Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко
11 червня 2025 р. Справа № 440/5387/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департамента поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 09.07.02 по справі № 440/5387/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 "
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (далі - відповідач, апелянт), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у зарахуванні до його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 23.04.2011 по 10.05.2014;
- зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, період служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 23.04.2011 по 10.05.2014;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату йому грошового забезпечення із врахуванням служби у Державній кримінально-виконавчій службі України у період з 23.04.2011 по 10.05.2014.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, періоду служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 23.04.2011 по 10.05.2014.
Зобов'язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, період служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 23.04.2011 по 10.05.2014.
Зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення із врахуванням служби у Державній кримінально-виконавчій службі України у період з 23.04.2011 по 10.05.2014.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив суд рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що частина 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік посад (видів служби) та періодів роботи в органах і установах, служба у яких зараховується до стажу служби в поліції, у вказаному переліку відсутня служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби. На переконання апелянта, служба в Державній кримінально-виконавчої служби може зараховуватися до стажу служби для призначення пенсії при звільненні, водночас, зарахування стажу роботи в Державній кримінально-виконавчої служби до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки (а не призначення пенсії), статті 78 Закону України "Про національну поліцію" не передбачено.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Згідно записів наявних у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 15.09.1990 вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України з 23.04.2011 по 10.05.2014.
Зокрема, відповідно до наказу Полтавської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області № 27 о/с від 18.04.2011 ОСОБА_1 призначений на посаду інспектора відділу охорони та присвоєно спеціальне звання - молодший сержант внутрішньої служби.
Наказом Полтавської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області № 37 о/с від 23.08.2012 ОСОБА_1 присвоєно звання - сержант внутрішньої служби.
Наказом Полтавської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області № 25 о/с від 08.05.2014 ОСОБА_1 звільнено з посади сержант внутрішньої служби 10.05.2014 за пунктом 63 "ж" (за власним бажанням) у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
11.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " із рапортом про зарахування до стажу служби в поліції наявну на момент призначення на службу у Національну поліцію України вислугу років в календарному обчисленні за період проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наведене також підтверджується записами Послужних списків ОСОБА_1 , копії яких наявні у матеріалах справи (а.с.17-21).
Листом від 18.04.2024 №2540-2024 Департаментом поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " повідомлено позивачу, що служба в органах кримінально-виконавчої служби України не зазначена в переліку ч.2 ст.78 Закону України "Про Національну поліцію", а тому законні підстави для зарахування до стажу служби в поліції вислуги років у Державній кримінально-виконавчій службі України відсутні (а.с.14).
Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, розглядаючи рапорт позивача від 18.03.2024 неправильно застосував вимоги ч.2 ст.78 Закону України "Про Національну поліцію" та, як наслідок безпідставно не зарахував позивачу до стажу служби в поліції календарний строк його служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 23.04.2011 по 10.05.2014 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами ст.78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною 2 ст.78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини між сторонами склались щодо не зарахування стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
Судовим розглядом встановлено, що позивач з 23.04.2011 по 10.05.2014 проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи України, що підтверджується копією трудової книжки та послужного списку.
Згідно з п.3 ч.2 ст.78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 №1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Водночас ч.5 ст.23 Закону України від 23 червня 2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі ЗУ №2713-IV) передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз вище наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, ч.1 ст.6 ЗУ №2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Отже, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Водночас п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Положеннями підпунктів 3-6 частини 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII зобов'язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.
Законом України від 23.12.2015 № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей», який набрав чинності 29.12.2015 року, пункт 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Отже, служба в Державній кримінально-виконавчій службі здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та відповідно до п.3 ч.2 ст.78 Закону № 580-VIII повинна зараховуватись до стажу служби в поліції.
Проаналізувавши вказані вище норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на позивача, під час проходження ним служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому поліції. Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Для вирішення спору колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 20.10.2022 у справі №160/11127/20 щодо подібних правовідносин.
Так, аналізуючи вказані вище норми законодавства, а саме ч.2 ст.78 Закону №580-VIII, п.5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, ч.5 ст.23 ЗУ №2713-IV Верховний Суд зазначив, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби, під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Аналогічний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 01.08.2023 у справі №240/30024/21.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про протиправність бездіяльності відповідача щодо неврахування позивачу до стажу служби у поліції період служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.04.2011 по 10.05.2014, а тому з урахуванням вимог статті 245 КАС України з метою належного захисту прав позивача , суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до стажу служби в поліції вказаний період.
Доводи апелянта, що ч.2 статті 78 Закону № 5 80-VIII містить вичерпний перелік видів служби та періодів роботи у відповідних органах, який зараховується поліцейським до стажу служби в поліції, а відповідно, цей перелік не містить службу в Державній кримінально-виконавчій службі і ця служба, за період коли працював позивач, не входили до складу органів внутрішніх справ, відтак відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до стажу служби в поліції, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, з огляду на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 01.08.2023 у справі №240/30024/21 та від 26.10.2023 у справі №140/7147/20, котрі також враховані судом першої інстанції при винесенні спірного рішення.
Посилання апелянта на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 по справі №400/11593/23 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департамент поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 9 липня 2024 року по справі № 440/5387/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін