11 червня 2025 рокум. Рівне№460/6509/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період 2013-2019 роки.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач вважає, що під час проходження ним військової служби та звільнення із неї відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивача з порушенням норм законодавства, а саме під час звільнення з військової служби відповідачем не нараховано та не виплачено для позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період з 2013-2019 роки. Позивач вважає такі дії/бездіяльність відповідача протиправними, а тому з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав свій відзив до суду, де в обґрунтування заперечень на позовну заяву зазначає про те, що в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач не звертався до керівництва прикордонного загону встановленим порядком (з рапортом) про отримання такої відпустки, або заміни її на грошову компенсацію при звільненні, відповідно начальник прикордонного загону наслідок такої бездіяльності позивача не затверджував графік відпусток в частині надання щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, для позивача. Відповідач також зазначає про те, що отримання грошової компенсації не є безумовним, а можливе лише за дотримання виключних вимог чинного законодавства, зокрема звернення військовослужбовця з рапортом до керівництва на предмет включення його до графіку відпусток з метою отримання такої у відповідному році (або зазначення про небажання використання останньої за відповідний рік та заміни на грошову компенсацію); затвердження графіку відпусток начальником органу охорони державного кордону з врахуванням інтересів військовослужбовця; надання відпустки військовослужбовцю або заміни на грошову компенсацію замість неотриманої відпустки лише на підставі наказу. Відповідач зауважує, що всі три вимоги не були виконані через бездіяльність позивача, а саме через неподання ним відповідного рапорту під час проходження військової служби, а тому командир військової частини не знав і не міг знати інтереси позивача в частині отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону №2011- ХІІ. З огляду на вказане відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 08.04.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми ""Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 08.04.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 14.04.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив учасникам справи строки на подання заяв по суті спору та витребував у відповідача додаткові докази, а саме інформацію про нараховану та виплачену позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період 2013-2019 роки.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 23.04.2025 свій відзив до суду.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 (позивач) проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), що не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи особистими картками грошового забезпечення та заробітної плати ОСОБА_1 та даними військового квитка серії НОМЕР_2 від 15.06.1998.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.01.2019 року №41-ОС позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Представник позивача 18.02.2025 звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про нараховане позивачу грошове забезпечення за період проходження ним служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні.
Відповідач в листі від 25.02.2025 №09/2317-25-Вх/83 надав інформацію про нараховане та фактично виплачене грошове забезпечення при звільнені з військової служби ОСОБА_1 , що відображено в наданих відповідачем копіях особистих карток грошового забезпечення, зокрема за спірний період з 2013 по 2019 роки.
Не погодившись з діями відповідача щодо ненарахування позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період 2013-2019 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання відпусток, є Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).
Статтею 4 Закону №504/96-ВР встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5. Вказаною постановою Уряду затверджено також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що додається (далі - Порядок №702).
Відповідно до додатку 4 Порядку №702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби, інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії у відділеннях інспекторів прикордонної служби, встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Згідно з абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Згідно з пунктом 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Відповідно до пункту 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно відомостей, зазначених в особистих картках грошового забезпечення за період 2013-2019 років, позивач дійсно проходив службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України у спірному періоді на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії.
Вказана посада передбачена додатком №4 Порядку №702, оскільки в пункті 4 додатку №4 міститься таке загальне найменування посади у відділенні інспекторів прикордонної служби як "Інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії", а тому суд вважає, що позивач будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, зокрема в спірному періоді з 01.01.2013 по 28.01.2019 та займаючи посаду, передбачену Додатком 4 до Постанови №702, зокрема пункту 4 додатку №4, мав право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини 4 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Суд також зауважує, що пунктом 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду зазначено в законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до положень статті 1 Закону №1932-XII особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, оголошено та проведено часткову мобілізацію.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII.
Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін. Вказані висновки Верховного Суду є релевантними і до цієї справи.
У зазначеній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте суд зазначає, що висновки, викладені у вказаній справі також можуть бути застосовані і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, у тому числі, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, оскільки правовий висновок Верховного Суду у справі №620/4218/18 стосується права військовослужбовців на виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки в особливий період, право на яку він набув за період проходження ним військової служби, а не конкретно грошової компенсації за невикористані дні лише додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказані відпустки є різними за своєю правовою природою і підставами надання, а також не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
Тобто припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до частини 19 статті 10-1 Закону №2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосередньо використання додаткової відпустки. Водночас обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-XII.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові в зразковій справі №620/4218/18. Крім того такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.04.2021 у справі №1.380.2019.006595.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки. Виплата компенсації повинна бути здійснена під час остаточного розрахунку у зв'язку із звільненням зі служби.
При цьому, відповідачем не надано доказів надання позивачу додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, або здійснення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні такої відпустки.
Доводи відповідача про те, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідним рапортом про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя та здоров'я, суд вважає необґрунтованими, оскільки представник позивача звернувся із запитом, що не позбавляє позивача права на отримання відповідної гарантованої трудовим законодавством компенсації. Крім того, саме на відповідача покладений обов'язок здійснити при звільненні позивача виплату всіх без виключення належних позивачу сум, на які він мав право, чого в даному випадку відповідачем здійснено не було, чим допущено протиправну бездіяльність.
З огляду на викладені норми права та встановлені обставини справи суд приходить до висновку, що відповідач не здійснив при звільненні позивача з військової служби нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, чим допустив протиправну бездіяльність.
Водночас, на переконання суду належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, за період з 01.01.2013 по 28.01.2019 (дату звільнення зі служби).
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до висновку, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про задоволення позову.
5. Розподіл судових витрат.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період з 01.01.2013 по 28.01.2019.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період 01.01.2013 по 28.01.2019, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК