11 червня 2025 р. Справа № 520/27980/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/27980/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з більшого страхового стажу без зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з більшого страхового стажу, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010, з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з більшого страхового стажу без зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з більшого страхового стажу, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010, з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з більшого страхового стажу після зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010, з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені страхові внески з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022. Стаж враховано по 31.05.2015 року.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 27.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про зарахування до загального страхового стажу періодів її роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві та проведення відповідного перерахунку і виплати пенсії за віком з урахуванням саме додаткового страхового стажу.
02.10.2024 ОСОБА_1 отримала Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024, згідно якого заявниці було відмовлено у перерахунку пенсії за віком з більшого страхового стажу. Відмова мотивована тим, що у вказані періоди підприємством сплата внесків не проводилася, а тому зарахувати до стажу та заробітної плати ці періоди неможливо.
Оскаржуване Рішення пенсійного органу в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.12.2009 по 31.12.2010, з 01.06.2015 по 30.04.2022 і проведенні відповідного перерахунку та виплати пенсії за віком позивач вважає незаконним.
Відповідно до записів в трудовій книжці на ім'я ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , прізвище змінено на підставі свідоцтва про шлюб), заповненої 10.10.1972, слідує, що з 30.12.1993 по теперішній час позивачка працювала на різних посадах на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві (остання назва підприємства).
Відповідно до довідки №174 від 05.08.2024 Харківського державного авіаційного виробничого підприємства вбачається, що ОСОБА_1 працює на вказаному підприємстві по теперішній час, але з 01.04.2022 трудові відносини призупинені на період дії воєнного стану.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), які додані до позову, встановлено, що у період з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася заробітна плата на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, але інформація про розмір та сплату з нарахованої заробітної плати страхових внесків до Пенсійного фонду України, обрахування страхового стажу - відсутня.
При нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати у період з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, останнім, як страхувальником, повинні були нараховуватися та сплачуватися страхові внески, але в подальшому вони не були зараховані на рахунок Пенсійного фонду України. Чому підприємство не провело зарахування страхових внесків за спірні періоди, ОСОБА_1 не відомо, але на думку позивачки це не є підставою для ПФУ не зараховувати до її загального страхового стажу вищевказаних періодів роботи на підприємстві, які дають їй право на перерахунок пенсії за віком з більшого страхового стажу.
Таким чином, позивач, не погоджуючись з рішенням органу пенсійного фонду №963270833620 від 02.09.2024 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 та проведення відповідного перерахунку та виплати пенсії за віком, вважаючи його незаконним, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з більшого страхового стажу без зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 на Харківському державному авіаційному підприємстві, яке підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з більшого страхового стажу, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010, з 01.06.2015 по 30.04.2022 рік на Харківському державному авіаційному підприємстві та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, а обов'язково умовою застосування пункту 18 Порядку №637 внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації є відсутність архівних даних або неможливість одержання документів про наявний стаж роботи.
Судом встановлено, що з 30.12.1993 по теперішній час позивачка працювала на різних посадах у Харківському державному авіаційному підприємстві, що підтверджується трудовою книжкою від 10.10.1972.
При цьому, матеріали справи не містять посилань пенсійного органу на недоліки у заповненні трудової книжки позивачки чи на певні дефекти окремих записів.
Зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024 встановлено, що підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки у Харківському державному авіаційному підприємстві з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 стала відсутність сплати внесків до пенсійного фонду за вказані періоди.
Надаючи правову оцінку вказаним підставам для відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи позивачки, суд враховує, що згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат, що здійснюються в натуральній формі. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 16 ст.106 Закону №1058-IV передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи.
Суд звертає увагу на те, що позивачка не повинна відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника, як платника страхових внесків, а також належної сплати страхових внесків. Тому відсутність сплати внесків до пенсійного фонду за період з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи.
Як встановлено судом, позивачка у спірний період (з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022) працювала у Харківському державному авіаційному підприємстві, що підтверджується трудовою книжкою від 10.10.1972, та за вказаний період нарахована та виплачена заробітна плата, що підтверджується довідками за формою ОК-5 .
Також, зі змісту довідки Харківського державного авіаційного підприємства від 05.08.2024 №174 встановлено, що ОСОБА_1 працює на вказаному підприємстві по теперішній час, але з 01.04.2022 трудові відносини призупинені на період дії воєнного стану.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для зарахування періоду роботи позивачки з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 у Харківському державному авіаційному підприємстві до страхового стажу.
Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи наявне документальне підтвердження стажу роботи позивачки за період з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 у Харківському державному авіаційному підприємстві, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі “Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963270833620 від 02.09.2024 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з більшого страхового стажу, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.12.2009 по 31.12.2010 та з 01.06.2015 по 30.04.2022 у Харківському державному авіаційному підприємстві та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 по справі № 520/27980/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич