Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
09 червня 2025 р. Справа № 640/24791/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та повністю скасувати податкове повідомлення-рішення № 2004-3313-2615 від 16.09.2019, видане Головним управлінням Державної податкової служби в місті Києві Козачинському Дмитру Петровичу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність податкового повідомлення-рішення № 2004-3313-2615 від 16.09.2019, виданого Головним управлінням Державної податкової служби в місті Києві. За доводами позивача, відповідачем неправомірно здійснено розрахунок позивачу земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві, на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу №640/24791/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення до Харківського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 дана справа передана на розгляд судді.
Копія ухвали про прийняття справи до розгляду доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Позивачу копія ухвали про прийняття справи до розгляду доставлена за електронною адресою позивача, зазначеною в позовній заяві, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що контролюючим органом прийнято правомірне податкове повідомлення-рішення. Відповідач зазначив, що контролюючим органом відповідно до примітки 2 до таблиці № 1 додатка 3 до Рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 із змінами та доповненнями застосовано ставку податку в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки, що є правомірним. Просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та вказані заяви, суд встановив наступне.
Позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:684:0003 ("Земельна ділянка") з місцем розташування: АДРЕСА_1 з 20.12.2016, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 76345137 від 20.12.2016. (а.с. 10)
Головним управлінням ДПС у м. Києві відносно позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 2004-3313-2615 від 16.09.2019, яким відповідач визначив суму грошового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік" у розмірі 14 582,23 грн.
Позивач, не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Підпунктами 14.1.72-14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) визначено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно статей 125 і 126 вказаного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року (справа № 805/1221/17-а).
Також необхідно зазначити, що у розумінні зазначених вище норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до положень статті 274.1 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За змістом вищевказаних норм ПК України обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Таким чином, позивач у спірних правовідносинах є платником земельного податку, що не заперечується й ним самим.
При цьому, фактично позивач не погоджується з розрахунком земельного податку, а саме із застосуванням контролюючим органом ставки земельного податку 1 % від нормативної грошової оцінки.
Щодо розрахунку земельного податку у межах спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Пунктом 286.1 ст. 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок-капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема земельної податку.
Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про нормативну оцінку земельної ділянки включаються до Державного земельного кадастру.
Відповідно до приписів Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку земель» та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.95 N 213 «Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (зі змінами) розроблено Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджений спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 №18/15/21/11 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 за №388/12262 (далі - Порядок).
Згідно п.1.3 названого Порядку нормативна грошова оцінка земель використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Розділом 4 цього ж Порядку визначено, що за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з додатком 2.
Рішенням Київської міської ради (далі - КМР) від 23 червня 2011 року № 242/5629, із змінами та доповненнями, (далі - Рішення) було встановлено ставки земельного податку.
Відповідно до пункту 5.1 до додатку 3 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням КМР «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23.06.2011 року № 242/5629 із змінами та доповненнями (Далі Положення) ставки податку за земельні ділянки для фізичних та юридичних осіб, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюються залежно від цільового призначення землі у відсотках від їх нормативної грошової оцінки відповідно до таблиці №1 цього Положення.
Відповідно до примітки 2 таблиці № 1 до додатка 3 Положення якщо вид цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23 липня 2010 року № 548, не внесено до Державного земельного кадастру, то застосовується ставка у відсотках від нормативної грошової оцінки відповідно до цієї таблиці, те не менше 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з відомостей, що містяться в даних Державного земельного кадастру, нормативно грошова оцінка належної Позивачу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:66:684:0003 становить 1 458 244,91 грн, що позивачем не спростовано.
Розрахунок суми податкового зобов'язання із земельного податку за 2019 рік позивачу здійснено наступним чином:
1 458 244,91 грн х 1 % = 14 582,23 грн, де:
1 458 244,91 грн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки;
1 % - ставка земельного податку (примітка 2 до таблиці № 1 до додатка 3 Рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 зі змінами та доповненнями).
Зазначені обставини встановлені судом з матеріалів справи та не заперечуються сторонами.
Відомостей щодо розрахунку суми податкового зобов'язання із земельного податку за 2019 рік позивачу іншим чином, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, використання податковим органом положень нормативно-правових актів, прийнятих Київською міською радою при здійсненні розрахунку спірного податку, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, не свідчить про його помилковість та про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 є чинним. Підстав для незастосування контролюючим органом такого рішення судом не встановлено та позивачем не наведено.
Судом під час розгляду справи не встановлено неправомірності в розрахунку суми податкового зобов'язання із земельного податку позивача за 2019 рік.
Так, під час судового розгляду судом встановлено, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, а оскаржуваний індивідуальний акт прийнято з відповідністю наведеними у частині третій статті 2 КАС України критеріями.
Позивачем належних обґрунтувань та відповідних доказів на спростування зазначених обставин до суду не надано.
Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19 визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень, довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, позивачем у позовній заяві вказані лише загальні доводи щодо протиправності оскаржуваного в даній справі податкового повідомлення-рішення, однак жодних доказів, що спростовують висновки акту перевірки до суду не подано.
Таким чином доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, на підставі наявних доказів.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомленння-рішення не спростовують.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1,2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, позивачем не надано до суду належних доказів щодо неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення або порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Судом таких обставин також не встановлено.
Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог позивача без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН