Номер провадження 2/754/3513/25
Справа №755/1285/25
Іменем України
11 червня 2025 року м.Київ
Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Ейс" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що 03.01.2024 між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 00-10791194 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. ТОВ «Качай Гроші» свої зобов'язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало кредит в розмірі 4900,00грн. У свою чергу відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала. У подальшому 22.01.2024 між первісним кредитором ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Макс Кредит» було укладено Договір факторингу № 22-01/2024, відповідно до умов якого до ТОВ «Макс Кредит» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 00-10791194від 03.01.2024. 16.08.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ "ФК "Ейс" було укладено Договір факторингу № 16082024-МК-ЕЙС, відповідно до умов якого, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки в розмірі 21609,00грн. Станом на день звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору не сплачена.
На підставі вищенаведеного позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним Договором в розмірі 21609,00грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00грн.
07.03.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, визначено відповідачці п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
12.03.2025 сторонам направлено лист з додатками до нього, а саме: позивачу копію ухвалу про відкриття провадження, а відповідачці копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками до неї.
Відповідачка ОСОБА_1 повідомлялась належним чином про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін за адресою місця реєстрації, що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру ( АДРЕСА_1 ). Однак, станом на 28.04.2025 повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці по справі в матеріалах справи відсутнє.
Тому, 28.04.2025 суд повторно повідомляє відповідачку про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін для надання можливості надати пояснення та докази щодо справи. До суду повернулись конверти із копією ухвали про відкриття провадження та позовною заяву з додатками до неї, адресованою для відповідачки, з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідачкою у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.
Станом на 11.06.2025 закінчились строки для подання відзиву та відповіді на відзив, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та ухвалює заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їм правовідносини.
03.01.2024 між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 00-10791194 у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 1.1. Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Згідно із п. 1.2., 1.3. Договору, сума кредитного ліміту (сума кредиту) складає: 4900,00грн.Тип кредиту - кредитна лінія. Строк дії кредитної лінії (строк кредитування): 240 календарних днів. Позичальник зобов'язаний повернути кредит кредитодавцю (дата повернення кредиту) 30.08.2024.
Пунктом 1.4., 1.4.1, 1.4.2. Договору визначено, що тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процента ставка складає 2,40% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору (за виключенням строку кредитування, коли клієнт має право на використання зниженої процентної ставки - у разі якщо така знижена процентна ставка передбачена договором). Знижена процентна ставка становить 1,2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за рекомендованою датою погашення процентів, визначеною п.1.3.1. даного Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно протягом 30 днів користування кредитом поспіль, починаючи з першого дня користування кредитом (дати видачі кредиту) протягом строку кредитування, зазначеного в пункту 1.3. цього Договору.
Відповідно до п. 1.5 Договору, за надання кредиту, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю одноразову комісію у розмірі 5,00% від суми кредиту, що складає: 245.00грн.
Згідно із п. 1.7-1.8.1 Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною процентною ставкою на дату укладання Договору становить 1749,60%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка з урахуванням зниженої процентної ставки на дату укладення Договору становить 1602,96%. Орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною процентною ставкою на дату укладання Договору становить 33369,00грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту з урахуванням зниженої процентної ставки на дату укладання Договору становить 31605,00грн.
Пунктом 4.3.1 Договору визначено, що позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.
22.01.2024 між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Макс Кредит» було укладено Договір факторингу № 22-01/2024. Відповідно до умов Договору клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати (сплатити) клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно із Реєстру боржників до Договору факторингу №22-01/2024 від 22.01.2024, відповідачка ОСОБА_1 є боржником за кредитним Договором № 00-10791194 в загальному розмірі 6321,00грн.
16.08.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ "ФК "Ейс" було укладено Договір факторингу № 16082024-МК-ЕЙС. Відповідно до умов Договору клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати (сплатити) клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно із Реєстру боржників до Договору факторингу 16082024-МК-ЕЙС від 16.08.2024, відповідачка ОСОБА_1 є боржником за кредитним Договором № 00-10791194 в загальному розмірі 216609,00грн.
Стаття 55 ЦПК України регламентує, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного пронесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту ст. 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положеннями ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином із Витягів з Реєстру боржників за Кредитним договором № 00-10791194 вбачається передача ТОВ "Фінансова компанія Ейс" право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 вже наявної вимоги, строк платежу за якою настав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до Кредитного договору, Товариство зобов'язується надати кредит у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язаний у встановлений договором строк, повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
З матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор ТОВ "Качай Гроші" свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі - надавши відповідачці кредит в розмірі 4900,00грн, що підтверджується Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн».
Натомість відповідачка, свої зобов'язання за кредитним договором на виконала належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Отже, створенням заявки на отримання кредиту відповідачка підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що договір про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Оскільки, відповідачкою порушене зобов'язання з повернення кредитних коштів, що встановлені умовами Договору, то за нею обліковується прострочена заборгованість за кредитом на загальну суму 21609,00грн.
Указаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.
Однак відповідачкою вказаний розрахунок жодними доказами не спростований, суду не надано своїх розрахунків погашення заборгованості які б свою чергу мали противагу розрахункам позивача. Також відповідачкою не надано доказів на підтвердження належного виконання вимог договору.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Аналізуючи викладене вище та приймаючи до уваги те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала в зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов обґрунтованим та доведеним, що дає підстави для задоволення в повному обсязі.
Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснював адвокат Тараненко А. І. на підставі Договору про надання правничої допомоги № 2211/Е від 22.11.2024; Додаткової угоди № 7 до Договору про надання правничої допомоги № 2211/Е від 22.11.2024; Ордеру на надання правничої допомоги серії АА №1510403; Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4956; Акту прийому-передачі наданих послуг від 22.11.2024.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України. Однак витрати в розмірі 7000,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки перевіряючи детальний опис виконаних робіт наданий представником позивача з матеріалами справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи, та відсутністю судових засідань, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Отже, беручі до уваги, що рішенням суду позов задоволено, але судом враховується недотримання співмірності затрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність обмежити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 4000,00грн, якавідповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
У зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про електрону комерцію» статтями 11, 207, 203, 215, 512-519, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 638, 639, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 79-81, 141, 265-268, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" заборгованість за кредитним Договором № 00-10791194 від 03.01.2024 в розмірі 21609,00грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" судовий збір в розмірі 2422,40грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс", ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, оф. 2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2025.
Суддя В. В. Бабко