11 червня 2025 р. Справа № 440/8334/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, повний текст складено 19.03.25 по справі № 440/8334/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_2 , в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд :
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо не звільнення ОСОБА_1 за абзацом 3 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-XII в редакції чинній на момент звернення з рапортом) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
зобов'язати військову частину НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за абзацом 3 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що позивач є військовослужбовцем, проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_2 . Мати позивача, ОСОБА_2 , потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що підтверджується висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку від 18.04.2024, виданої лікарсько - консультативною комісією по формі № 080-2/о. Позивачем подано рапорт про звільнення, в реалізації якого відмовлено з підстав, що для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю позивача, військовослужбовець мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії. На думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, не звільнивши його з військової служби за абз. 3 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не врахована висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у справі № 120/1909/23 від 21.02.2024. В даному рішенні Верховний Суд прямо вказав, що встановлення потреби в постійному сторонньому догляді віднесено до повноважень лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та безпосередньо в даній постанові вказав на форму, яка підтверджує те, що особа потребує постійного догляду. Також, в даній постанові Верховний Суд проаналізував безпосередньо абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ та зазначив, що даний пункт визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Тобто, судом першої інстанції протиправно не враховано висновки Верховного Суду при застосуванні подібних норм права, а саме те, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою. Отже, судом невірно застосовано норми матеріального права, яке полягає в невірно тлумаченні закону. Зауважує, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Вказує, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби додано висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, військова частина НОМЕР_2 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 з 14.12.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , зі званням старший лейтенант та обіймає посаду начальника зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_4 , що є структурним підрозділом військової частини НОМЕР_2 .
29.04.2024 до військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт ОСОБА_1 на звільнення на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ, а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медикосоціальної експертної комісії або лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вищевказаного рапорту ОСОБА_1 додано висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) від 18.04.2024, виданої лікарсько - консультативною комісією, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати позивача) рекомендовано соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Враховуючи те, що позивач проходить службу у військовому званні старшого лейтенанта, військовою частиною НОМЕР_2 підготовлено та направлено до вищого командування військової частини НОМЕР_3 подання з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В результаті розгляду подання, військовою частиною НОМЕР_3 направлено відповідь від 13.05.2024 за № 177/172/2/442п/пс. За результатам розгляду рапорту, позивачу відмовлено у його задоволенні у зв'язку з тим, що відсутній відповідний медичний висновок медико-соціальної експертної комісії, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за хворою.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії, не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII. Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, а саме: у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворою матір'ю.
Частково погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України № 2232-ХІІ.
Згідно частини першої статті 1 Закону України № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За нормами частини другої статті 2 Закону України № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Встановлення засад оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони здійснює Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон України № 1932-XII).
Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону України № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був призваний на війську службу 14.12.2022, тобто під час дії особливого періоду на території України та, в подальшому, висловив небажання продовжувати військову службу у зв'язку із необхідністю здійснювати сторонній догляд за своєю матір'ю, в якої діагностовано когнітивні порушення.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Відповідно до абзацу 2 п.п. 1 ч. 1 п. 225 Інструкції № 170 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п'ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 № 413 (далі - Перелік № 413) передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Колегією суддів встановлено, що 29.04.2024 до військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт ОСОБА_1 на звільнення на підставі абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII, а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медикосоціальної експертної комісії або лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вищевказаного рапорту ОСОБА_1 додано висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) від 18.04.2024, виданої лікарсько - консультативною комісією, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати позивача) рекомендовано соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
В результаті розгляду подання, військовою частиною НОМЕР_3 направлено відповідь від 13.05.2024 за № 177/172/2/442п/пс. За результатам розгляду рапорту, позивачу відмовлено у його задоволенні у зв'язку з тим, що відсутній відповідний медичний висновок медико-соціальної експертної комісії, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за хворою.
В свою чергу, ОСОБА_1 , наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії № 203 від 18.04.2024, який є належним та достатнім документом для підтвердження того, що мати позивача, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
З наведеного слідує, що в межах спірних правовідносин необхідним є з'ясування допустимості висновку ЛКК № 203 від 18.04.2024 для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, медичний висновок - це електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Згідно із пунктом 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
З наведеного слідує, що медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
При цьому, суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації встановлена «Положенням про медико-соціальну експертизу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до п. 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Що стосується повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, колегія суддів зазначає наступне.
Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Варто зауважити, що у наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду чи догляду.
Відповідно до п. 1.2. наказу Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 760 «Про затвердження Державного стандарту догляду вдома» цей Державний стандарт застосовується для організації надання соціальної послуги догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами; особам з інвалідністю, у тому числі з психічними та поведінковими розладами (крім осіб, які страждають на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння та отримують амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку за рішенням суду), дітям з інвалідністю віком від трьох до 18 років, особам з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (далі - особи похилого віку та особи з інвалідністю).
Отримувач соціальної послуги догляду вдома (далі - отримувач соціальної послуги) - особа/ сім'я, яка належить до вразливих груп населення та/або перебуває у складних життєвих обставинах, спричинених інвалідністю, віком, станом здоров'я тощо, та отримує цю соціальну послугу.
Соціальна послуга догляду вдома (далі - соціальна послуга) - заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавача соціальної послуги і полягають у наданні допомоги в самообслуговуванні особам, які частково або повністю втратили / не набули здатності до самообслуговування.
В той час, як постійний сторонній догляд - це вид догляду, яким забезпечуються особи з інвалідністю із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, зумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо).
З наведеного слідує, що поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066) (далі - Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу III Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належить: видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку, здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності, надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження, вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу IV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно із пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
З огляду на наведені вище норми, суд апеляційної інстанції зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Водночас аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, можна дійти висновку, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до висновку, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковою для врахування.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Враховуючи вищенаведене, висновки суду першої інстанції стосовно того, що наданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа, є помилковим.
Про те, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами надано «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», форма № 080-2/о.
Колегія зазначає, що Верховний Суд у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 зазначив, про необхідність судам з'ясувати, зокрема, чи містить відповідний висновок (рішення) інформацію про строк, на який воно видане, оскільки позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Зі змісту вказаного документу вбачається, що в п. 4 «рекомендовано соціальні послуги» міститься перелік потенційних послуг, а саме: денний догляд, догляд вдома, паліативний догляд вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Крім того, даною формою передбачено необхідність підкреслення послуги, яка буде надаватись.
Так, вищенаведеним висновком рекомендовано ОСОБА_2 такий вид соціальної послуги, як отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Разом з цим, у наданому позивачем висновку ЛКК не передбачено можливості надання саме постійного, тобто безперервного догляду ОСОБА_2 . Більше того, вказаний висновок дійсний до 18.04.2025, тобто обмежений терміном дії, в той час, як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Колегія суддів враховує, що підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII визначено, що підставою для звільнення з військової служби є необхідність здійснення саме постійного догляду.
В той же час, позивачем до матеріалів справи долучено висновок, який виданий з метою одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, а не на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду. Жодних посилань про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у висновку, наданому позивачем, немає.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що «постійний догляд» та «соціальна послуга з догляду на непрофесійній основі» не є тотожними поняттями та відповідні лікарські висновки є різними за своєю правовою природою та правовими наслідками внаслідок їх реалізації.
За встановлених у справі обставин, з огляду на відсутність у висновку, складеного лікарсько-консультативною комісією про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, інформації про необхідність здійснення постійного догляду, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за абзацом 3 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак мотиви вказаного висновку не відповідають підставам позову.
Зважаючи на вищенаведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог слід змінити в частині мотивів його прийняття.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 по справі № 440/8334/24 змінити щодо мотивів його прийняття.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 від по справі № 440/8334/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий