11 червня 2025 року м. Рівне №460/2386/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 13.09.2024 №057350007779 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 починаючи із 22.09.2024 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зарахувавши до її загального страхового стажу: період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні; період роботи з 13.03.2006 - по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що досягнувши 54-річного віку звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як потерпілій від Чорнобильської катастрофи 3 категорії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач відмовив у призначенні даного виду пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного періоду постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. На думку позивача, вказана відмова є протиправною та такою, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема зазначив, що 05 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796. На виконання принципу екстериторіальності заяву Позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №057350007779 від 13 вересня 2024 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до статті 55 Закону №796, у зв'язку з недосягненням віку 59 років. На дату звернення із заявою від 05.09.2024, вік ОСОБА_1 - 54 роки 11 місяців 14 днів. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж Позивачки становить 35 років 11 місяців 14 днів. В довідці № 558/01 зазначено, що у період з 13.09.1969 по 06.11.1990 рік зареєстроване місце проживання Позивачки в с.Трипутня Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області. До періоду роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення Позивачці можливо зарахувати період з 04.07.1987 по 06.11.1990 - 03 роки 04 місяці 03дні. Період з 26.04.1986 по 03.07.1987 не зараховано до періоду роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення, оскільки згідно диплому про навчання Позивачка навчалась в Костопільському медичному училищі м. Костопіль з 01.09.1984 по 03.07.1987. Факт навчання у м. Костопіль, з 01.09.1984 по 03.07.1987, заперечує факт проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки даний населений пункт, відповідно до Переліку №106, не відноситься до території радіоактивного забруднення. Отже, документами підтверджено відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796 періоди роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення, особи станом на 01.01.1993 - 03 роки 04 місяці 03 дні. Початкова величина зниження пенсійного віку не застосовується, оскільки не підтверджено факт проживання в зоні до 31 липня 1986 року, додаткове зниження величини пенсійного віку 1 рік за 2 роки проживання на - 1 рік. Таким чином, право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, Позивачка матиме при досягненні 59 років. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 13.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 06.03.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі як відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 18.03.1999.
05.09.2024 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області та 13.09.2023 прийнято рішення №057350007779 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні вказано, що вік заявниці становить 54 роки 11 місяців 14 днів, страховий стаж становить 35 років 11 місяців 25 днів. Період роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення зараховано: з 04.07.1987 по 06.11.1990 - 03 роки 04 місяці 03дні. Період з 26.04.1986 по 03.07.1987 не зараховано до періоду роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення, оскільки згідно диплома НОМЕР_2 від 03.07.1987 з 01.09.1984 по 03.07.1987 ОСОБА_2 навчалась в Костопільському медичному училищі м.Костопіль. Місто Костопіль не відноситься до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. Документами підтверджено періоди роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення, особи станом на 01.01.1993 - 03 роки 04 місяці 03 дні. Початкова величина зниження пенсійного віку не застосовується, оскільки не підтверджено факт проживання в зоні до 31 липня 1986 року., додаткове зниження величини пенсійного віку 1 рік за 2 роки проживання на - 1 рік. Право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону ЧАЕС заявниця матиме при досягненні 59 років. Результати розгляду документів наданих до заяви до страхового стажу не зараховано стаж відповідно трудової книжки НОМЕР_3 від 02.08.1990 за записами №1-№2 період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990, оскільки перевищений термін між датою прийняття на роботу (05.08.1987) і наказу про прийняття (03.08.1990), порушені вимоги розділу 2 пункту “а» підпункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162. Відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до ст.49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у виді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відтак, зміст вищезазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:
- наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;
- наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років.
При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією18.03.1999.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 20.08.2024 №558/01 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з 13.06.1969 по 06.121.1990 - село Трипутня Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області.
Однак, відповідно до диплому НОМЕР_4 від 03.07.1987 позивач з 01.09.1984 по 03.07.1987 навчалася в Костопільському медичному училищі м.Костопіль.
Місто Костопіль не відноситься до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106.
Відтак, вказаний період навчання не підлягає врахуванню в період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки норма статті 55 Закону № 796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.
Відповідну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23.
Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року справі №572/456/17, виходячи з того, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення, наголосив, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні гарантованого добровільного відселення.
Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв'язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Суд враховує твердження позивача, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, доказами, долученими до матеріалів справи, не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на дату аварії - 26.04.1986 року та по 31 липня 1986 року. А відтак, початкова величина зниження пенсійного віку для позивача не застосовується.
Водночас, зважаючи, що матеріалами підтверджено період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року - 3 роки 4 місяці 03 дні, то суд зазначає, що позивач має право на зниження пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи в цій зоні.
Водночас, незважаючи на це, станом на дату розгляду справи по суті, позивач не досягла пенсійного віку (з урахуванням величини його зниження на 1 рік за 2 роки проживання в зоні гарантованого добровільного відселення), який би давав їй право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині призначення пенсії, відтак такі задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Як встановлено судом, позивач до заяви надала копії трудової книжки серії НОМЕР_5 від 02.08.1990.
Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).
Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
При цьому суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_6 , дата заповнення 02.08.1990: 1. Запис №1 від 05.08.1987 - прийнята на посаду сестри медичної дільничої дитячої консультації (наказ від 03.08.1990 №431-к); 2. Запис №2 від 02.08.1990 - звільнена з посади за згодою сторін (наказ від 02.08.1990 №452-к).
Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні.
