ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" червня 2025 р. справа № 300/3205/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно зменшено розмір призначеної йому пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення при поновленні виплати пенсії з 24.10.2023. Як наслідок, слід зобов'язати пенсійний орган провести перерахунок та виплату пенсії з 24.10.2023 у розмірі 90% грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 14.08.2004 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ із розрахунку 90% грошового забезпечення. У 2017 році він перейшов на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Надалі, з 24.10.2023 знову почав отримувати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак, пенсійним органом при обрахунку пенсії з 24.10.2023 протиправно зменшено розмір призначеної пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення. Вказав, що внесені зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI стосуються порядку призначення пенсії у разі реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Звернув увагу, що ст.13 Закону №2262-XII регулює розмір пенсії при її призначенні і розповсюджується на осіб, які звертаються за призначенням пенсії. При цьому, процедури призначення та поновлення пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Зазначив, що нормами статті 63 Закону №2262-XII не передбачено зміну розміру пенсії у відсотковому відношенні до грошового забезпечення при поновленні її виплати. Водночас, під час поновлення виплати пенсії відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної вислуги років, є незмінним. Вважав вищевказані дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, оскільки порушують право позивача на отримання пенсійного забезпечення в повному обсязі.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. У відзиві зазначив, що з 01.01.1992 введено в дію Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, за яким загальний розмір пенсії не повинен перевищувати 75% відповідних сум грошового забезпечення. У редакції цього Закону від 01.01.1996 максимальний розмір пенсії для колишніх військовослужбовців не повинен перевищувати 85% відповідних сум грошового забезпечення. Згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу ОВС» від 04.07.2002, який набрав чинності з дня введення в дію Закону України «Про Державний бюджет на 2003 рік», тобто з 01.01.2003 максимальний розмір пенсії змінено на 90%. У редакції Закону №2262-XII від 01.01.2011 максимальний розмір пенсії становив 80% сум грошового забезпечення. З 19.04.2014 діє редакція ч.2 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визначає граничний розмір пенсії за вислугу років 70% сум грошового забезпечення. Звернув увагу суду на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 по справі №340/3185/19, від 20.01.2021 по справі №640/1744/20 та від 27.09.2021 по справі №580/585/21. Крім того, на думку відповідача, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 , як пенсіонер з 14.08.2004, отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (зі змінами).
При цьому пенсія позивача обраховувалася виходячи з вислуги 42 роки з розрахунку 90% грошового забезпечення, що підтверджується протоколом відповідача за пенсійною справою від 01.01.2018 (а.с.6).
Як вбачається з атестата про зняття з обліку, позивачу з 01.09.2017 припинено виплату пенсії у зв'язку з переходом на пенсію за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яку він отримував по 23.10.2023 (а.с.24 на звороті).
Згідно з протоколом за пенсійною справою позивача з 24.10.2023 йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 70% грошового забезпечення (а.с.25).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зменшення відсоткового значення основного розміру пенсії, позивач звернувся із даним позов до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
З фактичних обставин справи вбачається, що правовідносини у сфері пенсійного забезпечення позивача регулюються, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (надалі Закон №2262-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 7 Закону №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Відповідно до вимог пунктів «а»-«б» ч.1 ст.13 Закону №2262-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії у 2004 році) пенсія за вислугу років призначається:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
Частиною 2 вказаної статті Закону №2262-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії) встановлено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.
Згідно із Законом України від 04.07.2002 №51-IV «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», який набрав чинності з дня введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», тобто з 01.01.2003, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», де число « 85» замінили на число « 90».
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Відповідно до Закону України від 27.03.2014 за №1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01.04.2014, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», де число « 80» замінили на число « 70» (максимальний розмір пенсії).
Таким чином, з 19.04.2014 положення ч.2 ст.13 Закону №2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 80% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до цієї статті Законом №1166-VII, замінивши такий граничний розмір на 70%.
Отже, зміна встановленого законом максимального розміру пенсії до 70% відбувалася після первинного призначення позивачу пенсії за вислугу років у серпні 2004 року.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у період з 01.09.2017 по 23.10.2023 позивач отримував пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків і жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми і порядок пенсійного забезпечення; організація і порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина 1статті 9 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч.3 ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17 викладено висновок, відповідно до якого з аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 9 Закону №1058-IV визначено види пенсій, передбачених цим законом та в рамках цього закону перехід на пенсію за вислугу років не передбачений.
За таких обставин, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом, це буде нове призначення пенсії, а якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону, то це не є призначенням пенсії, а є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №295/8892/16-а, перехід на інший вид пенсії (повернення до раніше призначеної пенсії) є фактично новим призначенням пенсії.
Як вже зазначено судом вище, у період з 01.09.2017 по 23.10.2023 позивач отримував пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з 24.10.2023 позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відтак, при переведенні позивача з пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24.10.2023 фактично здійснено нове призначення пенсії за вислугу років, а тому підлягають застосуванню норми права, чинні на час такого призначення пенсії.
Крім того, суд вважає помилковою позицію позивача, що в межах даних спірних правовідносин має місце саме «поновлення виплати пенсії», оскільки у розумінні Закону №2262-ХІІ умови поновлення виплати пенсії передбачені лише в разі переривання інвалідності.
Натомість, позивачу у період з 01.09.2017 по 23.10.2023 виплачувалася пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» внаслідок реалізованого ним права щодо вибору пенсії згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ, що не відповідає поняттю поновлення виплати пенсії.
З огляду на те, що максимальний розмір пенсії, обчислений за нормами частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років (24.10.2023), становив 70% грошового забезпечення, то правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 90% сум грошового забезпечення відсутні.
Таким чином, відповідачем правомірно обраховано пенсію позивача у розмірі 70% сум відповідного грошового забезпечення, з урахуванням норм статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка діяла на момент повторного призначення пенсії за вислугу років.
У підсумку суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою ці повноваження надано, з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
Суд також зазначає, що інші зазначені позивачем у позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи все вищенаведене суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.