Дата документу 20.05.2025
Справа № 334/3964/25
Провадження № 2-о/334/177/25
20 травня 2025 року суддя Дніпровського районного суду міста Запоріжжя Турбіна Т.Ф., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
15 травня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулася до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в якій просить суд встановити юридичні факти: що мати загиблого - ОСОБА_2 була громадянкою Російської Федерації та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; що батько загиблого - ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації; що вони втратили право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі, а тому їх частка має бути передана дружині загиблого та його дітям.
В обґрунтування заяви зазначає, що вона є вдовою загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 19.04.2019 року вони перебували у шлюбі, від якого мають троє неповнолітніх дітей. Мати загиблого, ОСОБА_2 , була громадянкою Російської Федерації та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Анапа Краснодарського краю. Батько загиблого, ОСОБА_3 , також є громадянином Російської Федерації.
Частина одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця вже була виплачена їй та дітям у розмірі 4/6 частини. Проте 2/6 частини допомоги передбачена для батьків загиблого.
Відповідно до чинного законодавства, громадяни Російської Федерації не мають права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця. Через втрату батьками загиблого права на отримання одноразової грошової допомоги, заявник просить суд встановити цей факт, що уможливить повну виплату грошової допомоги їй та дітям загиблого.
Дослідивши зміст заяви та доданих до неї документів, суд доходить висновку, що у відкритті провадження слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе при умові, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно зі ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
В обґрунтуванні поданої заяви заявниця вказує, що встановлення фактів, зазначених у заяві необхідне їй для звернення за отриманням частки грошової допомоги, яку призначають членам сім'ї загиблих військовослужбовців.
Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Таким чином, встановлення фактів заявниці необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання допомоги, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, у зв'язку з чим у заявниці фактично виникає спір з органами, які вирішують такі питання, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.
Окрім цього, з матеріалів заяви зрозуміло, що у загиблого військовослужбовця були та є інші члени сім'ї, тому суд враховує, що встановлення факту може мати наслідком реалізацію спадкових прав після смерті ОСОБА_4 , та що може вплинути на реалізацію спадкових прав інших спадкоємців, які повинні бути залучені до участі у справі.
Щодо вимоги встановлення факту громадянства Російської Федерації батьків загиблого, суд враховує, що встановлення громадянства Російської Федерації не є юридичним фактом, який встановлюється судом, суд не уповноважений підтверджувати або визнавати громадянство іншої держави.
Однак у справі при розгляді майнового або соціального спору суд може оцінити відповідні документи та зробити висновок з цього питання як обставину, що має значення для справи.
Оскільки заявниця фактично просить суд встановити обставини, що мають правове значення для визначення кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, такі вимоги є предметом спору про право, що має вирішуватись в порядку позовного провадження, з наданням можливості іншим особам реалізувати право на захист своїх інтересів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявницею заявлено вимоги про встановлення фактів, які не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, що дає підстави відмовити у відкритті провадження у справі на підставі ч.4 ст. 315 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 258-260, 293, 315, 353 ЦПК України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що вона має право на звернення до суду із зазначеними вимогами в порядку позовного провадження.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Турбіна Т. Ф.