11 червня 2025 р. Справа № 520/2823/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.03.25 по справі № 520/2823/25
за позовом ОСОБА_1
до Державного бюро розслідувань
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, у якій позивач просив суд:
1. визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби ( роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 28.07.2008 по 27.01.2021.
2. зобов'язати Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби ОСОБА_1 в податковій міліції Державної податкової адміністрації (Міністерства доходів і зборів, Державної фіскальної служби) з 28.07.2008 по 27.01.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 28.07.2008 по 27.01.2021 позивач працював в органах податкової міліції, а з 15.02.2021 по теперішній час проходить службу в ДБР. Позивач вважає, що період його служби в органах податкової міліції підлягає зарахуванню до стажу служби в ДБР, оскільки служба в органах податкової міліції проходила за правилами служби в органах внутрішніх справ України, а Законом України "Про Національну поліцію" передбачено зарахування до вислуги років періодів проходження служби в органах внутрішніх справ. Проте відповідач протиправно не зарахував службу в органах податкової міліції до стажу служби позивача, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Державного бюро розслідувань щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби ( роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 28.07.2008 по 27.01.2021.
Зобов'язано Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби ОСОБА_1 в податковій міліції Державної податкової адміністрації (Міністерства доходів і зборів, Державної фіскальної служби) з 28.07.2008 по 27.01.2021.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Розділу 2 Інструкції № 524 передбачено, що до стажу служби, зараховуються періоди, визначені частиною 2 статті 78 Закону України “Про Національну поліцію», та час проходження служби в ДБР на посадах рядового та начальницького складу.
Відповідно до частини 2 статті 78 Закону України “Про Національну поліцію» до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посад ах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ Уіфаїни та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
У вищенаведеному переліку закріплено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи в тих органах, які надають право зараховувати поліцейським до стажу роботи в поліції, проте служба в органах податкової міліції у цьому переліку відсутня.
Вказує, що стаж служби в поліції та стаж вислуги років не є ідентичними правовими поняттями.
Відповідач стверджує, що органи Державної податкової служби України ніколи не були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, а працівники цих органів ніколи не перебували в кадрах цього міністерства, служба в органах Державної податкової служби України не є службою в органах внутрішніх справ.
Відтак, на думку відповідача, під час вирішення цього спору, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону, вказавши про поширення на спірні правовідносини приписів частини 2 статті 78 Закону України “Про Національну поліцію» помилково застосував вказані норми, оскільки відсутні для зарахування ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах податковій міліції Державної податкової адміністрації (Міністерства доходів і зборів, Державної фіскальної служби) у період з 28.07.2008 по 27.01.2021.
Таким чином, ураховуючи вищенаведене, а також виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень спеціального законодавства, яке регулює спірне питання, наявних доказів в матеріалах справи, фактичних обставин справи, виявляється достатність підстав для висновку про відсутність будь-яких правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки спірне рішення ДБР прийняте на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, а також закріпленим у статті 2 КАС України критеріям правомірності рішень суб'єкта владних повноважень.
Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у період з 28.07.2008 по 27.01.2021 проходив службу на посадах в органах податкової міліції, що підтверджено трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 , послужним списком № М-236271.
З 15.02.2021 по теперішній час позивач проходить службу (роботу) в Державному бюро розслідувань на посадах начальницького складу.
Вказані обставини підтверджені відповідачем у відзиві на позов.
17.01.2025 до ДБР надійшов рапорт ОСОБА_1 , відповідно до якого останній просив зарахувати його стаж служби в податковій міліції (з 28.07.2008 по 27.01.2021) до стажу служби (роботи) в ДБР, який дає право на доплату за вислугу років, вислугу років у податковій міліції, наявну на момент призначення на службу в ДБР.
В ході розгляду рапорту позивача протоколом № 1 ДСК від 23.01.2025 засідання комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань Комісія констатувала, що нормами підпункту 2.2.2 пункту 2.2 Розділу 2 Інструкції №524 передбачено, що до стажу служби зараховуються періоди, визначені частиною другою статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", та час проходження служби в ДБР на посадах рядового та начальницького складу. Разом з тим, Комісія наголосила, що статтею 78 Закону України “Про Національну поліцію» закріплено вичерпний перелік видів служб та часу роботи, які зараховуються до Стажу служби, і служба в підрозділах податкової міліції в цьому переліку відсутня. Тому відсутні правові підстави зарахувати ОСОБА_1 до Стажу служби період проходження ним служби в органах податкової міліції. З огляду на те, що служба в органах податкової міліції не зазначена у статті 78 Закону України “Про Національну поліцію», відсутні правові підстави зарахування підполковнику Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 до стажу служби період проходження ним служби в органах податкової міліції, а саме з 28 липня 2008 року до 27 січня 2021 року.
Позивач, вважаючи, що має право на зарахування до стажу служби (роботи) в ДБР періоди служби в податковій міліції з 28.07.2008 по 27.01.2021, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що чинним на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Таким чином, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне визнати протиправними дії Державного бюро розслідувань щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 28.07.2008 по 27.01.2021 та зобов'язати Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби ОСОБА_1 в податковій міліції Державної податкової адміністрації (Міністерства доходів і зборів, Державної фіскальної служби) з 28.07.2008 по 27.01.2021.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон № 794-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Згідно із частиною 1 та 2 статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону № 794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
За змістом частини 2 статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.
Відповідно до норм частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Так, частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII, передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
При цьому, відповідно до приписів частин 3 статті 78 Закону № 580-VIII під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України (далі - ПК України; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Згідно з пунктом 356.1 статті 356 ПК України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до частини четвертої статті 78 Закону № 580-VIII, порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Приписами пунктів 3-6 частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII зобов'язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23 грудня 2015 року, який набрав чинності 29 грудня 2015 року, пункт 15 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про Національну поліцію» доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України “Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України “Про Національну поліцію».
Відповідно до статті 19 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII “Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-XII) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Статтями 24, 26 Закону № 509-XII визначено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України “Про міліцію».
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби поліцейськими, на працівників податкової міліції.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби у податковій міліції.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновку про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
З наведеного слідує, що служба в органах податкової міліції прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання колегії суддів, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону № 580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Аналогічний правовий висновок, викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20.
Посилання апелянта на те, що служба в податковій міліції відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-УІІІ, а тому не може бути зарахована до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, є неприйнятними, оскільки чинним на час проходження позивачем служби в служби в органах поліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах податкової міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Колегія суддів вважає нормативно необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що порядок проходження служби в Державному бюро розслідувань відмінний від порядку проходження служби поліцейськими та врегульований різними нормативно-правовими актами, що унеможливлює зарахування періодів роботи у податковій міліції, оскільки в силу частини 2 статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Таким чином, оскільки на службу в Державному бюро розслідувань поширюються соціальні гарантії, передбачені для працівників органів Національної поліції, які, в свою чергу, прирівнюються за правовим статусом до працівників служби податкової міліції, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права для зарахування періодів його роботи у податковій міліції до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19 враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Державного бюро розслідувань щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби ( роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 28.07.2008 по 27.01.2021.
Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи, що відповідачем протиправно не зараховано ОСОБА_1 до стажу служби в ДБР період служби в органах податкової міліції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби ОСОБА_1 в податковій міліції Державної податкової адміністрації (Міністерства доходів і зборів, Державної фіскальної служби) з 28.07.2008 по 27.01.2021.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі № 520/2823/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич