Справа № 708/595/25
Номер провадження № 6/708/10/25
11 червня 2025 року
Чигиринський районний суд Черкаської області в складі :
головуючої - судді Івахненко О.Г.,
при секретарі - Тендітній Л.В.,
з участю: представника заявника - адвоката Драченка В.В .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Чигирині заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,
Представник заявниці - адвокат Драченко Владислав Вікторович звернувся до суду із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ, виданий 28 травня 2025 року Чигиринським районним судом Черкаської області у справі № 708/595/25, згідно з яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті від її заробітку (доходу), але не менше встановленого мінімального розміру аліментів для дитини відповідного віку та не більше встановленого максимального розміру аліментів, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду - з 27 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування заяви зазначає, що 27 квітня 2024 року між сторонами укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, пунктом 1.3. якого досягнута згода, що син ОСОБА_4 проживає протягом одного тижня по черзі з мамою та татом.
В розділі ІІІ цього Договору сторони узгодили власні права та обов'язки, згідно яких здійснюється догляд, утримання та передача малолітнього сина один одному.
При цьому слід зазначити, що укладеним Договором не закріплено фактичного місця проживання дитини та Сторін.
До цього часу вказаний договір виконується Сторонами згідно моделі спільної фізичної опіки над дитиною з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків з відповідним графіком.
Враховуючи, що малолітній ОСОБА_4 на момент подачі заяви про видачу судового наказу проживає з обома батьками і договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 27.04.2024 року досі чинний та ніким не оспорений, то у ОСОБА_1 відсутній обов'язок сплачувати аліменти ОСОБА_2 .
Представник заявниці у судовому засіданні у режимі відеоконференції заяву підтримав та просив задовольнити.
Представниця заінтересованої особа у судове засідання не з'явилась, подавши до суду заперечення проти заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконнання, у якому посилається на законність з боку заявника, як стягувача, про звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання їх спільної дитини.
Вислухавши сторін, дослідивши матеріали заяви, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини.
Зокрема, з метою вдосконалення судових систем держав-членів у Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 14.05.1981 N R (81) 7 щодо шляхів спрощення доступу до правосуддя та Рекомендації від 28.02.1984 N R (84) 5 щодо принципів цивільного судочинства визначено, що для справ, пов'язаних з безспірним правом, повинні бути передбачені спеціальні правила для прискорення розгляду справи.
Так, статтею 160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Статтями 183 та 184 Сімейного кодексу України (далі також СК України) визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Отже, сімейним та процесуальним законодавством визначено, що право вимоги про стягнення аліментів на підставі судового наказу належить тому з батьків або іншому законному її представнику, з яким проживає дитина.
Водночас процесуальний порядок перегляду питань за судовим наказом про стягнення аліментів для боржника визначений також статтею 173 ЦПК України, згідно із якою суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, є помилка при його видачі або припинення обов'язку за правомірно виданим виконавчим документом.
При цьому подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов'язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, що підтверджується також запереченнями представниці заявника та долученими до нього документами поданими до суду,, адже визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі N 2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Враховуючи імперативні приписи статті 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав.
Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, як на підставу для визнання зазначеного судового наказу таким, що не підлягає виконанню, боржниця вказує, що 27 квітня 2024 року між нею та заявником укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, який виконується сторонами згідно моделі спільної фізичної опіки над дитиною з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків з відповідним графіком, при цьому пунктом 1.3. досягнуто згоди, що син ОСОБА_4 проживає протягом одного тижня по черзі з мамою та татом.
У розділі ІІІ цього Договору сторони узгодили власні права та обов'язки, згідно яких здійснюється догляд, утримання та передача малолітнього сина один одному, але укладеним договором не закріплено фактичного місця проживання дитини та сторін.
У цьому контексті суд зауважує, що одними з характерних ознак наказного провадження є: спрощеність, оскільки має місце урізана цивільна процесуальна форма; на нього не поширюються принципи гласності, усності, безпосередності, змагальності; відсутність стадійності цивільного процесу; судовий наказ видається за відсутності сторін, та документарна видача судового наказу здійснюється лише на підставі безспірних письмових доказів, поданих заявником.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Законодавцем визначено підстави припинення обов'язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати (ч.1 ст. 273 СК України).
Матеріали справи не містять доказів того, що у визначеному законом порядку заявницю звільнено від сплати аліментів за судовим наказом від 28 травня 2025 року Чигиринським районним судом Черкаської області.
Отже, оскільки сам по собі факт періодичного проживання дитини із заявницею не є підставою для звільнення останньої від обов'язку сплачувати аліменти, помилки при видачі судового наказу не встановлено, відповідно відсутні підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Водночас слід враховувати і положення ч.1 ст.170 ЦПК України, відповідно до якої судовий наказ про стягнення аліментів скасуванню не підлягає.
При цьому, статтею 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другоїстатті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати аліментів чи звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір'ю, суперечить цільовому призначенню аліментів за рахунок яких утримується дитина. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 (провадження № 61-1949св23).
Отже, у зв'язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звернення до суду з позовом про звільнення його від обов'язку щодо сплати аліментів у визначеному судовим наказом розмірі або на зменшення розміру аліментів, визначеного судовим рішенням.
У разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Зазначена норма чітко вказує на дію, яка має слідувати у випадку непогодження боржника із судовим наказом щодо стягнення аліментів.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, судового наказу Чигиринського районного суду Черкаської області від 28 травня 2025 року (справа № 708/595/25, провадження 2-н/708/62/25), оскільки позиція заявниці зводиться до оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, тобто, між сторонами існує спір про право, відтак у задоволенні заяви слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 133, 137, 141, 173, 183, 432 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовити у повному обсязі.
Ухвала про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення цієї ухвали.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.Г. Івахненко