09 червня 2025 року Справа 160/16440/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 04.06.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати полковнику ОСОБА_1 , заступнику командира військової частини НОМЕР_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2024 року по день постановлення рішення у даній справі;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 15.06.2024 року по день постановлення рішення у даній справі, виходячи із середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача - 2413,22 грн.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що адвокатом Макаровою А.Ф., здійснюється представництво законних прав та інтересів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору про надання правничої допомоги від 25.12.2024 року № б/н. Так, наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 17.05.2024 року № 496 полковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини НОМЕР_1 , звільнено у запас за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2024 року №168 полковника ОСОБА_1 вважати таким, що 14.06.2024 року справи та посаду здав. Даним наказом з 14.06.2024 року полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, відповідно до вказаного витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2024 року №168 ОСОБА_1 набув право на виплати: щомісячну премію; надбавку за особливості проходження військової служби; грошову компенсацію за 106 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; грошову компенсацію за 98 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2019-2024 роки. У відповідь на адвокатський запит військова частина НОМЕР_1 повідомила, зокрема, що у вересні 2024 року полковнику ОСОБА_1 було нараховано та виплачено: 1) одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 1150 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 2001 по 2023 роки (всього 23 повних календарних років служби); 2) компенсацію вартості за неотримане речове майно; та станом на 14.01.2025 року відсутні накази, вказівки, розпорядження щодо виплат будь-яких грошових коштів полковнику ОСОБА_1 . Однак, в подальшому рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Вказаним рішенням зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 03.02.2023 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року в адміністративній справі №160/32851/24. Таким чином, станом на день подання позовної заяви рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 набрало законної сили, але не виконане, отже фактичний розрахунок із позивачем не проведений. Тобто, на день подання позовної заяви остаточний розрахунок із позивачем не проведений, оскільки грошове забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 не перераховане та не виплачене. Тобто, остаточний розрахунок відповідачем в день фактичного звільнення позивача - ОСОБА_1 , не проведено, у зв'язку з чим в/ч НОМЕР_1 порушено строки, встановлені ст.116 КЗпП України. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, приходимо до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу усіх належних сум при звільненні станом на 14.06.2024 року (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення). Тож спірним у цих правовідносинах є період з 15.06.2024 року (перший день після звільнення) по день фактичного розрахунку, який на момент подання позовної заяви в повному обсязі не проведений, оскільки перерахунок грошового забезпечення, під яким розуміється доплата грошового забезпечення до встановленого чинним законодавством розміру, не здійснений. Разом з тим, стаття 117 КЗпП України містить обмеження щодо періоду стягнення середнього заробітку у разі невиплати належних працівникові сум при звільненні. Цей період становить 6 місяців. Так, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням - квітень і травень 2024 року - становить 147 206,15 грн. (копія картки особового рахунку військовослужбовця за 2024 рік). Кількість календарних днів за квітень-травень 2024 року становить 61 день. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 2413,22 грн. (147 206,15 грн/61 календарний день). В той же час обрахувати період затримки розрахунку при звільненні станом на день подання позовної заяви є неможливим, оскільки розрахунок із позивачем в повному обсязі не проведений з огляду на наявність рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24, яке залишилось не виконаним, а грошове забезпечення не виплачене. Таким чином, усі належні суми при звільненні, а саме, грошове забезпечення у належному розмірі, позивачу так і не було виплачене станом на день подання позовної заяви, тобто відповідачем не проведено остаточного розрахунку із позивачем. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку, вважаємо за необхідне просити суд нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15.06.2024 року по день постановлення рішення у даній справі, виходячи із середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача - 2413,22 грн. Таким чином, у зв'язку із допущенням відповідачем протиправної бездіяльності, з метою належного захисту та відновлення порушеного права позивача, належним способом захисту буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення у належному розмірі відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24).
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 05.06.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Також, 04.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 04.06.2025 року через систему «Електронний суд» заява представника позивача Макарової Анастасії Федорівни про поновлення строків пропущеного строку позовної давності, в якій представник просить суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду із підстав, викладених у даній заяві та поновити строк звернення до суду та відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що адвокатом Макаровою А.Ф., підготовлено позовну заяву в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Так, наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 17.05.2024 року № 496 полковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини НОМЕР_1 , звільнено у запас за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2024 року №168 полковника ОСОБА_1 вважати таким, що 14.06.2024 року справи та посаду здав. Даним наказом з 14.06.2024 року полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Оскільки спірні правовідносини пов'язані зі звільненням з публічної служби і повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, то строк звернення до суду з таким позовом згідно із приписами частини 5 статті 122 КАС України становить один місяць. Представник позивача вважає, що перебіг строку звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Як слідує із матеріалів, доданих до позовної заяви, позивача виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 14.06.2024 року. В той же час, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року в адміністративній справі №160/32851/24. Таким чином, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 набрало законної сили 21.05.2025 року, однак на день звернення із даним позовом не виконане, отже фактичний розрахунок із позивачем не проведений. Відтак, позивачем пропущено строк для звернення до суду із поважних причин.
Відповідно до п. п. 3 та 6 ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Позовна заява подана до суду з порушенням норм ст. ст. 160, 161 КАС України та підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Так, згідно із приписами п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Проте, всупереч п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України представником позивача у поданій до суду позовній заяві не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету відносно позивача та відповідача.
Також, варто зазначити, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом частини першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Приписами частини першої, другої, третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, в тому числі, які випливають з публічної служби, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 ст. 122 КАС України.
Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка на момент їх виникнення була викладена у такій редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Аналогічна правові позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 380/8154/23.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України).
З матеріалів справи убачається, що позивача 14.06.2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , до суду з позовом щодо неповного розрахунку при звільненні позивач звернувся 04.06.2025 року, отже поза межами тримісячного строку, визначеного ч.1, 2 ст.233 КЗпП України.
Тобто на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини та на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на вказані обставини справи, строк на подання адміністративного позову у даній справі становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Суд враховує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року в адміністративній справі №160/32851/24. Таким чином, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 набрало законної сили 21.05.2025 року, однак на день звернення із даним позовом не виконане, отже фактичний розрахунок із позивачем не проведений.
В той же час, набрання законної сили судового рішення від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 як 21.05.2025 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.
У нашому випадку, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 04.06.2025 року, тобто поза межами тримісячного строку з дня виключення із списків особового складу (14.06.2024 року).
Тобто, у даному випадку останній день подання до суду позовної заяви припадає на 13.09.2024 року - тримісячний строк обчислюється з дати звільнення - 14.06.2024 року.
Також варто звернути увагу позивача на те, що приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Отже, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
У підсумку слід резюмувати, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
При цьому, Верховний Суд у постанові суду від 30.01.2025 року у справі №320/26833/23, зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 16 червня 2023 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Водночас до суду позивач звернувся 31 липня 2023 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Натомість, доказів з приводу того, що остаточний розрахунок відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24 позивачем до суду не надано.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
За таких обставин, суд не погоджується з доводами позивача відносно поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом викладеними в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Частиною 6 ст. 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 16.09.2024 року (з урахуванням вихідних днів) по 04.06.2025 року.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 із даною позовною заявою.
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 16.09.2024 року (з урахуванням вихідних днів) по 04.06.2025 року;
- позовної заяви та доказами її направлення (в разі подання через систему «Електронний суд»), відповідно до кількості учасників справи із зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету відносно позивача та відповідача;
- запропонувати позивачу подати до суду докази щодо проведення остаточного розрахунку відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі №160/32851/24.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник