465/5866/24
1-кп/465/637/25
Іменем України
11.06.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальне провадження №62024140110000563 від 04.07.2024 про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Львова, громадянина України, розлученого, з середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше не судимого, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 08.05.2024 не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, до розташування військової частини НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та в період часу з 08.05.2024 по 30.05.2024 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов'язки, а службовий час проводив на власний розсуд за місцем проживання на території м. Львова, чим вчинив нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
В подальшому, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 01.06.2024 самовільно залишив тривалістю понад три доби військову частину НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та в період часу з 01.06.2024 по 12.07.2024 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов'язки, а службовий час проводив на власний розсуд за місцем проживання на території м. Львова, чим вчинив самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся, пояснення дав аналогічні до фабули обвинувачення. Свої дії пояснив необдуманістю щодо настання негативних наслідків. Просить суворо не карати.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його вина підтверджується зібраними по справі доказами, дійсність та достовірність яких учасниками судового розгляду не оспорюється.
Згідно з ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно п.4 ч.1 ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, в судовому засіданні не досліджувалися інші зібрані по справі докази, оскільки за згодою учасників процесу, дослідження останніх визнано недоцільним, так як фактичні обставини справи ніким не оспорюються і у суду відсутні сумніви щодо добровільної позиції учасників судового провадження, яким роз'яснено, що у такому випадку вони позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Оцінюючи зібрані та дослідженні в ході судового розгляду по справі докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України доведена повністю, його дії вірно кваліфіковані органами досудового слідства, оскільки він не з'явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби та самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який особою молодого віку; раніше не судимий; має постійне місце проживання; має на утриманні двох неповнолітніх дітей, по місцю служби характеризувався посередньо; за допомогою до лікаря-психіатра КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» не звертався та безпосередньою брав участь у веденні воєнних (бойових) дій, де отримав травми (поранення).
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому у відповідності до ст.66 КК України, суд визнає повне визнання своєї провини і щире каяття, сприяння слідству та суду у розкритті кримінальних правопорушень та встановлення істини по справі.
У відповідності до ст.67 КК України, обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченому, суд визнає вчинення кримінального правопорушення повторно.
Підстави для застосування ст.ст. 69, 69-1 КК України при призначенні покарання відсутні.
У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно з ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що покарання обвинуваченому слід призначити в межах санкції статі за який кваліфіковані злочини у виді п'яти років позбавлення волі, оскільки таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Водночас, підстав для застосування до ОСОБА_4 іншого, більш м'якого виду покарання, або звільнення від покарання з випробуванням суд не вбачає.
Разом з тим, саме таке покарання, на переконання суду, відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з моменту обрання запобіжного заходу, тобто з 20.03.2025, по день набрання вироком законної сили.
Процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Арешт на майно обвинуваченого не накладався.
Керуючись ст.ст. 326, 349, 370, 373, 374, 376, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у строк покарання строк попереднього ув'язнення з моменту обрання запобіжного заходу, тобто з 20.03.2025, по день набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику обвинуваченого.
Суддя ОСОБА_1