за результатами вирішення заяви про самовідвід
11 червня 2025 року Р і в н е №460/10024/25
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду К.М.Недашківська, розглядаючи в порядку письмового провадження заяву про самовідвід у справі №460/10024/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 на розгляд судді Недашківської К.М. надійшла адміністративна справа №460/10024/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Головуючим суддею подано 11.06.2025 до суду заяву про самовідвід.
Вказана заява обґрунтована тим, що Позивачем у справі є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - чоловік ОСОБА_2 , з якими суддя перебуває у дружніх відносинах.
Розгляд справи судом, об'єктивність і неупередженість якого перебуває поза всяким сумнівом, є гарантією того, що судове рішення буде сприйняте суспільством як справедливе, незалежне та безстороннє, і лише в такому випадку буде дотримано право сторін на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За приписами пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Частиною першою статті 40 КАС України визначено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
За приписами частини другої статті 40 КАС України, питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості, а саме, проводить відмінність між: 1) суб'єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб'єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі; 2) об'єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви в цьому відношенні («Кіпріану проти Кіпру», «П'єрсак проти Бельгії», «Грівз проти Сполученого Королівства»).
Разом з тим, чітка відмінність між цими поняттями відсутня, оскільки поведінка судді може не тільки об'єктивно викликати сумніви в його неупередженості з точки зору зовнішнього спостерігача (об'єктивний тест), але мова може також йти про його або її особисте переконання (суб'єктивний тест). У зв'язку з цим рішення про те, чи слід застосувати в певній ситуації той чи інший критерій, залежить від конкретних фактів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як зазначається у пункті 11 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи, зовнішня незалежність судді не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом. Крім того, Консультативна рада європейських суддів у пункті 12 Висновку №1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких прихильностей чи упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже є тісний зв'язок між незалежністю і об'єктивною неупередженістю. З цієї причини Європейський суд з прав людини зазвичай розглядає ці дві вимоги разом («Фіндлі проти Сполученого Королівства»).
Важливою є довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти населенню («Саінер проти Туреччини»). Сумніви в незалежності відсутні, коли, на думку Європейського суду з прав людини у «об'єктивного спостерігача» не виникне підстав для занепокоєння з цього питання в обставинах справи, що розглядається («Кларк проти Сполученого Королівства»). Визначаючи, чи є суд незалежним, Європейський суд з прав людини звертає увагу й на ті зовнішні ознаки незалежності, що можуть стосуватися навіть гіпотетичної можливості впливу на суд. Існування самої лише можливості зовнішнього впливу на суд Європейський суд з прав людини іноді визнає достатнім, щоб поставити під сумнів незалежність суду («Бєлілос проти Швейцарії», «Очалан проти Туреччини»). Європейський суд з прав людини застерігає, що навіть самі лише сумніви «розсудливого спостерігача» в тому, що суд незалежний та неупереджений, можуть мати певне значення в розумінні забезпечення громадянам права на справедливий суд («Ферантелі та Сантанджело проти Італії», «Хаусчілдт проти Данії», «Веттстейн проти Швейцарії»). Суддя, у відношенні якого є обґрунтовані побоювання недостатньої неупередженості, повинен негайно взяти відвід («Веттстейн проти Швейцарії», «Кастілло Альгар проти Іспанії»», «П'єрсак проти Бельгії»).
За наведеного, лише розгляд справи судом, об'єктивність і неупередженість якого перебуває поза всяким сумнівом, є гарантією того, що судове рішення буде сприйняте суспільством як справедливе, незалежне та безстороннє, і лише в такому випадку буде дотримано право сторін на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За Коментарем до Бангалорських принципів поведінки суддів, об'єктивність - це основоположна риса, якою повинен володіти суддя, і невід'ємний атрибут судової професії. Якщо є підстави припускати відсутність об'єктивності, то це, швидше за все, викличе невдоволення і відчуття несправедливості і, тим самим, підірве довіру до судової системи. Сприйняття судді як необ'єктивного руйнує довіру суспільства. Тому судді слід уникати будь-яких дій, які можуть дати підстави для припущень, що на рішення можуть впливати сторонні фактори. Але об'єктивність передбачає не тільки реальну відсутність упередженості, а й сприйняття її, як такої. Цей двоїстий аспект добре виражений в твердженні, згідно з яким: “важливо, щоб правосуддя не тільки вершилось, але і сприймалося таким що безсумнівно вершиться». Об'єктивність повинна існувати як факт в сприйнятті розсудливої особи.
Тобто питання про те, чи існують побоювання щодо наявності упередженості, має вирішуватися з точки зору розумного спостерігача. Іншими словами, в такому ракурсі значення має не те, чи дійсно у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б, чи ні у належним чином інформованої і розсудливої людини підозра в наявності такого упередження. Таке твердження допускає ймовірність того, що в очах суспільства правосуддя виглядатиме таким, що не звершилося, навіть якщо воно безсумнівно і вершилося. Іншими словами, передбачається можливість того, що суддя може бути абсолютно об'єктивним в обставинах, які, тим не менш, викликають обґрунтовану підозру в його упередженості, що вимагає відводу.
Критерієм для відводу є внутрішня позиція судді, хоча вона і оцінюється з точки зору розсудливої особи.
З метою уникнення будь-яких сумнівів в неупередженості судді та спроб посягань на гарантії дотримання судом принципів законності, неупередженості та об'єктивності, а також для усунення можливості для сумнівів у сторін та у суспільства в цілому щодо об'єктивності та неупередженості в розгляді адміністративної справи, головуючий суддя дійшов висновку про наявність підстав для самовідводу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 41, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву головуючого судді Недашківської Катерини Михайлівни про самовідвід у справі №460/10024/25 - задовольнити.
Відвести суддю Недашківську Катерину Михайлівну від розгляду справи №460/10024/25.
Адміністративну справу №460/10024/25 передати до Відділу документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно з частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя К.М. Недашківська