1[1]
09 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження заапеляційною скаргою прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі ВЗК зі застосуванням власних технічних засобів EASYCON),
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на 1 рік (покарання відбуто реально),
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України, та призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, призначених за цим вироком за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України та вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року за ч. 1 ст. 309 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
За ч. 1 ст. 289 КК України ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано до покарання, призначеного цим вироком за ч. 1 ст. 289 КК України, покарання за вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року та визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та 1 місяць.
На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком на 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи.
На підставі ст. 72 КК України у строк покарання зараховано відбуте покарання за вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10.11.2021 у виді обмеження волі з 17.12.2022 по 17.12.2023 з розрахунку одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Згідно з вироком суду, 01 жовтня 2021 року приблизно о 16-й годині ОСОБА_6 , перебуваючи на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку № 130 по просп. В. Лобановського у м. Києві, побачив припаркований автомобіль марки "Toyota" модель "Prius" сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . У цей час у ОСОБА_6 виник кримінально-протиправний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у сховище.
Реалізуючи цей умисел, керуючись корисливим мотивом, з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи незаконні наслідки та допускаючи їх настання, ОСОБА_6 знайшов поблизу себе камінь, підняв його з землі, підійшов упритул до зазначеного автомобіля, тримаючи камінь у правій руці. Переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 здійснив механічне пошкодження скла правих передніх дверцят описаного автомобіля каменем, який тримав у правій руці, тим самим розбив скло та використав камінь для подолання перешкоди, для проникнення до салону автомобіля в якості спеціально пристосованого для цього предмету.
Далі ОСОБА_6 проник до салону вищевказаного автомобіля, відкрив речовий ящик для рукавичок та дістав звідти належний потерпілому ОСОБА_9 мобільний телефон марки "Самсунг А5", вартістю 2 530,00 грн. Перебуваючи в салоні автомобіля, ОСОБА_6 поклав цей мобільний телефон до правої кишені кофти, в яку він на той час був одягнений. При цьому, маючи реальну можливість безперешкодно покинути салон автомобіля "Toyota" модель "Prius" сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 та розпорядитися мобільним телефоном на власний розсуд, ОСОБА_6 залишився у салоні з метою пошуку іншого майна для таємного викрадення.
Своїми умисними, протиправними діями ОСОБА_6 завдав майнову шкоду потерпілому ОСОБА_9 в сумі 2 530,00 грн та вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище.
Окрім цього, перебуваючи в салоні автомобіля марки "Toyota" модель "Prius" сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був припаркований на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку № 130 по просп. Валерія Лобановського у м. Києві, ОСОБА_6 здійснюючи пошук інших цінних речей для їх викрадення, побачив у речовому ящику для рукавиць паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_2 , виданий Знам'янським РВ УМВС в Кіровоградській області. У цей час у ОСОБА_6 виник кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне заволодіння паспортом.
Реалізуючи цей умисел, керуючись корисливим мотивом, з метою безоплатного задоволення чужим паспортом, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи незаконні наслідки та допускаючи їх настання, ОСОБА_6 , переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, дістав з речового ящика для рукавиць автомобіля марки "Toyota" модель "Prius" сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , описаний паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_9 , та поклав його до правої кишені кофти, в яку він на той час був одягнений та покинув салон автомобіля, тим самим незаконно заволодів паспортом громадянина України.
Утримуючи при собі паспорт громадина України ім'я ОСОБА_9 , ОСОБА_6 покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
Окрім того, 15 червня 2022 року близько 17-ї години ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу будинку № 148 по просп. В. Лобановського у м. Києві, помітив транспортний засіб марки "Honda" модель "AF27", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1995 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_5 чорного кольору (мопед), вартістю 10 600,00 грн, який знаходився на тротуарі навпроти зазначеного будинку.
У цей час у ОСОБА_6 виник умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом.
Реалізуючи цей умисел, керуючись корисливим мотивом, з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи незаконні наслідки та допускаючи їх настання, ОСОБА_6 , скориставшись відсутністю власника мопеда - потерпілого ОСОБА_10 та, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, підійшов до описаного транспортного засобу (мопеду) та почав котити його, штовхаючи перед собою у невідомому напрямку, тим самим, незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, адже протиправно вилучив його у власника всупереч його волі.
В апеляційній скарзі прокурор Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_11 просить вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 - 1 рік обмеження волі, ч. 1 ст. 289 КК України - 3 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок суду залишити без змін.
Не оспорюючи висновків суду щодо доведеності вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 , прокурор вважає, що вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2023 року є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону при призначенні покарання та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказує на порушення вимог кримінального закону при призначенні ОСОБА_6 покарання та безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Так, при призначенні обвинуваченому покарання суд врахував те, що вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 у справі № 760/29651/21 в порядку спрощеного провадження ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік зі звільненням від відбування покарання з випробуванням та установленням іспитового строку.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 звільнення від відбування покарання скасовано.
З 17 грудня 2022 ОСОБА_6 відбув покарання у виді обмеження волі та був звільнений за відбуттям строку покарання.
Посилаючись на те, що кримінальні правопорушення за ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України ОСОБА_6 вчинив до постановлення вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 10.11.2021 за ч. 1 ст. 309 КК України, а кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 289 КК України - після його постановлення, суд прешої інстанції дійшов до висновку про необхідність послідовного застосовання норм ч. ч. 1, 4 ст. 70, ст.ст. 71, 72 КК України при призначенні покарання, проте такий висновок, на думку прокурора не відповідає вимогам чинного закону.
На час постановлення оскаржуваного вироку ОСОБА_6 повністю відбув покарання за попереднім вироком та судимість за вчинений кримінальний проступок погашена згідно з вимогами п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України.
Окрім того, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання скасовано, у зв'язку із невиконанням покладених судом обов'язків та врахуванням повідомлення про підозру від 16 червня 2022 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, у кримінальному провадженні № 12022100010001206. Зазначена ухвала не скасована та набрала законної сили.
Враховуючи викладене, прокурор вважає, що суд вправі був враховувати при призначенні ОСОБА_6 покарання вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року лише за умови скасування цієї постанови в установленому законом порядку.
Окрім того, прокурор вважає, що суд першої інстанції незаконно призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України та звільнив його від відбування покарання з випробуванням, оскільки більшість із вказаних обставин характеризують лише особу обвинуваченого і не можуть слугувати обставинами для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
При призначенні обвинуваченому покарання судом першої інстанції не в повній мірі взято до уваги відомості про особу обвинуваченого, який вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року був засуджений за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі з іспитовим строком 1 рік.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року звільнення від відбутгя покарання з випробуванням скасовано, у зв'язку із невиконання засудженим покладених обов'язків при виконанні умов іспитового строку.
Окрім того, незважаючи на молодий та працездатний вік, обвинувачений ніколи не працював, під час судового розгляду не підтверджено, що він опікується батьками похилого віку.
Наведені вище дані про особу обвинуваченого, дійсну суспільну небезпечність діяння та конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, як зазначає прокурор, дають підстави для висновку, що реальне відбування покарання у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкцією статті, може сприяти досягненню цілей, визначених ст. 65 КК України, оскільки обвинувачений має кримінальний досвід, однак зухвало ігноруючи можливість отримати суворе покарання, продовжував вчиняти умисні корисливі кримінальні правопорушення проти власності.
За таких підстав прокурор вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 є неможливим без ізоляції від суспільства, а застосування судом інституту звільнення від відбування покарання призвело до його невиправданої м'якості, яке суперечить принципу справедливості, не сприятиме досягненню мети покарання та попередженню вчинення ним нових злочинів.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення захисника та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, заслухавши виступи сторін у судових дебатах і останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла вважає, що скарга підлягає до задоволення частково, з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні зазначених у вироку кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України в апеляції прокурора не заперечуються.
Приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування вимог кримінального закону при призначенні обвинуваченому покарання та безпідставного звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає до скасування у частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.
Так, оскаржуваним вироком ОСОБА_6 був визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України, та за кожне з цих правопорушень йому було призначено відповідне покарання.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Отже, суд, призначитивши покарання ОСОБА_6 за кількома кримінальними правопорушеннями окремо, мав визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
Проте, в порушення вимог ч. 1 ст. 70 КК України суд призначив за правилами ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання лише з урахуванням покарань, призначених за ч. 3 ст. 185 КК України та за ч. 3 ст. 357 КК України, що є неправильним застосуванням кримінального закону.
Згідно з матеріалами провадження ОСОБА_6 був засуджений вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на 1 рік та звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік.
Призначаючи обвинуваченому остаточне покарання, суд першої інстанції застосував щодо вироку Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року правила ч. 4 ст. 70 та ст. 71 КК України і призначив покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та за сукупністю вироків одночасно.
При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що ОСОБА_6 відбув повністю покарання, призначене вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року.
Так, ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року скасовано іспитовий строк, встановлений вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, і ОСОБА_6 був направлений для відбування покарання у виді обмеження волі до Державної установи «Бердичівський виправний центр (№108)», у якому повністю відбув покарання, призначене вказаним вироком (звільнився 17 грудня 2023 року).
Отже, на момент постановлення оскаржуваного вироку ОСОБА_6 повністю відбув призначене вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року покарання, відтак до покарання, призначеного оскаржуваним вироком, неможливо було приєднати невідбуту частину покарання, як це передбачено ст. 71 КК України, оскільки невідбутої частини покарання не було.
За таких обставин призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України є неправильним застосування кримінального закону.
В апеляції прокурор вказує на те, що при призначенні покарання ОСОБА_6 вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року міг бути врахованим лише за умови скасування ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року, якою скасовано іспитовий строк, встановлений вказаним вироком.
Таке твердження прокурора не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, відтак не може бути взятим до уваги.
Так, на момент постановлення оскаржуваного вироку згідно з вимогами п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України була погашена судимість ОСОБА_6 за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року, яким від був засуджений по ч. 1 ст. 309 КК України, тому не могли бути застосовані правові наслідки судимості, передбачені ст. 88 КК України.
Разом з тим, покарання, призначене ОСОБА_6 вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року, а також факт відбуття цього покарання підлягало врахуванню при призначенні обвинуваченому покарання.
Зокрема, при призначенні ОСОБА_6 покарання необхідно було врахувати ту обставину, що після постановлення вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року було встановлено, що засуджений винен ще і в інших кримінальних правопорушеннях, вчинених ним до постановлення вироку, а саме: кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 357 КК України, у який ОСОБА_6 визнаний винним оскаржуваним вироком були вчинені 01 жовтня 2021 року.
Отже, з урахуванням вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року ОСОБА_6 необхідно було призначити покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.
Згідно з ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Отже, з урахуванням того, що кримінальні правопорушення, за які ОСОБА_6 був засуджений оскаржуваним вироком, були вчинені до постановлення вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року і покарання за цим вироком обвинуваченим відбуто повністю, йому необхідно було призначити остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України та зарахувати покарання, відбуте повністю за попереднім вироком до строку покарання за правилами, передбаченими ст. 72 КК України, що суд першої інстанції зробив правильно.
Таким чином, при призначенні остаточного покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції правильно врахував покарання, призначене вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року та обґрунтовано зарахував до строку покарання повністю відбуте покарання за правилами ст. 72 КК України.
Водночас, суд безпідставно, за відсутності невідбутої частини покарання, призначеного вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року, застосував вимоги ст. 71 КК України та призначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків.
Вказане порушення вимог кримінального закону можна було б виправити шляхом виключення з вироку застосування ст. 71 КК України, проте, колегія суддів, вважаючи обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, вважає, що вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня2023 року необхідно скасувати в частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, виходячи з такого.
Обґрунтовуючи висновок про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд вказав, що враховує обставини кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого.
При цьому суд не вказав конкретні обставини кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, які давали підстави для висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Так, мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд послався на ті ж обставини, що і при призначенні покарання: тяжкість злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України при вирішенні питання про можливість виправлення засудженого від відбування покарання з випробуванням, суду належить врахувати не лише тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини, які дають підстави вважати, що виправлення винної особи буде можливим без реального позбавлення волі.
У провадженні щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції не звернув належної уваги на обставини провадження та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який є раніше судимим, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив та продовжував вчиняти кримінальні правопорушення.
За таких обставин, у суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не було підстав для висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_6 без відбування покарання у виді позбавлення волі, тому вирок суду в частині застосування ст. 75 КК України підлягає до скасування з постановленням апеляційним судом нового вироку, за яким засуджений має відбувати реально призначене йому за вироком покарання, оскільки за змістом п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для ухвалення вироку судом апеляційної інстанції.
Отже, вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 підлягає до скасування в частині призначення покарання та звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. ст. 76, 75 КК України з постановленням апеляційним судом свого вироку.
При призначенні ОСОБА_6 покарання по кожному кримінальному правопорушенню окремо суд апеляційної інстанції враховує ті ж обставини, які були враховані судом першої інстанції, а при призначенні покарання за правилами ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КК України вважає за можливе застосувати принцип поглинення менш суворого покарання білш суворим.
В апеляції прокурора не ставилось питання про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, проте суд апеляційної інстанції, керуючись вимогами ч. 1 ст. 404 КК України, вважає можливим вийти за межі апеляційної скарги, враховуючи те, що в силу вимог ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання зараховується повністю відбуте покарання за вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, тобто становище обвинуваченого не погіршується.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 слід рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 289 КК України, скасувати в частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75, ст. 76 КК України.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України у виді 1 року обмеження волі, за ч. 1 ст. 289 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень покарання з урахуванням покарання, призначеного вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року за ч. 1 ст. 309 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 роки та зарахувати повністю відбуте покарання за вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, визначивши до відбування 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання обвинуваченого в порядку виконання вироку.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 752/26799/21
Провадження № 11-кп/824/1226/2025
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_12
Доповідач ОСОБА_1