11 червня 2025 року справа №200/8690/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 200/8690/24 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом Худякова Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,-
Худяков Віталій Вікторович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27 листопада 2024 року № 20384 - 19917/К-02/8-0800/24 про відновлення та виплати заборгованості з моменту її виникнення по щомісячних страхових виплатах;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, а також виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року позов задоволений частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в поновленні нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат з 1 березня 2018 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 березня 2018 року;
- в задоволенні решти вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи.
Апелянт, зокрема, зазначив, що зі змісту Порядку № 20 та Порядку № 27 слідує, що з 01 січня 2015 року умовами поновлення виплати страхових виплат є: реєстрація особи, як внутрішньо переміщеної особи; звернення особи до робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат та надання відповідного пакету документів.
Нарахування страхових щомісячних виплат позивачу було припинено з 1 березня 2018 року, про що складено постанову Запорізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» від 19 лютого 2018 року №0802/20480/20480/32. Причина припинення: згідно з протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 06.02.2018 №5 не підтверджено факт проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.
Позивач не надав підтвердження свого проживання та реєстрації, що стало підставою для припинення виплат у 2018 році.
Крім того, позивачем пропущено строк звернення цим позовом до суду.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового првадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.
Листом відповідача від 26.11.2024 року № 0800-0204-8/107935 повідомлено наступне.
Як отримувач страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, позивач не перебуває. За наявною інформацією бази даних Пенсійного фонду України, позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Питання поновлення виплати щомісячної страхової виплати може бути вирішене у разі особистого звернення з відповідною заявою, у встановленому порядку та після підтвердження відповідним територіальним органом соціального захисту населення інформації про реєстрацію в ЄІБДВПО. З урахуванням вищевикладеного, за зверненням від 10.11.2024 року № 459725 прийнято рішення про відмову позивачу в продовженні страхової виплати.
Листом відповідача від 27.11.2024 року № 20384-19917/К-02/8-0800/24 на звернення позивача на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України щодо нарахування щомісячних страхових виплат, пов'язаних з нещасним випадком та професійним захворюванням, повідомлено наступне.
Актом приймання-передачі від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області особову справу позивача, як внутрішньо переміщеної особи, до Головного управління було передано в статусі «припинено» та передано на архівне зберігання. За наявними даними засобами вебпорталу позивач звернувся до Головного управління 10.11.2024 року із заявою та документами для нарахування страхових виплат з видом операції «Продовження з тим же відсотком втрати працездатності».
Згідно з Порядком призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 11.03.2024 за № 353/41698 (далі - Порядок № 4- 1), страхові виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Відповідно до положень, затверджених у постанові Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами) під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження страхових виплат та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб (далі - ЄІБДВПО) у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством соціальної політики України.
Поновлення виплати щомісячної страхової виплати здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України після звернення внутрішньо переміщеної особи до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення /перерахування /продовження страхових виплат за формою, передбаченою Додатком 1 до Порядку № 4-1.
На підставі вищезазначеного, за результатами опрацювання звернення позивачу відмовлено в продовженні нарахування страхових виплат.
Питання поновлення виплати щомісячної страхової виплати може бути вирішене у разі особистого звернення з відповідною заявою до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України у встановленому порядку та після підтвердження відповідним територіальним органом соціального захисту населення інформації про реєстрацію в ЄІБДВПО.
На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 17.12.2024 року відповідчаем надано службову записку від 23.12.2024 року, в якій повідомлено наступне.
Станом на 23.12.2024 ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, не перебуває, передавальним актом від управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області справа заявника передана до Головного управління на архівне зберігання.
Згідно з даними особової справи ОСОБА_1 на підставі наказу управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Запорізькій області від 03.11.2014 року № 1299 «Про тимчасове продовження страхових виплат» потерпілому з листопада 2014 року тимчасово продовжено щомісячні страхові виплати як особі, який перебував на обліку в робочих органах ВД Фонду у Донецькій області та переїхав на тимчасове проживання до Запорізької області.
Нарахування страхових щомісячних виплат ОСОБА_1 було припинено з 1 березня 2018 року, про що складено постанову Запорізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» від 19 лютого 2018 року №0802/20480/20480/32. Причина припинення: згідно з протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 06.02.2018 №5 не підтверджено факт проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.
З березня 2018 року нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 не здійснювалось, отже заборгованість із виплати щомісячних страхових виплат потерпілому станом на 23.12.2024 по Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області не обліковується.
Щодо строку звернення з позовом до суду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Враховуючи правову та соціальну природу страхових виплат, право громадянина на їх призначення та отримання не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Крім того, апеляційний суд враховує те, про припинення виплати пенсії Фондом не повідомлено позивача.
За матеріалами справи позивач зареєстрований як ВПО.
Згідно з ч. 4 ст. 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі встановлено, що страхові виплати не були призначені саме відповідачем.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено часткову зміну ст.1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року № 2119-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб.
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16 листопада 2022 року № 2738-IX затверджено Указ Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом № 2915-IX від 07.02.2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Законом № 3057-IX від 2 травня 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 1 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Законом № 3275-IX від 27.07.2023 року затверджено Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року № 451/2023, яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Законом 8 листопада 2023 року № 3429-IX року затверджено Указ Президента України від 6 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX року затверджено Указ Президента України від 5 лютого 2024 року № 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX затверджено Указ Президента України від 6 травня 2024 року № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-IX затверджено Указ Президента України від 23 липня 2024 року № 469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб до 09 листопада 2024 року.
Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-IX затверджено Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб до 7 лютого 2025 року.
Отже, на думку апеляційного суду, позивач опинився в надзвичайній ситуації, яка об'єктивно позбавила його можливості своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду.
Також, апеляційний суд зазначає, що кожен громадянин України має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з правової, соціальної природи соціальних виплат, право громадянина на одержання призначеної йому виплат не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення соціальних виплат особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм виплати, або створювалися умови за яких особи, які проживають за межами України, для отримання належних їм виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України апеляційний суд враховує правові висновки Верховного суду в постанові від 20.07.2023 року № 420/8355/22.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом та їх поновлення.
Щодо суті вимог.
З 1 січня 2023 року діє нова редакції ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Уповноважений орган управління є держателем та адміністратором електронного реєстру листків непрацездатності як складової частини реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з 1 січня 2023 року відбулось публічне правонаступництво Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
За приписами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон № 1105-XIV) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3).
Згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Матеріалами справи підтверджується, що виплата страхових виплат позивачу припинена на підставі ст. 46 Закону України № 1105-XIV (згідно з протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення), припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 06.02.2018 №5 - не підтверджено факт проживання за вказаною адресою).
Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат.
Отже, підстави зазначені фондом, не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Прийняті Кабінетом Міністрів України постанови від 01.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07.11.2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» так само, як і постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції», від 19.07.2018 року № 11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть звужувати або скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, внаслідок чого у сфері спірних правовідносин, які врегульовані нормами Закону № 1105-XIV та Закону № 16/98-ВР, застосовуватись не можуть.
За ч. 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішеннях у справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та № 71378/10) та у справі Хонякіна проти Грузії (заява № 17767/08) ЄСПЛ зазначив про те, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Отже припинення позивачу виплати призначеної щомісячної страхової виплати здійснено за відсутності підстав, передбачених Законом № 1105-ХIV.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який відповідними указами продовжено і діє натепер.
Підпунктом 2 п. 4 вказаного Указу постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 ст. 20 вказаного Закону визначено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право громадян на соціальний захист гарантоване ст. 46 Конституції України, яка ч. 2 ст. 64 Конституції України не передбачена, з огляду на що в умовах воєнного або надзвичайного стану таке право може бути обмежено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01 грудня 2022 року в справі №580/2869/22.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд враховує, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Посилання відповідача на те, що позивач для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи судом не приймаються з огляду на наступне.
Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
В рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» (Rees v. United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини. Отже, припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено фондом за відсутності законних підстав.
Крім того, після звернення позивача до ПФУ через вебпортал електронних послуг, відповідач також безпідставно відмовив у продовженні страхових виплат.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в поновленні нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат з 1 березня 2018 року;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 березня 2018 року.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 200/8690/24 за позовом Худякова Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 11 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Т.Г. Гаврищук