ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" червня 2025 р. справа № 300/1337/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін (а.с.29-30).
Відповідачем подано відзив, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що рапорт позивача про звільнення був належним чином розглянутий, про що йому у встановлений строк було надано відповідь. Пояснює, що позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби через ненадання усіх необхідних документів на підтвердження зазначеної в рапорті підстави для звільнення (пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII). Відповідач стверджує, що обов'язковою умовою для звільнення за вказаною підставою є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Оскільки рідний брат позивача сам не потребує постійного догляду, за твердженнями відповідача, він може і зобов'язаний здійснювати догляд за своїм батьком, інвалідом другої групи. Відтак вважає, що здійснення постійного догляду за бабусею не звільняє брата позивача від обов'язку здійснювати догляд також і за своїм батьком.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у позовній заяві, встановив такі обставини.
ОСОБА_2 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
10.12.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із рапортом щодо звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини).
У вказаному рапорті ОСОБА_2 повідомив про наявність у нього підстав для звільнення з військової служби за наведеною вище підставою у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за батьком, інвалідом ІІ групи ОСОБА_3 , який за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.
Як вказує позивач, до поданого рапорту ним долучено копії таких документів: довідки про склад сім'ї від 09.12.2024, свідоцтва про народження, висновку ЛКК про необхідність постійного стороннього догляду за батьком, довідки МСЕК про інвалідність батька, заяви батька про необхідність надання постійного стороннього догляду, висновку про необхідність стороннього догляду за бабусею як членом сім'ї, довідки МСЕК про інвалідність бабусі (а.с.8).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.12.2024 за №10/4515 повернуто на доопрацювання матеріали щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 солдата ОСОБА_1 . У даному листі, зокрема зазначено, що у поданих на розгляд матеріалах щодо звільнення в запас за сімейними обставинами (у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), відсутні відомості про всіх членів сім'ї, зокрема про ОСОБА_4 , 1983 р.н., який потенційно може бути доглядальником за батьком ОСОБА_3 , 1959 р.н., інвалідом II групи (а.с.9).
31.12.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із рапортом щодо звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини).
У вказаному рапорті ОСОБА_2 повідомив про наявність у нього підстав для звільнення з військової служби за наведеною вище підставою у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за батьком, інвалідом ІІ групи ОСОБА_3 , який за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.
До поданого рапорту позивачем долучено копії таких документів: довідки про склад сім'ї від 09.12.2024, свідоцтва про народження, висновку ЛКК про необхідність постійного стороннього догляду за батьком, довідки МСЕК про інвалідність батька, заяви батька про необхідність надання постійного стороннього догляду, висновку про необхідність стороннього догляду за бабусею як членом сім'ї, довідки МСЕК про інвалідність бабусі, довідки про зареєстрованих осіб№595 та №596 від 31.12.2024, витяги з реєстру територіальної громади від 31.12.2024, копія акта про здійснення фактичного постійного догляду братом за бабусею (а.с.10-11, 14-26).
Відповідачем на зазначений рапорт письмової відповіді не надано, 21.01.2025 складено акт обстеження сімейного стану позивача як військовослужбовця. У даному акті відповідачем підтверджено, що за обставинами на які покликався позивач у рапорті, батько ОСОБА_3 потребує постійного догляду. Зазначено, що замість позивача за батьком може здійснювати догляд брат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який сам стороннього догляду не потребує, а здійснює догляд за бабусею ОСОБА_6 , тож як син може здійснювати догляд і за батьком ОСОБА_3 , що виключає право позивача на звільнення з військової служби.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо звільнення його з військової служби протиправною, зазначає, що долучені до поданого рапорту документи в повній мірі підтверджують обставини щодо необхідності здійснення ним постійного догляду за його батьком як особою з інвалідністю ІІ групи, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжено, в тому числі до моменту судового розгляду даної справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) .
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, обов'язковою умовою для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості або якщо такі члени сім'ї самі потребують необхідного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в тому числі, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення (пункт 225 Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем в ході судового розгляду, позивачем подано рапорт.
Згідно з встановленими у справі обставинами, позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_3 , який згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №056819 від 30.05.2024 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Водночас, відповідач обґрунтовує відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби тим, що останнім не подано повний пакет документів, які підтверджують факт відсутності у ОСОБА_3 (батька позивача) інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надавати йому постійний сторонній догляд.
Досліджуючи зміст документів, які наявні в матеріалах справи і які були подані позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби, суд встановив, що для підтвердження обставин відсутності у ОСОБА_3 (батька позивача), який є особою з інвалідністю ІІ групи, інших, окрім позивача - сина ОСОБА_3 , членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний догляд надано: довідки про склад сім'ї від 09.12.2024, свідоцтва про народження, висновку ЛКК про необхідність постійного стороннього догляду за батьком, довідки МСЕК про інвалідність батька, заяви батька про необхідність надання постійного стороннього догляду, висновку про необхідність стороннього догляду за бабусею як членом сім'ї, довідки МСЕК про інвалідність бабусі, довідки про зареєстрованих осіб№595 та №596 від 31.12.2024, витяги з реєстру територіальної громади від 31.12.2024, копія акта про здійснення фактичного постійного догляду братом за бабусею (а.с.10-11, 14-26).
З наведених вище обставин та документів, які їх підтверджують слідує, що бабуся ОСОБА_6 , сама потребує необхідного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. При цьому, син ОСОБА_4 (батька позивача) - 1983 р.н., проживає за адресою АДРЕСА_1 здійснює постійний догляд за бабусею ОСОБА_6 , - 1940 р.н., яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями витягів з реєстру територіальної громади та актом про встановлення факту здійснення особою догляду від 25.07.2024 №51 (а.с.23, 25-26), що унеможливлює надання такого догляду його батьку.
Суд зазначає, що умову звільнення військовослужбовців з військової служби, яка викладена в абзаці 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII - "за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення", слід тлумачити не лише як їх фізичну відсутність, але й як об'єктивну неможливість виконання такими членами сім'ї першого чи другого ступеня споріднення обов'язків по здійсненню постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, з будь-яких інших об'єктивно існуючих причин.
Здійснюючи аналіз наведеної норми Закону №2232-XII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 справа №380/16966/24 виснував, що "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.
Застосовуючи подібний підхід до аналізу положень абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, на підставі яких подано рапорт позивачем, дослідивши додані до нього документи, суд приходить до переконання, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд. Відтак, відмова у звільненні позивача з військової служби є протиправною.
Доводи відповідача, що здійснення постійного догляду за бабусею не звільняє брата позивача від обов'язку здійснювати догляд також і за своїм батьком суд вважає необґрунтованими, оскільки попри обов'язок, на який посилається відповідач, у даному спірному випадку є обставини, які унеможливлюють здійснення такого догляду, що підтверджено позивачем доданими до рапорту документами.
Суд зазначає, що у змісті позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не звільнення його з військової служби. Натомість, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач висловлював незгоду з відмовою у задоволенні його рапорту, яка на його думку є незаконною.
Зважаючи на повноваження суду, закріплені у ст.245 КАС України, суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню саме шляхом визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_3 , як інвалідом 2 групи, який потребує постійного догляду.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 прийняти рішення щодо звільнення позивача з військової служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час воєнного стану, на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_3 , як інвалідом 2 групи, який потребує постійного догляду, то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи судом зроблено висновок про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту та неповної перевірки усіх обставин, викладених у рапорті позивача. А тому, беручи до уваги те, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідача і в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні як заявником так і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, на переконання суду належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача та додані до нього документи про звільнення ОСОБА_7 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4, абзацу 13 п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_3 , як інвалідом 2 групи, який потребує постійного догляду.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_8 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) з доданими до нього документами про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.