Той факт, що в трудовій книжці позивача в записі №1 від 05.08.1987 про прийняття позивача на посаду у Сарненську Центральну райлікарню перевищений термін між датою прийняття на роботу (05.08.1987) і наказу про прийняття (03.08.1990), не є виною позивача.
Таким чином, суд вважає підтвердженим період роботи позивача з 05.08.1987 по 02.08.1990 згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_5 від 02.08.1990, який підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
З огляду на наведене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що стаж за періоди роботи позивача з 19.07.1983 по 02.12.1996 не можна зарахувати як страховий, оскільки на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Аналогічно і Закон України "Про адміністративну процедуру" передбачає, що адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
Адміністративний орган не може зобов'язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов'язок не визначено законом.
Адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу (ст.16 Закону України "Про адміністративну процедуру".
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.
Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що не зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 орган Пенсійного фонду порушив її законні права та інтереси, що свідчить про протиправність допущеної суб'єктом владних повноважень бездіяльності.
Щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи з 13.03.2006 - по 22.08.2024 в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» в подвійному розмірі.
Згідно з статтею 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За приписами статті 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Згідно з роз'ясненнями Міністерства охорони здоров'я України від 27 січня 2010 року № 05.03-18-54/973 інфекційний заклад (відділення) є заклад (відділення), де надають медичну допомогу - хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.
Відповідно до змісту листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 року №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 встановлено, що заклади охорони здоров'я, в тому числі кабінети інфекційних захворювань відносяться до таких, час роботи яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» наведено визначення інфекційних хвороб, якими є розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними (паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Зазначені інфекційні захворювання відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133 «Про затвердження переліку особливо небезпечних, інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб», відносяться до небезпечних інфекційних хвороб. За приписами статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 № 2586-III протитуберкульозні заклади - лікувальнопрофілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я (п. 7 ч. 1); туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу (п. 12 ч. 1).
Відповідно до частини першої статті 10 Закон № 2586-III медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я» від 28.10.2002 № 385, зокрема, затверджено Перелік закладів охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я містить, у тому числі, туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення; туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний, у т.ч. дитячий) кабінет.
Отже, туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення та туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний,у т.ч. дитячий) кабінет належать до закладу охорони здоров'я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.
Водночас, згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_6 , дата заповнення 02.08.1990:
1. Запис №7 від 13.03.2006 - переведено сестрою медичною фтизіатричного кабінету педіатричного відділення поліклініки (наказ від 13.03.2006 №14-к);
2. Запис №8 від 01.02.2007 - переведено на посаду сестри медичної в протитуберкульозного кабінету (наказ від 31.01.2007 №86а/12а-к).
Також, зазначені періоди роботи на відповідних посадах підтверджено довідкою КНП «Добропільська ЛІЛ» від 22.08.2024 року №1279.
Згідно з довідкою КНП «Добропільська ЛІЛ» від 22.08.2024 року №1279, Добропільська центральна районна лікарня з 16.05.2003р. було перейменовано в комунальний лікувально-профілактичний заклад «Добропільська центральна районна лікарня» (КЛПЗ «Добропільська ЦРЛ) на підставі рішення Добропільської міської ради від 06.05.2003 №4/627.
КЛПЗ «Добропільська центральна районна лікарня» з 01.01.2010 р. перейменовано в КЛПУ «Добропільська центральна міська лікарня» (КЛПУ «Добропільська ЦМЛ) на підставі рішення Добропільської міської ради від 03.12.2009 №5/56-160.
Комунальна лікувально-профілактична установа «Добропільська центральна міська лікарня» з 01.01.2014р. реорганізовано шляхом приєднання до комунального закладу охорони здоров'я «Добропільська лікарня інтенсивного лікування» на підставі рішення Донецької обласної ради від 14.11.2013р. №6/25-636.
Комунальний заклад охорони здоров'я «Добропільська лікарня інтенсивного лікування» з 03.06.2019 р. реорганізовано шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Добропільська лікарня інтенсивного лікування» на підставі розпорядження Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, Донецької обласної державної адміністрації від 22.10.2018 №1281/5-18.
Окрім того, довідка від 22.08.2024 №1280 видана сестрі медичній протитуберкульозного кабінету КНП «Добропільська ЛІЛ» Нелі Гончаровій підтверджує, що робота в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» є роботою в інфекційному кабінеті з надання допомоги хворим на туберкульоз, який є особливо небезпечною інфекційною хворобою і повинна зараховуватися до стажу роботи в подвійному розмірі.
Отже, відмова відповідача зарахувати до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи позивача з 13.03.2006 по 22.08.2024 в протитуберкульозному закладі охорони здоров'я не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.04.2023 в справі №160/14078/22, від 08.06.2022 в справі №689/1593/16-а, від 08.06.2022 в справі №510/1593/16-а, від 20.04.2022 в справі № 214/3705/17, від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17, які були враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, яка полягає у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи із 13.03.2006 по 22.08.2024 без застосування подвійного розміру, що передбачено ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Враховуючи положення ч.3 ст.139 КАС України, судовий збір, сплачений за подання цього позову, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 13.09.2024 №057350007779 в частині відмови у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні та незарахуванні у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 13.03.2006 - по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні та період роботи з 13.03.2006 по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 червня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, буд. 6,м. Херсон,Херсонська обл.,70036, ЄДРПОУ/РНОКПП 21295057)
Суддя С.М. Дуляницька