11 червня 2025 р. Справа № 440/1523/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 (ухвалене суддею Костенко Г.В.) по справі № 440/1523/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення від 29.08.2024 № 164850011773, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення з урахуванням того, що позивач займався викладацькою діяльністю (викладача фізичного виховання) з 01.01.1992 по 31.02.1997 та отримував за це заробітну плату, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує з 21.02.2024 пенсію за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.08.1981, ОСОБА_1 , зокрема, серед іншого, працював на посаді викладача фізичного виховання з 01.02.1992 по 31.01.1997 Лубенського медичного фахового коледжу Полтавської обласної ради (Лубенське медичне училище).
22.08.2024 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії за віком та здійснення нарахування і виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 “Прикінцевих положень» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача, в порядку екстериторіальності, рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.08.2024 №164850011773 відмовлено у перерахунку пенсії.
Позивачка не погодилася з вищезазначеним рішенням відповідача та звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач підпадає під дію п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та має право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.
Згідно із п. 7-1 розд. XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (в подальшому - Порядок № 1191).
Згідно із п. 1 Порядку № 1191, умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до п. 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком, відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посада, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно із п. 6 Порядку № 1191, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.
Відповідно до п. 7 Порядку № 1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Судовим розглядом встановлено, що позивач згідно записів його трудової книжки в період роботи з 01.02.1992 по 02.02.1997 працював за суміщенням керівником фізичного виховання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.
Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245). Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
Відповідно до п. 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78 "Про реалізацію окремих положень частини 1 статті 57 Закону України "Про освіту", частини 1 статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту", частини 2 статті 18 і частини 1 статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту", визначено, що працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.
Працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.
Таким чином, зарахування роботи на посаді викладача до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Відповідно до витягів з наказів Лубенського медичного училища: від 24.01.1992 № 8"Л" призначити навчальне навантаження викладачу фізичного виховання в розмірі 398 годин з 01.02.1992 року (із них 180 годин відноситься до посадового окладу; від 31.08.1992 № 53 "Д" встановити навчальне навантаження на 1992-1993 н.р. штатним викладачам ОСОБА_1 фізвиховання - 360 годин; від 27.08.1993 № 36 "Д" встановити навчальне навантаження на 1993-1994 н.р. штатним викладачам ОСОБА_1 фізвиховання - 360 годин; від 25.08.1994 № 52 "Д" встановити навчальне навантаження на 1994-1995 н.р. штатним викладачам ОСОБА_1 фізвиховання - 360 годин; від 30.08.1995 № 41"Д" встановити навчальне навантаження на 1995-1996 н.р. штатним викладачам ОСОБА_1 фізвиховання - 360 годин; від 30.09.1996 № 31 "Д" встановити навчальне навантаження на 1996-1997 н.р. штатним викладачам ОСОБА_1 фізвиховання - 360 годин; від 27.08.1997 № 35 "Д" встановити навчальне навантаження на 1997-1998 н.р. штатним викладачам ОСОБА_1 фізвиховання - 360 годин.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки у спірний період з 01.01.1992 по 31.02.1997 позивач працював на посаді викладача фізичного виховання, що є педагогічною посадою, з них 180 годин відноситься до посадового окладу, то вказаний період роботи, слід зарахувати до спеціального стажу, який дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років як педагогічному працівнику.
Судовим розглядом встановлено, що позивач має спеціальний стажу в обсязі понад 35 років на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення",
Право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в першу чергу пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 23.03.2019 у справі № 688/947/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстнації, що оскільки, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 не отримував будь-яку пенсію, станом на день досягнення пенсійного віку він працював у закладах та установах державної та/або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та стаж роботи на таких посадах на момент досягнення пенсійного віку становив понад 35 років, з урахуванням зарахованого періоду, то позивач підпадає під дію п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та має право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.08.2024 № 164850011773 про відмову ОСОБА_1 протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 по справі № 440/1523/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін