11 червня 2025 рокуСправа №160/9975/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 квітня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2025 року по 07.03.2025 року включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2025 року по 07.03.2025 року включно;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII з урахуванням Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.04.2025 12 щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 06.05.2024 по 07.02.2025 роки із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 06.05.2024 по 07.05.2025 роки в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позову позивач зазначив, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою. Позивач зауважив, що виплату належного йому при звільненні грошового забезпечення відповідач повинен був здійснити у день звільнення позивача із військової служби - 07.02.2025 року, проте, фактично виплата на картковий рахунок позивача була здійснена лише 07.03.2025 року. Отже, позивач вважає, що відповідачем було порушено приписи ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022-2024 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року, позивач вказав, що зі змісту Постанови № 168 слідує, що додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Відповідно до пункту 3 Розділу XXXI Наказу Міністерства оборони № 260 від 07.06.2018 року (в редакції, що діяла на день звільнення позивача) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Проте, розрахунок такої грошової компенсації позивачу здійснено, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення без урахування виплат, передбачених Постановою № 168. Такі дії відповідача позбавили позивача права на отримання компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024 роки у повному обсязі.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.05.2024 року 07.02.2025 року у фіксованій величині 4463,15 грн., позивач зазначив, що оскільки у період 06.05.2024 року 07.02.2025 року він продовжував проходити службу та перебував на грошовому забезпеченні відповідача, то відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) також за період з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. При цьому, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року повинна була здійснюватися, враховуючи базовий місяць - березень 2018 року. У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30%. Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100. 1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн. Отже, сума індексації грошового забезпечення, яка припадала на місяць підвищення посадових окладів та яка підлягала виплаті у період з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року становить 4 463,15 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
28.04.2025 року від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що ОСОБА_1 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , як такий, що призваний на військову службу під час мобілізації з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року.
Зауважив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, нормативним актом передбачається заборона виключення зі списків військової частини до проведення всіх необхідних розрахунків розповсюджується лише на випадок відсутності згоди на це військовослужбовця. Оскільки позивач звільнявся за власною ініціативою за неможливістю продовжувати виконувати обов'язки військової служби за станом здоров'я, йому було запропоновано вищезазначені обидва варіанта звільнення, та він обрав негайне звільнення з наступним з ним розрахунком по наявності грошових коштів у відповідача. Про це він заявив у власноруч написаному рапорті від 18.01.2025 рокую. Через 29 днів відповідач розрахувався з позивачем. Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для застосування норм статей 116, 117 КЗпП України щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до спірних правовідносин.
Щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022-2024 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, то відповідач вважає вищезазначені вимоги позивача не обгрунтованими, оскільки грошові компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2022-2024 року він отримав, про що свідчать відомості його особистої картки на грошове забезпечення. При цьому, позивач не має права на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року, оскільки проходив службу в районному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки. РТЦК та СП не відноситься до жодної із визначених категорій, не розташований в районі бойових дій.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.05.2024 року 07.02.2025 року у фіксованій величині 4463,15 грн., відповідач зазначив, що пункт 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 визначає порядок обчислення індексації у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат. Але останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулось у 2018 році. З того часу оклади військовослужбовців не змінювались, а тому пункт 5 Постанови 1078 до даних правовідносин не може бути застосованим.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , як такий, що призваний на військову службу під час мобілізації з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року.
07.02.2025 року відповідно до Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 41, позивача було виключено зі списків особового складу частини на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу».
27.02.2025 року позивач звернувся до івдповідача із заявою, в якій просив: нарахувати та виплатити грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та на вирішення соціальнопобутових питань) відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) за період проходження служби з 06.05.2024 по 07.02.2025 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 року та 01.01.2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум; здійснити перерахунок та виплату розміру компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2024 роки, яка передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII з розрахунку за 2022 рік (8 календарних днів), за 2023 рік (30 календарних днів) за 2024 рік (15 календарних днів) з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з врахуванням раніше виплачених сум; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за весь період служби з 06.05.2024 року по 07.02.2024 року передбачену Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Листом від 04.03.2025 року №148/ф відповідачем повідомлено позивача про те, що «…Грошове забезпечення Вам за період служби з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року нараховувалось в межах чинного законодавств, з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року.
Надсилаємо Вам довідки про нараховане грошове забезпечення за період служби з 06.05.2024 року по 07.02.2025 року.
Стосовно індексації доходів пояснюємо: статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.».
Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2025 року по 07.03.2025 року включно, суд зазначає наступне.
Приписами статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Згідно з п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлена дата проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцями, що припинили проходження військової служби, та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час припинення військової служби.
Як встановлено із матеріалів справи, та підтверджено у відзиві відповідачем, остаточний розрахунок з позивачем після звільнення (07.02.2025) було проведено лише 07.03.2025 року , як наслідок, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Суд, проаналізувавши вищенаведені вимоги чинного законодавства, вважає, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення та закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
У резолютивній частині суд не визначає конкретний розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що належить до виплати позивачу, адже проведення таких розрахунків є повноваженням відповідача, що має бути реалізоване на виконання цього рішення суду.
Оскільки відповідачем не проведено розрахунок середньої заробітної плати позивачу для проведення нарахування та виплати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України, то належним способом захисту його прав є зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час такої затримки за період з 07.02.2025р. по 07.03.2025р.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача стосовно не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що при нарахуванні позивачу компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки не враховано сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168.
В спірному випадку позивач вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, має постійний характер, а тому, підлягає включенню до складу грошового забезпечення, з урахуванням якого мав визначатися розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки.
Суд вважає безпідставними вказані доводи, з огляду на таке.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) встановлено, що 1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З огляду на зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, є тимчасовою та, відповідно, не включається до місячного грошового забезпечення.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі №200/1564/24, від 27.03.2025 у справі №240/2921/23.
Суд звертає увагу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168.
Отже відповідач при нарахуванні позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2024, 2025 у зв'язку зі звільненням його з військової служби правомірно не включив до складу місячного грошового забезпечення додаткову винагороду на період дії воєнного стану, оскільки вона належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а не до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
При цьому, суд не приймає посилання позивача у позові на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 23.09.2024 року у справі №240/32125/23, згідно з яким додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення і входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані дні відпустки, оскільки такий висновок суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 року у справі №640/13029/22 щодо правової природи цієї додаткової винагороди. До того ж, у справі №240/32125/23 виплата позивачу додаткової винагороди здійснювалася до лютого 2023 року, тобто під час іншого правового регулювання цього питання.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 06.05.2024 по 07.02.2025 роки із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Верховний Суд в постанові від 23 березня 2023 року по справі № 400/3826/21 розглядаючи питання наявності умов у особи на отримання індексації-різниці, виходив з наступного.
Верховний Суд зауважив, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці.
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як вже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін складала 253,30%.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
Так, розміром індексації грошового забезпечення, який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) є - 1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Проте, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 06.05.2024 по 07.02.2025 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 06.05.2024 по 07.02.2025 включно.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 06.05.2024 по 07.05.2025 роки в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2025 року по 07.03.2025 року включно.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2025 року по 07.03.2025 року включно.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.05.2024 по 07.02.2025 роки із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 06.05.2024 по 07.05.2025 роки в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник