав саме вказаний вище паспорт громадянина Азербайджанської Республіки, копія якого присутня в справі про набуття громадянства.
В подальшому, враховуючі наявну інформацію щодо кола спілкування відповідача, для визначення приналежності громадянина ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянства тієї чи іншої країни, ВОЗНМРВ УДМС у Миколаївській області направлено вказані іноземцем особисті дані, фото та електронну версію його відбитків пальців до Генерального консульства Республіки Туреччини в м. Одеса.
За результатами розгляду звернення Генеральне консульство Республіки Туреччини в м. Одеса листом від 17.10.2024 року повідомило, що громадянин ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 не є громадянином Республіки Туреччина.
Крім того позивач посилався на те, що до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у Миколаївській області були направлені запити стосовно ідентифікації зазначеного громадянина та перевірки за обліками інформаційної системи Інтерполу.
Відповідно до відповідей Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у Миколаївській області № 295/22-2024 від 04.09.2024 року та №303/22-2024 від 06.09.2024 року: перевірка фотозображення та відбитків пальців гр. ОСОБА_2 дала негативний результат; від правоохоронних органів Азербайджанської Республіки надійшло повідомлення, що інформація про перетин кордону зазначеним громадянином відсутня; паспорт громадянина Азербайджанської Республіки для виїзду за кордон, серія/номер НОМЕР_3 , виданий 11.04.2001 року, дійсний до 11.04.2006 року виданий на ім'я іншої людини; відповідно до інформації наданої компетентними органами Республіки Вірменія гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в міграційних, кримінальних та прикордонних обліках Республіки Вірменія не значиться, а також дактилоскопічна карта на зазначену особу в криміналістичному центрі Слідчого Комітету Республіки Вірменія жодних збігів не виявлено. Перевірка за обліками компетентних органів Республіки Вірменії поводилася у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 вказав Республіку Вірменію як одну з країн свого попереднього мешкання.
06.12.2024 року Миколаївським сектором УДМС у Миколаївській області, проведено зустріч з громадянином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до родини якого, за свідченнями затриманого гр. ОСОБА_2 , він належить. З пояснення ОСОБА_5 отримано інформацію, що його батько ОСОБА_6 народився та помер в Республіці Азербайджан, про такого члена родини (рідного брата) як ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянину ОСОБА_5 нічого невідомо. За пред'явленими фото (серед яких наявне фото ОСОБА_2 ) громадянин ОСОБА_5 - нікого не впізнав, про що складено відповідний акт.
Позивач вказує, що за наслідком проведеної перевірки встановлено, що особа, яка назвалася ОСОБА_2 повністю сфальсифікувала свої персональні дані та продовжує вчиняти протидію заходам щодо його ідентифікації та примусового видворення.
Також Управлінням ініційовано питання здійснення УМП ГУНП в Миколаївській області перевірки за базами даних правоохоронних органів, доступу до яких в УДМС у Миколаївській області не має, та які сприяють в ідентифікації осіб та виїзду на можливе місце проживання затриманого ( АДРЕСА_1 ), для забезпечення опитування сусідів про факт його проживання (сам/з родиною) та встановлення його ідентифікаційних даних, родинних зв'язків та контактів близьких осіб, для отримання від них інформації щодо його правдивих персональних даних.
За результатами встановлено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 - зруйноване. Під час бесіди із сусідами було встановлено, що ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , близько п'яти років за вказаною адресою не проживає, де він може знаходитися їм невідомо. Також було встановлено гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , урожденку с.Карликівка, Миколаївського району Миколаївської області, яка має з громадянином ОСОБА_2 спільну дитину.
В ході телефонної розмови гр. ОСОБА_7 повідомила, що останнє відоме їй фактичне місце проживання ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 - м. Одеса. Будь-які документи або їхні копії, які б підтверджували особу ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , у неї відсутні.
В ході перевірки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наявними базами НПУ, будь-якої інформації, яка б сприяла встановленню або підтвердженню особистості останнього не виявлено.
Також, завідувачем Миколаївського сектору УДМС в Миколаївській області 07.02.2025 року та 21.02.2025 року проведено співбесіди в режимі відеозв'язку з громадянином ОСОБА_2 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою доведення до зазначеної особи інформації про те, що його особисті дані не підтверджено та особу не встановлено. Іноземцю запропоновано в рамках співробітництва повідомити про свої дійсні персональні дані. Затриманий повідомив, що його також знають на ім'я ОСОБА_9 , іншу інформацію про себе він надавати відмовився.
Додатково, 18.03.2025 року та 29.03.2025 року в телефонному режимі проведено співбесіди з громадянкою ОСОБА_7 , за результатами яких встановлено, що громадянка ОСОБА_7 до теперішнього часу підтримує відношення з затриманим, знає його як громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , про його дійсні персональні дані їй нічого невідомо. Гр. ОСОБА_7 в період з 18.03.2025 року по 29.03.2025 року (за рекомендацією завідувача Миколаївського сектору) здійснено спілкування з затриманим, але будь-якої іншої інформації від нього не отримано. В спілкуванні з громадянкою ОСОБА_7 , затриманий продовжує наполягати на тому, що він є громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, громадянка ОСОБА_7 повідомила, що громадянин ОСОБА_2 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 неодноразово розповідав про те, що до прибуття в Україну, він проживав на території, яку він називав «Курдистаном», в колі його спілкування в основному присутні етнічні курди - вихідці з Туреччини.
Як вказує позивач, відповідно до результатів проведеної перевірки особистість та громадянство ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 - не встановлено.
Позивач вважає, що в діях особи яка назвалася громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається грубе порушення законодавства та присутнє свідоме ухилення від виконання його вимог, що свідчить про вірогідність уникнення фігуранту з поля зору компетентних державних органів з метою перешкоджання встановлення його дійсних персональних даних та виконання рішення про його примусове видворення чи інших норм правового міжнародного співробітництва.
Враховуючі викладене, а також те, що на теперішній час, внаслідок відсутності співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації, склалися умови, за яких неможливо ідентифікувати іноземця та забезпечити його примусове видворення, Миколаївський сектор УДМС у Миколаївській області вважає, що існують об'єктивні підстави для продовження строку його затримання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказував на те, що нормами чинного законодавства передбачено, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця чи особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та (або) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців. Враховуючи відсутність з боку відповідача необхідної співпраці, а також (незважаючи на зусилля позивача) інформації та документів, необхідних для його ідентифікації та видворення, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк затримання відповідача слід продовжити.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлюють правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно норм п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
За правилами ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
У відповідності до ч.1 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
За змістом частини 2 статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Згідно положень ч.1 та ч. 4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкції), іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Згідно з п.6 розділу ІІІ вказаної Інструкції строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.
Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.
Так, за положеннями частини 1 цієї статті, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Згідно частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (ч. 12 ст. 289 КАС України).
Відповідно до ч. 13 ст. 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Із змісту наведених приписів слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземця та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов'язковому дослідженню судом підлягають обставини щодо неможливості ідентифікації іноземця або особи без громадянства та неможливість забезпечення примусового видворення.
При цьому, на позивача покладено обов'язок вжиття заходів для ідентифікації іноземця або особи без громадянства для забезпечення виконання рішення про видворення.
Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання регламентовано Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 року за № 806/21119).
Так, згідно пункту 1 розділу VI «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» наведеної Інструкції, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Предметом розгляду у даній справі є виключно підстави для продовження строку затримання відповідача метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справа № 158/1645/23.
Така практика покликана стимулювати позивачів до активних дій щодо видворення відповідача у встановлений законом 6-місячний строку за реальної можливості встановити його особу.
За обставин даної справи Миколаївський сектор Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області просить суд прийняти рішення про продовження строку затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, посилаючись на те, що вжиті заходи для ідентифікації іноземця та забезпечення виконання рішення про видворення відповідача не дали жодного результату.
Судом встановлено, що за період з моменту затримання відповідача, а саме з 24 травня 2024 року по день звернення з даним адміністративним позовом Управлінням Державної міграційної служби України в Миколаївській області вживались заходи з метою ідентифікації відповідача у справі, зокрема:
- направлялись запити до посольства Азербайджанської Республіки в Україні, Генерального консульства Республіки Туреччини в м. Одеса, компетентних органів Республіки Вірменія, однак листом № 4/KYV/335/24 від 10.09.2024 року посольство Азербайджанської Республіки повідомило, що належність громадянина ОСОБА_10 ОСОБА_11 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянства Азербайджанської Республіки - не визнається. Листом від 17.10.2024 року Генеральне консульство Республіки Туреччини в м. Одеса повідомило, що громадянин ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 не є громадянином Республіки Туреччина. Відповідно до інформації, наданої компетентними органами Республіки Вірменія гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в міграційних, кримінальних та прикордонних обліках Республіки Вірменія не значиться, а також дактилоскопічна карта на зазначену особу в криміналістичному центрі Слідчого Комітету Республіки Вірменія жодних збігів не виявлено;
- направлялись запити до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у Миколаївській області стосовно ідентифікації зазначеного громадянина та перевірки за обліками інформаційної системи Інтерполу, однак згідно відповідей Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у Миколаївській області № 295/22-2024 від 04.09.2024 року та №303/22-2024 від 06.09.2024 року: перевірка фотозображення та відбитків пальців гр. ОСОБА_2 дала негативний результат;
- проведено зустріч з громадянином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до родини якого, за свідченнями затриманого гр. ОСОБА_2 , він належить. За результатами зустрічі гр. ОСОБА_5 повідомив про те, що такого члена родини (рідного брата) як ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , йому нічого невідомо. За пред'явленими фото (серед яких наявне фото ОСОБА_2 ) громадянин ОСОБА_5 - нікого не впізнав;
- проведено опитування сусідів за адресою домоволодіння АДРЕСА_1 - можливого місця проживання затриманого, однак інформації, яка б сприяла ідентифікації відповідача встановлено не було;
- проведені бесіди з гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , урожденку с.Карликівка, Миколаївського району Миколаївської області, яка має з громадянином ОСОБА_2 спільну дитину.
- за наявними базами НПУ, будь-якої інформації, яка б сприяла встановленню або підтвердженню особистості відповідача не виявлено.
Таким чином проведеними заходами громадянство ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем встановлено не було.
Проаналізувавши встановлені обставини даної справи, слід відзначити, що Управлінням Державної міграційної служби України в Миколаївській області було вчинено ряд дій для ідентифікації відповідача, проте відповіді з установ, куди звертався орган міграційної служби, на момент подачі даного позову, мали негативний результат, зокрема, ні Азербайджанська Республіка, ні Республіка Туреччина, ні Республіка Вірменія не підтвердили належність ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянства вказаних держав.
У поданому позові Миколаївський сектор Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області не зазначає, які ще заходи має на меті та може здійснити міграційний орган для ідентифікації особи відповідача та забезпечення його видворення за межі території України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».
Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08), Суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Згідно з цим рішенням, відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (п. 103).
Крім того, у рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017 року Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції. Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов'язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009).
З огляду на викладене, є підстави вважати, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі; затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, має відповідати волі національному законодавству, воно має також бути необхідним за конкретних обставин справи.
Станом на момент подання даного позову заходи, які як зазначає позивач, ним вживались, не призвели до документування відповідача проїзним документом, процедуру ідентифікації не закінчено. В свою чергу в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчали, що протягом шести місяців, на які позивач просив продовжити строк затримання відповідача, вжиті Управлінням ДМС в Миколаївській області заходи призведуть до документування відповідача та забезпечення його видворення.
Судом встановлено, що відповідач дійсно без законних підстав перебуває на території України та, порушивши норми міграційного законодавства України, вчинив адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим відносно нього і було прийнято рішення про видворення за межі території України та розпочато процедуру такого видворення, яка передбачає, перш за все, ідентифікацію особи.
Таким чином затримання відповідача пов'язано саме із ініційованою позивачем, як органом державної влади України, процедурою видворення.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, вжиті позивачем заходи з метою ідентифікації відповідача та закінчення процедури видворення не призвели до позитивного результату, а позивачем не зазначено та не надано доказів того, що на даний час вживаються будь-які заходи з метою ідентифікації відповідача у справі, які можуть сприяти процедурі видворення відповідача, а за таких обставин подальше утримання його у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, фактично призводить до позбавлення його волі на тривалий строк без наявності об'єктивних причин.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
В даному випадку затримання відповідача у справі триває з 24.05.2024 року, тобто вже більше одного року.
В свою чергу позивачем не доведено, за обставин даної справи, вимушеної необхідності подальшого затримання відповідача, без вжиття з боку державних органів заходів, направлених на його ідентифікацію.
Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність доцільності продовження строку затримання ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що поданий Миколаївським сектором Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області позов про продовження строку затримання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Миколаївського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області.
Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Миколаївського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою забезпечення видворення за межі території України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верхового Суду.
Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2025 року.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: В.О. Скрипченко
Суддя: О.А. Шевчук