11 червня 2025 рокуСправа №160/8939/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягала у неприйнятті рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ненадання відповідних документів по зниклому військовослужбовцю ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 є сином зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 . Позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відповідних документів на підтвердження проходження військової служби його батьком та зникнення безвісти. Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено командиру відповідача документи позивача для отримання виплати грошового забезпечення зниклого військовослужбовця. У зв'язку з відсутністю реагування відповідача на подані документи, представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо причин невиплати грошового забезпечення. У відповідь на запит відповідачем повідомлено про проведення службового розслідування, матеріали, складені за результатом якого будуть передані ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вважає, що має право на отримання грошового забезпечення за безвісти зниклого батька, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду від 31.03.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали та витребувано документи.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву разом з витребуваними судом документами, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що до заяви позивача не було додано витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Відтак, батько позивача не набув статусу особи, що зникла безвісти за особливих обставин, а заява позивача була подана передчасно. Разом з тим, за результатом проведеного у подальшому службового розслідування батька позивача визнано зниклим безвісти, а позивачу встановлені виплати згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, відповідач наголошує на відсутності предмета спору у цій справі та просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 17.05.1994 року.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.05.2024 року №54 (зі змінами, внесеними наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2024 року №99) сержанта ОСОБА_2 , призваного під час загальної мобілізації, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.
25.10.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено ОСОБА_1 Сповіщення сім'ї №16091, яким повідомлено, що ОСОБА_2 зник безвісти та зазначено, що це сповіщення є підставою для подання документів для призначення грошового забезпечення (матеріальної допомоги) і надання пільг в установленому законодавством порядку.
28.10.2024 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявами про призначення виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, які належать до виплати його батькові, який вважається зниклим безвісти; про надання документів щодо проходження військової служби батьком відповідача та проведення службового розслідування.
Заяви позивача від 28.10.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 направлені засобами СЕДО на розгляд командиру Військової частини НОМЕР_1 .
На підставі зокрема наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (із адміністративно-господарської діяльності) від 30.10.2024 року №544 «Про призначення службового розслідування», комісією Військової частини НОМЕР_1 проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли зникненню безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 під час штурмових дій противником позиції «ОПЕР» поблизу н. п. Цукурине Покровського району Донецької області, за результатом якого складено Акт службового розслідування.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.12.2024 року №1656 «Про результати проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовця» службове розслідування завершено та ухвалено вважати сержанта ОСОБА_2 зниклим безвісти з 09.10.2024 року
07.02.2025 року представник позивача звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом про надання інформації щодо наявності рішення про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення його зниклого безвісти батька.
Листом від 26.02.2025 року №1889 «Про надання відповіді» Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено представнику позивача про те, що виплата грошового забезпечення буде здійснена після проведення службового розслідування, надання та перевірки всіх необхідних документів до фінансової служби військової частини.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 року №88 ухвалено виплатити грошове забезпечення сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 09.10.2024 року, його синові ОСОБА_1 .
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 та ненадання відповідних документів по зниклому військовослужбовцю ОСОБА_2 , протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до ч. ч. 2-4 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 року наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року №884 (далі - Порядок № 884).
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно п. 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 року №88, ухвалено виплатити грошове забезпечення сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 09.10.2024 року, його синові ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні №6-зп від 25.11.1997 року зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого, в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище Рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто, громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому, потребують правового захисту в суді.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, а також рішень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України, відповідно до приписів п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається особою для відновлення її прав, свобод та інтересів.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень, а також, наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
Таким чином, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17), тому, суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц).
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 року у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 року у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 року у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 року у справі №924/369/19.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
З огляду на наведене, суд зазначає, що на час розгляду справи відсутнє порушене право позивача у вигляді протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 та ненадання відповідних документів по зниклому військовослужбовцю ОСОБА_2 , оскільки:
відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 року №88, ухвалено виплатити грошове забезпечення сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 09.10.2024 року, його синові ОСОБА_1 ;
документи по зниклому військовослужбовцю ОСОБА_2 на момент звернення позивача з заявами та адвокатським запитом були залучені до службового розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли зникненню безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , та за завершенням розслідування були направлені відповідачем до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вищенаведене свідчить про відсутність предмету спору та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення заявлених до суду позовних вимог.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, в межах адміністративного судочинства захисту підлягають, серед іншого, порушенні права фізичної або юридичної особи суб'єктом владних повноважень.
При цьому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із приписами статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька