11 червня 2025 р. Справа № 520/33581/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/33581/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового (трудового) стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи на території російської федерації з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового (трудового) стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи на території російської федерації з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в справі, зокрема витрати на правничу (правову) допомогу адвоката у сумі 6 000 гривень 00 копійок та суму сплаченого судового збору - 968 гривень 96 копійок.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, 3 під. 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи, навчання на території РРФСР по 31.12.1991 року.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що 11.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Позивачу призначено пенсію по інвалідності.
Однак, позивачу при призначенні пенсії по інвалідності до страхового стажу не зараховано наступні періоди: з 09.12.1983 року по 25.11.1988 року; з 25.11.1988 року по 14.01.1991 року; з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Не погоджуючись з вказаними діями представник позивача звернувся з заявою, в якій просив зарахувати періоди трудової діяльності позивача за межами України до страхового стажу відповідно відомостей, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 .
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надано відповідь позивачу, згідно якої проінформовано, що до страхового стажу позивача зараховано період з 09.12.1983 року по 14.01.1991 року.
Позивач не погодившись із вищевказаним рішенням звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з протиправності дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно з ч.1 статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами ст. 30 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу призначено пенсію по інвалідності при цьому до страхового стажу позивача не зараховано періоди: з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повідомлено, що вказані періоди не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді, при призначенні пенсії до страхового стажу не можливо зарахувати періоди роботи (служби) на території РРФСР після 31.12.1991
У відповідності до ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 62 Закону № 1788-XII).
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача серія НОМЕР_2 містить записи про періоди роботи: з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно із ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
13.03.1992 р. між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Аналіз вищенаведених норм вказує що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 р. Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи відповідача, що з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
З огляду на обставини цієї справи за умови підтвердження трудового стажу, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає правильний висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача в Російській Федерації з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 09.09.1991 року по 10.07.1992 року; з 01.03.1993 року по 21.02.1994 року; з 21.02.1994 року по 25.10.1994 року; з 02.11.1994 року по 18.01.1995 року; з 14.03.1995 року по 29.06.1998 року; з 28.07.1998 року по 17.08.1998 року; з 18.08.1998 року по 15.12.1998 року; з 05.01.1999 року по 30.03.1999 року; з 10.04.1999 року по 20.07.2001 року; з 21.07.2001 року по 10.03.2004 року.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 по справі № 520/33581/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич