11 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/1009/25
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України, в якому позивачка просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області суддівської винагороди за жовтень, листопад, грудень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області за жовтень, листопад, грудень 2024 року на підставі частин другої, третьої, четвертої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 1402-VIII), виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 01 січня 2024 року становить 3028 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області недоплачену суддівську винагороду за період жовтень, листопад, грудень 2024 року включно та допомогу на оздоровлення за 2024 рік;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати недоплаченої суддівської винагороди за період за жовтень, листопад, грудень 2024 року та допомоги на оздоровлення за 2024 рік.
Позов мотивовано тим, що всупереч вимог статті 135 Закону № 1402-VIII упродовж спірного періоду позивачці виплачувалась суддівська винагорода, обчислена виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році на рівні 3028,00 грн, що призвело до виплати суддівської винагороди, яка не відповідає, на переконання позивачки, встановленому законом розміру, а також виплату у невідповідному розмірі й допомоги на оздоровлення за 2024 рік. У своїх доводах позивачка наполягає на тому, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон № 966-XIV), і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, позивачка вважає безпідставним зменшення у такий спосіб при розрахунку суддівської винагороди розрахункової величини, який має відповідати, як доводить позивачка, розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року.
Оскільки виплата суддівської винагороди здійснюється у межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, на забезпечення поновлення права на належну суддівську винагороду просить зобов'язати ДСА України виконати забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області відповідними бюджетними асигнуваннями й здійснити відповідні нарахування у порядку та розмірі, встановленому законом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти заявлених вимог акцентує на тому, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, а тому слід враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Вважає нормативним доповненням до зазначеної статті положення статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (надалі - Закон № 3460-ІХ), якою передбачено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня відповідного року 2102 гривні. Стверджує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує суддівську винагороду в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у кошторисі на відповідний рік, а тому відповідач неуповноважений самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості виплачувати суддівську винагороду понад виділені бюджетні асигнування.
У відповіді на відзив позивачка доводить, що не можуть бути нормативним доповненням до статті 4 Закону № 1402-VIII законодавчі положення законів України про Державний бюджет України, а виплата суддівської винагороди у межах бюджетних асигнувань порушує її право на заробітну плату, не нижче, визначеної законом, що закріплено у статті 43 Конституції України.
Відповідач - Державна судова адміністрація України у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась, про причини суд не повідомила.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа в матеріалах справи, ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи від 20 січня 2025 року доставлено в Електронний кабінет Державної судової адміністрації України 21 січня 2025 року о 22:26 год.
Пунктом 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. За правилами абзацу 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Аналіз норм Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, у системному зв'язку з положенням пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України дає підстави для висновку, що оскільки днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, а сервіс Електронного кабінету ЄСІТС за приписами Положення про ЄСІТС є саме такою адресою, то надсилання процесуальних документів за допомогою підсистем ЄСІТС "Електронний кабінет" та "Електронний суд" є днем вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення (ухвала Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі №420/32853/23).
Отже, ухвала від 20 січня 2025 року про відкриття провадження у цій справі вважається врученою Державній судовій адміністрації України 22 січня 2025 року.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно з Указом Президента України від 05 серпня 2020 року № 312/2020 ОСОБА_1 відповідно до частини п'ятої статті 126, статті 127 та частин першої і другої статті 128 Конституції України призначено на посаду судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, а наказом Голови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 зараховано до штату Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з 11 серпня 2020 року.
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за жовтень - грудень 2024 року ОСОБА_1 нараховано суддівську винагороду, обчислену з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2102,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Своєю чергою, Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремим приписом Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді. Враховуючи те, що такі законодавчі положення є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області діяло на законних підставах.
У судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів була сформована усталена позиція, яка зводилась до того, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року (зокрема, але не виключно: у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін.).
У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаних правових висновків Верховного Суду, й визначаючись у питанні наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", для розрахунку посадового окладу судді виходила з таких міркувань:
"Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 01 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.".
Відступаючи від правових висновків Верховного Суду викладених, зокрема, але не виключно, у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, Велика Палата з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року зазначила про те, що з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 01 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За наведеного правового регулювання та відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, враховуючи зміст та обсяг фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, нараховуючи позивачці суддівську винагороду упродовж спірного періоду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, - діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що доводить необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Виходячи з висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними оскаржуваних дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, то похідна позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями також не підлягає задоволенню.
За правилами статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у цій справі.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
Відмовити у позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир, 10014, ЄДРПОУ 26278626), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
11.06.25