Справа № 420/38212/24
11 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ( військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивачка звернулась з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону ( військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України , в якій просить:
- визнати протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби У країни щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплату грошового забезпечення за період з 21.04.2022 по 21.10.2022 включно;
- зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.04.2022 по 21.10.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що 25 листопада 2024 року вона звернулась до відповідача з приводу виплати їй середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Станом на день подачі позову відповідь від відповідача позивачем не отримана. У зв'язку з тим, що в день звільнення належна позивачці сума грошового забезпечення виплачена не була, остаточний розрахунок проведено 14.11.2024 відповідно та не виплатою відповідачем компенсації за затримку розрахунку при звільненні шляхом виплати середнього заробітку за час затримки стало підставою для звернення позивачки з даним позовом.
У відзиві відповідач заперечуючи проти задоволенні позовних вимог вказує, що о при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини і законодавством, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби, як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому не можуть військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. Наведене обґрунтовується тим, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні непов'язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою. Трудове право України бере свій початок в приписах Конституції України, зокрема статті 43 Конституції, відповідно до якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Реалізація особою свого конституційного права на працю та права на одержання винагороди породжує відносини між працівником і роботодавцем, що передбачають виконання за дорученням, під керівництвом і контролем роботодавця особисто працівником за винагороду визначеної роботодавцем роботи, тобто трудові відносини. Відповідно до статті 3 КЗпП, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Отже, за своєю правовою природою, КЗпП регулює ті і тільки ті відносини, які виникають внаслідок реалізації положень статті 43 Конституції України В даному контексті поняття «праця», яке не розкрито в жодному нормативному акті, слід розуміти як здійснення людиною доцільної діяльності, спрямованої на збереження, видозміну, пристосування середовища проживання для задоволення своїх потреб, на виробництво товарів і послуг. З наведеного слідує, що норми КЗпП регулюють лише ті відносини, які виникають з реалізації людиною права на працю, і є загальним законодавством лише в галузі трудових відносин, і не може регулювати відносини, які виникають в галузі проходження військової служби, так як жодним чином їх не стосується.
У відповіді на відзив позивачка з доводами викладеними у відзиві не погодилась та просила задовольнити позов.
Справа розглядається у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив таке.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року по справі №420/3799/24, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року, адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.04.2022 року, також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, премії) без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
Зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.04.2022 року, також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, премії) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
14 листопада 2024 року на виконання рішення суду виплачено грошові кошти у розмірі 157396,95 грн.
Позивачка звернулась до відповідача із заявою в якому, крім іншого просив виплатити середній заробіток за час затримки вказаних виплат з 21.04.2022 (наступний день після звільнення) по день фактичного розрахунку 21.10.2022 року.
Позивачка вважає, що у неї наявне право на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу.
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Згідно з ч. 1 ч. 2 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно зі ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При цьому, суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Інстукцією № 558.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що позивачка має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 21.04.2022 року по 14.11.2024 року включно.
Однак Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачкою за період з 21.04.2022 року по 14.11.2024 є протиправною.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, проте у спосіб, відмінний від того, про який просить позивачка, з огляду на те, що належним способом захисту порушеного права буде стягнення коштів на її користь у конкретному розмірі, а не зобов'язання їх нарахувати та виплатити.
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Судом встановлено, що позивачці невиплачено середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Аналізуючи викладене, суд вважає, що саме бездіяльністю відповідача, а не діями порушені права позивача.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (18.09.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 21.04.2022, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 14.11.2024, виплативши на виконання рішення суду грошове забезпечення у сумі 157396,95 грн.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про середній заробіток позивачці нарахована сума грошового забезпечення за лютий-березень 2022 року 29564,9 грн. (14211,95 грн + 15352,95 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 день.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 501,1 грн (29564,9 грн : 59 календарних днів).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
А відтак, позивачка має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 21.04.2022 по 21.10.2022 р, за 183 календарні дні, що становить 91701,30 грн (501,1 грн х 183).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 241-246 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2022 по 21.10.2022 року включно.
Стягнути з НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 91701,30 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.