10 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/6009/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Рахівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Рахівської міської ради, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд: стягнути з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за 16 днів невикористаної відпустки у розмірі 18551,04 гривні; стягнути з Рахівської міської ради на користь Голомбіци середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідачем у день звільнення, тобто 16.08.2024 року виплата всіх сум, що належить позивачу при звільненні здійснено не було, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремого кожного виду виплати позивача повідомлено не було. Так, позивач вказує на те, що їй не було здійснено компенсацію за 16 днів невикористаної щорічної відпустки.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права на соціальний захист.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, що суд розцінює як визнання позову відповідно до вимог ч. 4. ст. 159 КАС України.
Відповідно до положень ч. 5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року у справі № 260/8514/23 (головуючий - суддя Іванчулинець Д.В.) ухвалено: визнати протиправним та скасувати рішення Рахівської міської ради Закарпатської області від 25.08.2023 року за № 552 «Про звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради»; визнати протиправним та скасувати розпорядження в.п. міського голови, секретаря ради та виконкому Молнара Є.Є. за №171-к від 25.08.2023 року «Про звільнення заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради» - ОСОБА_1 з 31.08.2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської ради з 01.09.2023 року; стягнути з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 125219,52 грн.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року у справі № 260/8514/23, рішенням Рахівської міської ради №817 від 31 липня 2024 року позивачку поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Рахівської міської ради з 01.09.2023 року (а.с. 16).
Рішенням Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 15.08.2024 року № 843 «Про звільнення заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради» /надалі - рішення № 843/, розглянувши заяву від 13.08.2024 року заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, про звільнення з посади на підставі п. 1.ч.1 ст.36 КЗпП України, звільнено ОСОБА_1 із займаної посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 16.08.2024 року згідно п.1.ч.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 15).
На виконання рішення № 843 в.п. міського голови, секретарем ради та виконкому ОСОБА_2 видано розпорядження № 132-к від 16.08.2024 року, яким: звільнено ОСОБА_1 із займаної посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 16.08.2024 року згідно п.1.ч.1 ст. 36 КЗпП України; начальнику відділу Бухгалтерського обліку та звітності, головному бухгалтеру ОСОБА_3 провести в день звільнення повний розрахунок (а.с. 22).
Так, позивачка вказує на те, що при звільненні ОСОБА_1 16.08.2024 року позивачу не було здійснено виплату компенсацію за 16 днів невикористаної щорічної відпустки, що не заперечено відповідачем, відзив на позовну заяву не подано, доказів зворотнього суду не надано.
Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо стягнення компенсації за 16 днів невикористаної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд керується наступним.
Так, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 вказаного Закону установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України і ніхто не може бути позбавлений такого права. При цьому, працююча особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові) не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.
Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 21 січня 2021 року у справі №200/7905/19-а та від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
В той же час, суд зазначає, що в даному випадку, розрахунок компенсації за невикористану відпустку є компетенцією органу, в якому особа перебувала на посаді та який виплачував їй заробітну плату. І саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Відповідач не заперечив, що позивачці не нараховувалася та не виплачувалася компенсація за 16 днів невикористані щорічної відпустки під час звільнення позивачки 16.08.2024 року.
При цьому, доказів, які містяться в матеріалах справи, не містять інформації про виплату грошової компенсації позивачу за вказані дні щорічної відпустки.
З огляду на зазначене, суд висновує, що належним способом захисту права позивача буде саме визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачці компенсації за 16 днів невикористаної щорічної основної відпустки при звільненні та відповідно зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 16 днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, то суд вказує на те, що така вимога позивачки є передчасною, оскільки остаточного розрахунку з позивачкою ще не проведено (на виконання даного рішення), а відтак суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Тому, у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити у зв'язку із передчасністю такої.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково, із зазначених у рішенні підстав.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рахівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суд - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рахівської міської ради (вул. Миру, буд. 34, м. Рахів, Закарпатська область, 90600, код ЄДРПОУ: 04053878) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсації за 16 днів невикористаної щорічної відпустки.
Зобов'язати Рахівську міську раду (вул. Миру, буд. 34, м. Рахів, Закарпатська область, 90600, код ЄДРПОУ: 04053878) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію за 16 днів невикористаної щорічної відпустку.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяС.А. Гебеш