ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" червня 2025 р. справа № 300/8933/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частири НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
Стислий виклад позицій сторін. Процесуальні дії суду.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2012 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.04.2018) у розмірі 926005,00 грн., за період з 16.04.2018 по 12.11.2024.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 16.04.2018. На момент виключення із списків особового складу із позивачем не проведений повний розрахунок при звільненні, оскільки не було нараховане та виплачене грошове забезпечення, яке складається з індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2012 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Позивач зазначив, що таку виплату відповідач провів на виконання рішень суду від 21.03.2024 у справі № 300/1030/22 та від 18.07.2024 у справі № 300/1029/22 в сумі 93188,94 грн. лише 15.11.2024. Позивач стверджує, що період з 17.04.2018 по 12.11.2024 є періодом затримки розрахунку при звільненні, а тому просить суд стягнути з відповідача на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 926005 грн.
Ухвалою від 28.11.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)
04.12.2024 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву. Так, представник відповідача зазначив, що Військовою частиною при звільненні ОСОБА_1 нараховане та виплачене грошове забезпечення, суми якого позивач не заперечував. Вказав, що до спірних відносин, з огляду на те, що остаточний розрахунок проведено з позивачем 12.04.2023, підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, якою передбачено виплату працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців, а тому є помилковим розрахунок позивача щодо 2389 днів прострочення. Також відповідач, зіславшись на постанови Великої Падати Верховного суду від 26.02.2020 у справі № 821/1087/17, Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, виходячи з принципу пропорційності, вважає, сума середнього заробітку за час прострочення розрахунку при звільненні підлягає зменшенню. Просить в позові відмовити.
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу командира цієї військової частини (по стройовій частині) № 82 від 16.04.2018, яким позивача виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.4.2018 (а.с. 11), архівними довідками про розміри грошового забепечення за період з 01.01.2011 по 31.12.2014, з 01.01.2015 по 16.04.2018 (а.с. 30-31), відомостями Пенсійного Фонду України з реєстру застрахованих осіб форми ОК-5 (а.с.34).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі № 300/1030/22, яке набрало законної сили 23.04.2041 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117826248), адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та зобов'язано вказану військову частину нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 300/1029/22, яке набрало законної сили 29.08.2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120461039), адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2012 - 2018 роки, передбаченої частиною 4 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-ХІІ та Додатком №3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" від 01.08.2012 за №702 та зобов'язано вказану військову частину Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012 - 2018 роки, передбаченої частиною 4 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ та Додатком №3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" від 01.08.2012 за № 702.
.
Військова частина НОМЕР_2 на виконання рішень суду від 18.07.2024 у справі № 300/1029/22 та від 21.03.2024 у справі № 300/1030/22 нарахувала ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2012 - 2018 роки, та виплатила кошти в сумі 93188,94 грн. на банківський рахунок позивача 12.11.2024, що підтверджується випискою з карткового рахунку ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 15.11.2024 (а.с. 33).
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами.
Щодо дотримання строку звернення до суду.
Строки звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 122 КАС України, згідно якої:
1. Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб'єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв'язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
4. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
5. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, що є різновидом публічної служби, для звернення до суду у цій справі необхідно застосовувати місячний строк, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові 22.06.2023 у справі № 380/152/20.
В спірному випадку остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби з виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2012 - 2018 роки, проведено 12.11.2024. Цей позов подано до суду 25.11.2024. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивач не пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом.
Щодо позову по суті позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123601658) сформував такі висновки:
«52. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду переходить до вирішення питання, яке і зумовило передачу цієї справи на її розгляд, щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
…
57. Відповідаючи на питання, що потребує вирішення Судом у цій справі, судова палата виходить із такого.
58. Насамперед, судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.
59. У зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
60. Також судова палата зауважує, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
…
63. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
64. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
65. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
66. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
67. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
68. Зважаючи на наведене, судова палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX».
Враховуючи наведену вище правову позицію касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин суд дійшов таких висновків:
- оскільки позивач з 16.04.2018 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов'язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем. Отже, спірні правовідносини виникли 16.04.2018, в день звільнення позивача з військової служби;
- спірні правовідносини за період з 17.04.2018 (з наступного дня по звільненню з військової служби) по 18.07.2022 (включно) врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, яка передбачала виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові;
- спірні правовідносини з 19.07.2022 по 12.11.2024 (день повного розрахунку) врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів.
ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.04.2018, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за час служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012 - 2018 роки.
Ці обставини встановлені рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 300/1029/22 та від 21.03.2024 у справі № 300/1030/22, тобто рішенням адміністративного суду між тими ж сторонами, та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають повторному доказуванню в цій адміністративній справі.
Такий повний розрахунок на виконання вказаних судових рішень проведено 12.11.2024, всього в сумі 93188,94 грн.
За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами нема спору щодо повноти сум до виплати та дати такої виплати.
Вказані вище виплати в сумі 93188,94 грн. охоплюється поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП України, а тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Відповідно до пункту 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 22.09.2021.
З огляду на вищевказані положення, початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу. Так, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таке виключення зі списків особового складу частини оформлюється наказом військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), в списках якої перебуває звільнений військовослужбовець.
Окрім цього, за змістом пункту 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, включно по день виключення військовослужбовця зі списків особового складу йому виплачується грошове забезпечення.
Отже, системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить, що закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Такий висновок суду зроблено з врахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 810/2184/16, від 13 квітня 2023 року у справі № 380/404/20.
Останнім днем, по який необхідно обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є день фактичного розрахунку включно, тобто 12.11.2024 (висновок зроблено з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.07.2023 у справі № 580/3240/19).
Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 17.04.2018 по дату остаточного розрахунку включно, тобто 12.11.2024. Всього період затримки становить 2402 каледарних дні, а не 2389, як помилково зазначив позивач.
Такий період, з огляду висновки Верховного Суду, викладені в згаданій вище постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, потрібно розділити на два періоди: з 17.04.2018 по 18.07.2022, та з 19.07.2022 по 12.11.2024.
Щодо періоду з 17.04.2018 по 18.07.2022, який становить 1554 календарних дні, то суд вказує на таке.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 16.04.2018 - дата з якої звільнено позивача з військової служби. За таких обставин період з 17.04.2018 по 18.07.2022 включно регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Застосовуючи вказані висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд врахував, що позивач звільнений з військової служби з 16.04.2018, а частину належних йому при звільненні сум грошового забезпечення (індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012 - 2018 роки) в сумі 93188,94 грн. виплачено остаточно лише 12.11.2024. Період прострочення з 17.04.2018 по 18.07.2022 становить 1554 календарних дні.
Згідно архівної довідки Військової частини НОМЕР_2 № 82-37 від 15.01.2024, грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року складало 9950 грн., за березень 2018 року - 9950 грн., разом за два місяці (сумарно 59 календарних дні), що передували місяцю звільнення з військової служби - 19900 грн. (а.с. 31). При цьому, суд звертає увагу на те, що додаткові одноразові виплати у вказані місяці, які зазначені в наказі № 82 від 16.04.2018 та довідці № 22-37 від 15.01.2024 (як от: допомога на оздоровлення - 9950 грн., компенсація відпустки та інші одноразові виплати тощо) не входять у розрахунок середнього заробітку згідно з пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100, а тому суд відхиляє як помилковий розрахунок позивача (19900 грн. + 14796,8 грн.), зроблений з посиланням на індивідуальні відомості про застраховану особу, оскільки такі відомості враховують і вказані виплати (а.с. 34). Застосовуючи Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100, середньоденне грошове забезпечення становить 337,29 грн. (з розрахунку: 19900 грн. / 59). Отже, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 524148,66 грн. (337,29 грн. х 1554 календарних днів).
Таким чином, у разі визначення суми середнього заробітку за кількість днів прострочення розмір компенсації згідно із статтею 117 КЗпП України буде значно перевищувати суму самої заборгованості. Так, порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачу сум - (93188,94 грн. з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку - 524148,66 грн. суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71).
В постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також суд враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц:
«[…] 81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]. 87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.»
Отже, суд вважає допустимим застосувати саме такий підхід для розрахунку розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, в редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, за період з 17.04.2018 по 18.07.2022.
Судом не встановлено відступу Великої Палати Верховного Суду від згаданого висновку щодо застосування статті 117 КЗпП України в згаданій редакції в частині способу оцінки розміру майнових втрат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні. Отже, при вирішенні цього спору застосування механізму розрахунку розміру майнових втрат є дискрецією суду. Суд в цій справі вирішив застосувати саме підхід, запропонований Великою Палатою Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд відхиляє застосований позивачем у позовній заяві розрахунок, виходячи з пропорційності, як частки 65,92% від 14404732 грн., де середній заробіток - 926005 грн. Суд вважає такий розрахунок несправедливим, оскільки обрахована сума середнього заробітку явно непропорційна розміру невиплачених сум, які складають 93188,94 грн., тобто майже в 10 разів її перевищує.
Натомість, відповідно до запропонованого Великою Палатою Верховного Суду при застосуванні статті 117 117 КЗпП України, в редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення, з огляду на прострочення виплати 93188,94 грн., та періоду прострочення - 1554 календарних днів, при середньозваженій ставці довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб згідно даних НБУ станом на 17.04.2018 році - 31,1 % річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 123390,84 грн. (93188,94 грн. * 31,1% / 365 к.д. * 1554 к.д.). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 12.11.2024, то суд виходив з такого.
При обрахунку середнього заробітку за вказаний вище період підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців. Отже, період затримки розрахунку при звільненні для цілей обчислення суми компенсації в цьому спорі становить шість місяців.
Як встановив суд вище, грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий-березень 2018 становило 19900 грн., а тому середньомісячний заробіток позивача становить 9950 грн. (з розрахунку: 19900 грн. / 2).
Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України приписів середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум становить 59700 грн. (з розрахунку: 9950 грн. * 6 міс.). З огляду на диспозицію норми статті 117 КЗпП України, немає підстав для переведення визначеного законом шестимісячного строку в календарні дні для цілей обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд пам'ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде не зобов'язання відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку в розмірі 183090,84 грн. (123390,84 грн. + 59700 грн.) з вирахуванням з цієї суми обов'язкових платежів.
Указана сума заробітку визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд врахував, що саме на такий спосіб захисту прав у разі прострочення повного розрахунку при звільненні вказав Верховний Суд у згаданій вище релавантній постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та є уставленим у судовій практиці в згаданій категорії адміністративних справ.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом судовий збір не сплачувався, оскільки він звільнений від його сплати згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Отже, нема підстав для розподілу судових витрат у вигляді судового збору.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 17.04.2018 по 12.11.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 183090 (сто вісімдесят три тисячі дев'яносто) гривень 84 копійки.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.